Викладач ніколи не виграє конкуренцію у смартфона на уроці
Навчання дітей – це не про правильні відповіді, а про всебічний розвиток мозку в першу чергу.
Вчора був щиро здивований позицією деяких батьків в одній з батьківських груп фейсбука. Можливо, деякі моменти, що є очевидними для мене, неочевидні для інших, і варто їх систематизувати – і це буде корисно почитати.
1. Викладач ніколи не виграє конкуренцію у смартфона на уроці. Загалом, будь-яка діяльність, що потребує докладання зусиль, завжди буде програвати гаджету з його швидким дофаміном. У дитини не розвинута достатньо вольова сфера, щоб дитина сама могла під час уроку менеджерити себе та свої імпульси.
2. Навчання дітей – це не про правильні відповіді, а про всебічний розвиток мозку в першу чергу. Як когнітивних здібностей, так і емоційної сфери. Так, можна взяти телефон, сфоткати рівняння на дошці чи в підручнику і за допомогою ШІ надати правильну відповідь, але це призводить до гальмування розвитку дитини.
3. Правила, межі, обмеження – важлива складова розвитку дитини. Багато дітей мають з цим проблему. Вони не вміють зустрічатись з фрустрацією. З кордонами інших, правилами авторитетів, власними невдачами. І це призводить до неможливості в дорослому житті витримувати напруження та докладати зусиль. А без цього, у свою чергу, неможливе доросле життя і досягнення власних цілей, власної реалізації. Та навіть здорових і повноцінних стосунків.
4. Є інша крайність – тотальне зарегульоване поле життєдіяльності дитини. Що потім формує тотальний спротив до будь-якої діяльності. Тому в цьому питанні дуже важливо витримувати баланс між фрустрацією та підтримкою. Не можна фруструвати дитину, не маючи за цим ресурсу у вигляді підтримки та поваги до дитини. І в той же час не можна дозволяти дитині зневажати кордони інших та правила систем, частиною яких вони є.
5. Ще одне. Відсутність правил, необовʼязковість їх виконання, нечіткість кордонів нерідко призводить до переповнення дітей тривогою та внутрішнім напруженням, що часто виражається в гіперактивності, емоційній лабільності. І там, де дитині важливо дати обмеження (звісно, поступово і акуратно), часто навпаки йде підтримка такого стану як певної особливості та унікальності.
6. Навичка писати рукою – надзвичайно важлива для розвитку мозку дітей, особливо в молодшій школі, меншою мірою – у середній. Письмо рукою дуже сильно впливає на здатність читати і розуміти написане. А читання, у свою чергу, впливає на розвиток фантазії, абстрактного та образного мислення, короткочасної памʼяті, здатності оперувати смислами та конструктами і багато іншого. Спочатку дітей вчать за компʼютерами і планшетами, а потім дивуються, що вони не здатні переказати своїми словами кілька абзаців.
7. Онлайн не працює повноцінно для більшості дітей. Памʼятаємо, що вольова сфера не сформована, спокус навколо забагато. Урок, де треба напружувати мізки і формувати нові нейронні звʼязки, зазвичай буде програвати дофаміновій педалі у вигляді гри в сусідньому вікні монітора чи на телефоні. А навіщо дитини дофамін? Щоб справитись з тривогою і емоційним напруженням з п. 5. Коло замкнулось, отримали залежність.
8. «У нас війна, у дитини і так багато фрустрацій», – прекрасний спосіб формувати у дитини позицію жертви. Війна – не причина зменшувати фрустрацію. Це причина надавати більше підтримки від дорослих навколо. Дорослі в даному випадку – і батьки, і викладачі. Здатність справлятись з власним напруженням – важлива навичка, яку теж треба виховувати.
Вибачте за, можливо, директивний тон в пості. На жаль, текстовий формат не дозволяє розкривати тему більш обʼємно з усіма нюансами.
Автор: Пилип Духлій, клінічний психолог, директор інжинірингової школи BroBots.
