facebook

Традиційні фізкультхвилинки втрачають ефективність? Пояснюємо чому та чим їх можна замінити

Традиційні фізкультхвилинки втрачають ефективність? Пояснюємо чому та чим їх можна замінити

Аби розслабити учнів на уроці, перемкнути увагу з однієї діяльності на іншу й у такий спосіб покращити сприйняття інформації, учителі й вчительки часто використовують фізкультхвилинки. Це може бути весела руханка під музику, невелика розминка чи навіть розспівка. На це йде дві-три хвилини – діти встають з-за парт, рухаються та збадьорюються, аби ефективніше продовжити роботу на уроці.

Та звичні для нас руханки вже не працюють як раніше. Через війну ми перебуваємо в стані перманентного стресу, коли перемикання уваги з однієї діяльності на іншу може спричиняти зворотний ефект. Наприклад, вчителі розраховують, що після короткої зарядки діти сядуть за парти та сконцентруються на певному завданні. А може вийти так, що діти після фізкультхвилинки будуть емоційно збуджені та однаково неуважні.

  • Чому невелика руханка під час уроку вже не дає бажаного ефекту;
  • чим можна замінити традиційні фізкультхвилинки в школі;
  • як вони відрізняються для учнів на очному та дистанційному навчанні;
  • чому під час війни психологічний спокій учнів важливіший за їхні досягнення – про все “НУШ” розповіла Галина Сищук, засновниця центру діяльнісної освіти для учнів початкової школи “Стежка”, психологиня, представниця проєкту “Hibuki Therapy” в Україні (координаторка напряму освіти), півфіналістка “Global Teacher Prize Ukraine”-2020 і “Teacher Innovation Cup”-2020.

НАВІЩО ДЕКІЛЬКАХВИЛИННІ ПАУЗИ НА УРОЦІ
У відкритих джерелах можна знайти десятки посилань на руханки чи фізкультхвилинки для дошкільнят і школярів різного віку. Бо справді – декілька хвилин фізичної активності під час математики чи географії дають змогу зняти втому й зарядитися енергією.

“Такі хвилинки називають по-різному – психологічні, фізкультхвилинки чи хвилинки відпочинку. А загалом мається на увазі перемикання одного різновиду діяльності на інший, – пояснює Галина Сищук. – Це також можливість змінити положення тіла, тобто порухатися і дати йому якесь фізичне навантаження. У такий спосіб ми допомагаємо дитячому організму надалі бути більш включеним в урок. А також даємо змогу по-іншому себе відчути фізично та емоційно”.

Друге завдання фізкультхвилинок – дати змогу нервовій системі після невеликого збудження повернутися до стану спокою. Адже діти на уроці мають бути максимально сконцентровані. Вони намагаються щось запам’ятати, зрозуміти, виконати. А це велике навантаження на нервову систему.

Фактично хвилинка відпочинку має допомогти нервовій системі піднятися спочатку, уявімо, на вершину гори, а потім плавно спуститися на рівнину.

На вершині діти переживають емоційне збудження. Це відбувається через те, що під час фізкультхвилинки учні й учениці стрибають чи співають. А на рівнині вони мають спокійно повернутися до уроку, стишуючи емоції та отримуючи більше сил для зосередження уваги.
ЧОМУ РУХАНКИ І ПІСНІ НЕ ДАЮТЬ ОЧІКУВАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ
Якщо раніше будь-яка фізична активність допомагала учням перемикнути увагу із завдання на танок, а потім – навпаки (тобто повернутися до уроку), то зараз це не працює. Як пояснює Галина, через війну ми перебуваємо в стані перманентного стресу. Якщо діти починають у щось грати, співати чи танцювати, тобто мають високий градус емоційного збудження, вони не можуть після цього заспокоїтися.

Чтайте також:  Скільки часу вчитель має виділяти на уроці учневі з ООП?

Ми намагаємося дітей навчати, розуміємо, що їм треба змінювати різновиди діяльності, дати змогу відпочити й стараємося включити в урок фізкультхвилинку. Але в тому варіанті, у якому використовували її раніше, зараз включати не можна”, – впевнена Галина Сищук і пояснює, чому так.

У стані стресу (а ми якраз у ньому вже тривалий час) людиною керує вегетативна нервова система, яка має дві функції:

  1. керувати організмом та його діяльністю, над якою ми навіть не задумуємося (виділення слини, кліпання очима чи дихання легенями);
  2. керувати станами організму, які є реакцією на будь-яку стресову ситуацію.

