“Випускники ПТУ повинні заробляти $2-5 тисяч”. Володимир Співаковський – про перевтому дітей в Україні, вчителів-“знахарів” і суперсилу ШІ
Українські школярі не вмотивовані вчитись, адже не розуміють, для чого їм це робити. Причина також криється і в застарілому змісті навчання та відсталості вчителів від прогресу. Такої думки дотримується вчений, фахівець з освіти та президент міжнародної освітньої корпорації Володимир Співаковський.
В інтерв’ю OBOZ.UA освітянин детально розповів, чого не вистачає сучасним педагогам та як потрібно змінювати підхід до навчання у школах; пояснив, чому підвищення зарплати не вирішить проблему комплексно та як мотивувати молодь йти вчителювати.
– Які найважливіші проблеми, на вашу думку, існують нині в сучасній шкільній освіті?
– Освіта не виконує своєї головної місії – забезпечувати освіченими кадрами сучасні індустрії, які вже працюють на рівні 5.0. Освіта перебуває лише на рівні 2.0. Це дуже гальмує прогрес.
Освіта досі не знає слова “маркетинг”. Тому вона не має відповідей на сім базових питань: навіщо вчити? Чого вчити? Як вчити? Де вчити? У кого вчитися? Скільки це має коштувати? І який має бути отриманий результат? Ці питання завжди наявні в будь-якій бізнес-моделі, інакше неможливо навіть розпочати будь-яку справу.
Тому доки освіта не виробить для себе сучасну модель, доти буде відсталою та архаїчною. Але як тільки вона почне отримувати для себе відповіді на ці питання, то одразу стрибне вперед і вгору – за всіма параметрами.
– Останнє дослідження PISA-2022 показало, що в школярів немає мотивації вчитися. Як ви вважаєте, що заважає учням її мати? Що зробити для того, щоб вони бажали здобути освіту?
– Якщо дитина не має відповіді на запитання “Навіщо мені вчитися?”, то закликати її ходити до школи дуже важко. Тим паче що зміст знань (контент) застарілий, технології – старомодні, вчителі відстають від прогресу і навіть від учнів.
У тих школах, де дітям пояснюють цінність освіти для їхнього життя (а не відмахуються від цього питання), де для них готують цікаві багатомодульні уроки, де вчителі – харизматичні особистості, де всі вони дружать зі штучним інтелектом, там немає проблеми насильницької мотивації. Вона там природна.
– У багатьох країнах Європи та світу вводять штрафи за прогули школи. Колишній очільник УЦОЯО Ігор Лікарчук підтримує те, щоб запроваджувати таку систему і в Україні. Адже багато учнів перестали цінувати те, що вони можуть отримати безкоштовно. Що ви думаєте з цього приводу? Чи допомогло би це школярам стати більш відповідальними в навчанні?
– У нашій країні взято курс на фінську систему освіти, в якій головними цінностями проголошено толерантність, права дітей, жодних оцінок, піклування про слабких, низький рівень вимогливості та відповідальності. Можливо, це пов’язано з фінським нордичним характером та багатовіковими традиціями.
У нас ці елементи системи освіти призвели до зниження відповідальності дітей, батьків та вчителів, що дуже подобається багатьом батькам, які не дуже трепетно заглядають уперед, бо їм важливіший спокій дитини і щоб її не перевантажували.
Можливо, потрібно було переймати досвід Південної Кореї, яка вже випередила Фінляндію за критеріями PISA за рахунок вимогливості, старанності, жорстких вимог, змагальності та цілеспрямованості учнів. І плоди освіти та економіки Південної Кореї більш приголомшливі, ніж у Фінляндії.
Щодо штрафів у нас. У мирний час система штрафів за прогули могла би вважатися справедливою. Але в умовах війни та нестачі грошей у батьків цей захід навряд чи приживеться. Батіг зрозумілий. Але де пряник?
– Чого, на вашу думку, не вистачає українським школярам у сучасній школі? Предметів, знань, літератури тощо… І чого навпаки – забагато? Зокрема, Іванна Коберник рекомендувала зменшити кількість творів, деякі педагоги – кількість предметів. Що б ви змінили в навчальній програмі?