Таких станів є три:

  • бийся;
  • біжи;
  • замри.

Завдяки вегетативній нервовій системі у звичайному житті – без війни та перманентного стресу – ми легко і плавно переходимо з одного стану в інший. Наприклад, до нас прийшли друзі, відбулося збудження, і вегетативна нервова система вирішує, як поводитися. Оскільки друзі – це комфортні для нас люди, ми заспокоюємося. Якщо в цій компанії з’являється людина, якій ми не довіряємо, наша вегетативна нервова система вводить нас у стан “замри”, – пояснює Галина.

Однак зараз вегетативна нервова система, яка є в стані перманентного стресу, не може переводити людину зі стану в стан, вона не гнучка. Виходить, що більшість людей, відчуваючи постійний стрес, застряють у якомусь зі станів, наприклад, “бийся” або “біжи””.

Так само й у дітей, які навчаються в складних умовах, чують тривоги, є свідками обстрілів, нервова система перебуває в стані збудження постійно. Вона вже забула, як повертати організм назад у стан спокою.

Якщо на уроці влаштувати рухливі ігри чи ввімкнути пісню, діти ще більше збуджуються і наче зависають у цьому стані, їм складно заспокоїтися.

Саме тому треба замінити традиційну фізкультхвилинку на інші вправи, які допоможуть тілу і свідомості дійти до стану спокою, тобто спуститися з точки збудження в точку спокою, радить Галина Сищук.
ЯКІ ВПРАВИ ДОПОМОЖУТЬ УЧНЯМ ЗАСПОКОЇТИСЯ ТА СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ
Щоби не вийшло так, що позитивна руханка чи пісенька на уроці завдали шкоди дитині, замість них можна використовувати вправи для заспокоєння. Галина Сищук навела декілька прикладів, які підходять що для очного, що для дистанційного навчання.

Основне завдання психолога – ввести дитину чи дорослого в стан спокою тут і зараз. Для нас важливо, щоб нервова система з пікової точки спустилася вниз. Коли нервова система перебуває в стані спокою, тоді дитина чи доросла людина здатні сприймати нову інформацію”, – розповідає Галина.

  • Для заспокоєння добре підходять дихальні вправи (зі зразками таких практик, розроблених Світланою Ройз, можна ознайомитися тут).
Чтайте також:  На виході багато "браку". Освітянин дав жорстке пояснення малим зарплатам вчителів в Україні

Наприклад, дитина водить вказівним пальцем однієї руки по кожному пальцю іншої руки. Коли підіймається вгору – вдихає, а коли опускається з пальчика вниз – видихає (як на картинці нижче).

  • Вправи на простукування дають змогу відчути своє тіло.

Спочатку долонями треба постукати по плечах, обійнявши себе, як метелик. Потім по колінах, а далі можна й по партах. Якщо в класі багато дітей, які роблять вправу разом, звуки нагадуватимуть легкий дощ.

“Ця вправа допомагає дитині відчути своє тіло й отримати розслаблення через напруження. Завдяки цьому нервова система дуже добре входить у стан спокою, – каже Галина. – Ми стимулюємо дітей себе простукати, але іноді вони роблять це дуже сильно, що свідчить про втрачений зв’язок із тілом. Такій дитині треба частіше робити цю вправу, щоб відчувати себе”.

  • Вправи на концентрацію передбачають, що треба зосередитися і думати про щось одне. Але дітям складно це зрозуміти на словах.

Тому можна запропонувати їм покласти ручку (для письма) на два пальці однієї руки, розставивши їх, аби був баланс. Далі – підняти ручку на пальцях угору й порухати вліво-вправо чи вгору-вниз. Далі – з’єднати обидва пальці, продовжуючи рухати ручку, а насамкінець прибрати один палець, втримуючи ручку лише на одному пальці.

Хвилинки концентрації допомагають активізувати всі сенсорні системи.

Наприклад, вчитель/ка бачить, що дитина катається на стільці чи стукає по парті, навіть не розуміючи, що вона робить. Саме так мозок намагається повернути дитину в стан “тут і зараз” – що вона на уроці, перед нею парта, стіни, учні тощо.

Оскільки мозок сприймає не тільки зорову інформацію, а і звукову, то, щоб зрозуміти, де він перебуває, йому потрібно більше інформації. Але мозку складно це зробити, тому тіло намагається відчути стілець, гойдаючись на ньому, або стукаючи по парті долонею. Це якраз і є насичення сенсорних систем інформацією, якої не вистачає мозку”, – додає Галина.

Виходить, щоб допомогти дитині сконцентруватися, треба наситити її сенсорну систему необхідною інформацією. Якщо дитина гойдається на стільці, то варто сказати, аби вона торкнулася його спиною, ногами відчула підлогу, а руками – парту, навіть можна провести по ній руками. У такий спосіб дитина концентрується на своїх руках, ногах, спині, а мозок насититься необхідною сенсорною інформацією.

  • Також для заспокоєння дитини підходить балансувальна подушка-диск. Дитина може посидіти на ній стільки, скільки захоче.

Якщо в класі або вдома є парта, за якою можна попрацювати стоячи, стільчик на одній ніжці чи великі м’ячі для фітнесу – це теж помічні речі.

Я спостерігала, як дитина загойдувала себе на стільці, а потім узяла гумову подушку, посиділа й через певний час відклала. Тобто мозок наситився необхідною інформацією, і все – подушка більше не потрібна”, – каже Галина Сищук.

Подібні вправи на простукування, нормалізацію дихання та концентрацію допомагають нервовій системі повернутися в стан спокою.

Зі своїми учнями я використовую ще й нейровправи, щоб активізувати нові сенсорні зв’язки й щоби отримати певні результати навчання. Наприклад, коли вивчаємо звуки, розказую дітям, що приголосний твердий позначаємо однією рискою, приголосний м’який – двома, а голосний – кружечком. Чому б не відтворювати ці рисочки / кружечки пальцями, коли кажемо якесь просте слово, скажімо, “мама””, – наводить приклад нейровправи Галина.

Чтайте також:  Зарплата вчителів в Україні 2024 – який розмір, від чого залежить – скільки заробляє молодий вчитель

  • Нагадаємо, раніше на “НУШ” ми публікували добірку з 20 коротких відеовправ, які допоможуть у стресових ситуаціях повертати собі спокій. Їх підготувала дитяча й сімейна психологиня Світлана Ройз.
  • Нещодавно Світлана в партнерстві з ГО “Смарт освіта” та за підтримки GlobalGiving створила телеграм-канал “Стійкість для стійких”, де щодня публікує одну коротку вправу-практику для заспокоєння.
  • Про інші проєкти психологині для допомоги дітям в умовах стресу можна дізнатися за посиланням.

ЧОМУ НАВЧАННЯ ВАЖЛИВЕ, АЛЕ ПІД ЧАС ВІЙНИ ГОЛОВНІШИЙ ДИТЯЧИЙ СПОКІЙ
Галина Сищук акцентує, що в умовах війни та суцільного стресу навчання як таке відходить на другий план. Про засвоєння нової інформації та здобуття знань можна говорити лише за умови, що діти перебувають у стані спокою.

Я спілкуюся з дітьми з Харкова, а також вчителями з різних куточків України. Усі ми помічаємо, що учні перебувають у дуже збудженому стані. Навіть ті, хто живе в західних регіонах, де немає таких обстрілів, як, наприклад, у східних, – додає освітянка.

Мені здається, що громади, у які переїжджають евакуйовані родини, теж потребують психологічної підтримки. Адже так само травмуються, бо йде адаптація.

Попри це, ми намагаємося вчити дітей за програмами, які не змінилися і не розвантажилися. А їм насправді не до нового матеріалу”.

Якщо вчителі помічають в учнів відкат у знаннях, не варто цього лякатися, адже це нормальна реакція нервової системи. Вчитель/ка має розуміти, якщо рік тому навчив/ла дітей писати, це не означає, що вони прийдуть на наступний рік навчання з тими ж навичками. Вони можуть відкотитися у своїх знаннях на декілька років назад.

Треба пояснювати батькам, що зошити не заповнені не тому, що вчитель/ка не працює. А тому, що діти потребують зараз іншого – заспокоєння, – каже Галина. – Звісно, в умовах тиску, коли є програми, адміністрація, батьки й таке інше, вчителям складно, адже для спротиву потрібні величезні емоційні ресурси. З іншого боку, вчительство має академічну свободу, тож може керувати бодай тим, що відбувається в класі”.

За словами Галини, головна мета навчання під час війни – не забути те, що вчили раніше. А пріоритетним має бути психологічний стан дитини, а не її оцінки в школі.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Джерело.


Повернутись вверх