– Я якось бачив інтерв’ю однієї спортсменки-бігунки на Олімпіаді, яка посіла 17-те місце, а на запитання, як вона почувається, відповіла: “Чудово. Головне, що я не втомилася!”.
Так і з навчанням. Одні ходять до школи, щоби навчитися. А інші – щоб не втомлюватись. Більшість людей є бранцями старої системи освіти, звідки ще з середньовіччя до нас перекочували 15-20 предметів. Хоча за останні 100 років світ уже сто разів перевернувся: з’явилися десятки нових наук і тисячі відкриттів. Але система освіти до них сліпа. А так не повинно бути.
Зменшення кількості предметів та знань веде до деградації ерудиції та розуму. У разі дефіциту знань мозку нема куди розвиватися. А перевтома дітей відбувається не від кількості уроків, а з трьох причин.
По-перше, від шумової втоми, коли діти постійно кричать до 120 децибелів. По-друге, від постійних міністресів, коли протягом дня дитину по-всякому нервують, і нервова система виснажується. І по-третє, більшість уроків настільки нецікаві, що вони ще більше вимотують, аніж навіть гра у футбол.
У хороших школах, навпаки, додають десятки нових тем: від штучного інтелекту, блокчейну та нейромереж і до переробки інформації, доповненої реальності та глобалістики.
Що б я змінив? Встановив би пропорцію: 50% академічних наук та 50% інтегрованих кейс-уроків (!). Визначив би спектр цілей, які привабливі для дітей і яких би вони прагнули. Ввів би прогресивні технології, коли можна засвоювати більше знань за менший час. І ще штук 20 інновацій, які я успішно впроваджую в різних країнах.
– Якою ви бачите ідеальну систему освіти у школах України?
– Я на цю тему нещодавно видав “Атлас ідеальної системи освіти”, який став бестселером у світі. Там 400 сторінок гарних ілюстрацій та описів, з яких елементів повинна складатися система освіти, щоб вона максимізувала “людський капітал” і щоб освіта ставала привабливою, вигідною та безумовною цінністю.
Усі ми знаємо словосполучення “система освіти”. Але якщо освіта якась ще є, то “системи” в ній точно ніякої немає. Ось я і зібрав усі елементи в один пазл і склав алгоритми, які дозволяють освоювати знання швидше, легше, глибше та надовше. Це і є старт системи освіти від її низького рівня 2.0. до рівня 5.0. Між ними різниця така сама, як між возом і літаком.
– Якими навичками має володіти сучасний учитель? Як зацікавлювати учнів?
– Сучасний учитель від “не дуже сучасного” відрізняється – як пілот літака від водія автобуса. Начебто функція у них однакова – возити людей, проте підготовка та вміння різні.
Тому колишній вид учительської професії поступово відмирає і диверсифікується на 20-30 суміжних професій: режисер уроку, сценарист уроку, технолог уроку, модератор, компетист, “пілот” знань тощо.
Це аналогічно до того, як професія знахаря, який збирав трави та лікував п’явками в середні віки, поступово трансформувалася в десятки медичних професій, від фармацевта і до кардіолога. У моєму списку – вже 40 нових учительських професій. Це виведе освіту до рівня 5.0, що зробить її захопливою та більш результативною.
І тоді не треба буде насильно зацікавлювати учнів: танцювати перед ними, співати пісні, зменшувати кількість уроків, не ставити оцінки та постійно потурати їм. Діти самі потягнуться до знань, бо за своєю природою вони дуже допитливі. Це ми, дорослі, вбиваємо в них потяг до знань – тим, що не вміємо їх оптимально подавати. А тепер, коли ми зрозуміли, як функціонують у мозку нейромережі, то на місце нудних підручників прийдуть корисні та цікаві інтегровані кейс-уроки.
– Останні опитування показують, що вчителі не хочуть йти працювати за фахом, бо мають малі зарплати та перевантаженість. Натомість МОН ставить за мету зробити цю професію престижною. Якої стратегії потрібно дотримуватися, на вашу думку, аби молодь хотіла йти в педагогічну освіту?
– Маленькі зарплати у вчителів не від того, що вони погано працюють чи в бюджеті вічно бракує грошей. А від того, що система освіти на виході випускає дуже багато “бракованої продукції”. Це коли випускники мало що знають, вміють, можуть і хочуть. А якщо й знають, то не те, що потрібне. Тобто ККД [коефіцієнт корисної дії] системи освіти лише приблизно 20%. А решта – це “брак”. А хто ж схоче платити за 80% браку? Тому яка продукція – така й зарплатня. Хоча вчителі у цьому абсолютно не винні.
Як тільки цей ККД буде хоча б 80%, тоді ця професія і стане престижною та високооплачуваною. І тоді в цю професію побіжать працювати та заробляти.
На жаль, поки наша система освіти не має таких амбітних цілей, як підвищити якість випускників. Та вона й не знає, як цього досягти. Хоча система “7W”, що навіть впроваджується на Заході, успішно діє.
Це точний алгоритм, що відповідає на 7 базових питань: навіщо вчитися? Чого вчитися? Як вчитися? Де вчитися? У кого вчитися? Скільки навчання коштує і хто за нього повинен платити? І які в підсумку будуть отримані результати. Все просто.
– Як ви оцінюєте реформу старшої школи, яку запроваджує МОН? Чи позитивний це досвід для української системи освіти? Чому, на вашу думку, значна кількість батьків не підтримує її?
– Тому що вона не враховує запитів батьків. Ось ви йдете в магазин по хліб, а вам там дають огірки… Що ви скажете? Тому будь-які такі штучні схеми “згори” не мають перспектив. Адже поки навчають для професій, несподівано з’ясується, що таких професій уже немає. І що тоді?
Коли я здійснював реформу освіти в окремо взятій Київській області, то залучив до неї всі верстви населення та стейкхолдерів. Спочатку визначив, що має бути на виході, а потім як до цього виходу прийти. І все вийшло. Не можна ж ремонтувати невідомо що, без розуміння того, що має бути на виході.
– У Великій Британії, про навчання в якій мріє багато школярів, у старшій школі діти мають малу кількість предметів за визначеним профілем. Як ви думаєте, що варто взяти до уваги нашій державі, щоб крокувати в напрямку такої освіти?
– Освіта – це не тільки кількість предметів, і навіть не синуси та валентності. Це багатовікові традиції країни, її економічний рівень, амбіції країни, менталітет батьків та новий устрій глобального світу.
Зважаючи на те, що бренд фінської системи освіти настільки надихнув усі країни світу, то туди навіть організували всесвітній освітній туризм. І всі країни намагалися запозичити звідти все найкраще і впровадити в себе… Але ні в кого нічого не вийшло. Дивно, так?
З цього я зробив висновок, що однієї універсальної ідеальної системи освіти одразу для всіх країн бути не може. Тому що тут діє “закон необхідної різноманітності”, коли найкраще виникає не від запозичення передових технологій, а від конкуренції різноманітних технологій. І першість послідовно переходить від одних країн до інших.
Щоб бути конкретнішим, скажу, що ідеальна пропорція в системі освіти може бути в такому коктейлі: 60% “нашого національного” + 20% “британського” + 20% “всього найкращого, що є у світі”. Тут на місці “британського” зразка може бути сінгапурський, фінський, японський чи якийсь інший, який сподобається людям чи міністру – організатору реформи.
– Реформа старшої школи передбачає поглиблене вивчення предметів у професійних (професійно-технічних) училищах. МОН планує, що з початком змін до ПТУ будуть вступати щонайменше 45% учнів. На вашу думку, це виправдані сподівання? Чому зараз українські школярі не хочуть йти до ПТУ та здобувати робітничі професії, а продовжують навчання далі?
– Тому що в нас ніхто не проводить освітній маркетинг, що кому й навіщо потрібно. У нас із давніх часів вважається, що ЗВО – це престижно, а ПТУ – це відстій. А це не зовсiм так. Що потрібно в нашому випадку зробити, якщо демографічні зміни призвели до того, що виготовляти продукцію “руками” нікому? Відповідь проста: потрібно всенародно та публічно оголосити, які в нас будуть передові галузі.
Наприклад, озброєння, ракетобудування, IT, будівництво, продовольство, атомна та зелена енергетика, малий бізнес тощо. І що в цих пріоритетних галузях будуть зарплати $2-5 тис. на місяць. Тоді учні бачитимуть ці перспективи і не соромитимуться рухатися до цього перспективного авеню.
У Каліфорнії сантехніки та електрики заробляють на рік понад $100 000 та дуже задоволені. Взагалі, у світі різні види сервісу стали дуже вигідними та популярними. Отже, у кого руки ростуть “з правильного місця”, у того виникнуть чудові перспективи – робота спокійна, завжди затребувана та грошова. Тому державі тут треба проводити те, що називається “агресивним маркетингом”, закликаючи молодь різними “плюшками” у ці сектори сервісу.
– Одна з українських вчительок, яка нині працює у Великій Британії, розповідала, що там інші діти, бо вони більше цікавляться життям педагогів і не відчувають страху у спілкуванні. Натомість серед українських школярів існує такий собі барʼєр. Як ви вважаєте, чому за кордоном довіра до вчителів більша, ніж в Україні?
– Тому що в нас історично стосунки вчитель-учень вибудовувалися як “начальник-підлеглий”. Вчитель наказує та контролює, а діти підкоряються. На Заході стосунки між ними не такі діаметрально різкі.
Вчителі не соромляться розповідати дітям подробиці свого особистого життя: чому розлучилася, куди поїде влітку, хто дідусь, чому саме так одягається, чим захоплюється, яку музику слухає та які книжки читає. Для учнів це безцінний чужий досвід, який вони потім самі для себе осмислюють або чатуються з друзями, активно це обговорюючи.
– Як ви ставитесь до ШІ – він допомагає чи, навпаки, заважає у школі? Зокрема, деякі вчителі кажуть, що це один із способів списати. Натомість є педагоги, які користуються ним у підготовці до уроків.
– ШІ – це мій герой та друг. Я одного разу поставив йому таке запитання: “Якщо ти такий всемогутній, то чи можеш ти вирішити якесь завдання, яке століттями не вирішується? Чи маєш ти таку суперсилу?”.
І я в нього таку суперсилу виявив. Він розв’язав вікове завдання системи освіти, яке не могли вирішити мільйони вчителів з давніх століть.
Завдання формулюється просто: “Як навчити дитину вчитися?”. Адже стільки у світі написано на цю тему книг, захищено дисертацій та проводиться конференцій. І що? Нічого! І ось він показав простий алгоритм, який я тепер на загальну радість учнів активно застосовую і популяризую.
Крім того, я щодня з ним розмовляю кілька годин, готуючи реформи освіти для різних країн. І він видає чудові ідеї та системно їх оформлює.
Щодо проблеми списування, то, на жаль, вчителям доведеться перебудовуватися на нові технології перевірки знань, формулюючи завдання та вправи зовсім по-іншому. Так, щоб списування було неможливим у принципі. Впроваджувати не каральні заходи, а технологічні.
– Нині багато молодих вчителів викладають свої уроки в ТікТок, чим захоплюють мережу і привертають увагу українців до освіти. Як ви ставитесь до таких модних віянь?
– Використання TikTok в освіті — це спосіб адаптації до медіа, що змінюються, переваг молодого покоління і створення освітнього контенту у форматі, який їм подобається і з яким вони найбільш знайомі.
Секрет у тому, що ці вчителі та учні там перебувають на одній хвилі драйву від отриманих знань. Завдяки чому? Завдяки коротким навчальним відео, використанню мемів, інтерактивним завданням та квестам (challenges), лайфхакам та Q&A сесіям.
Все проходить легко, швидко і насичено, особливо коли підтримується темп, знання ідеально упаковані та органічно засвоюються мозком.
