facebook

Що заважає нашим дітям навчатися: універсальні навички, яких бракує українцям

Що заважає нашим дітям навчатися: універсальні навички, яких бракує українцям

Українські діти, які тимчасово перебувають за кордоном, часом мають специфічні проблеми з навчанням та адаптацією. Буває, поведінка, яка в наших школах заохочувалася або просто здавалася типовою, трактується закордонними вчителями як несформованість навчальних компетентностей або незрілість. Що саме заважає адаптуватися до навчання в різних країнах? Зібрали коментарі педагогів, що працюють у різних країнах Європи.

Польща: знати епітафії та Республіку Двох Націй
У перший час у новій країні школярам — біженцям від війни найголовніше адаптуватися до незнайомої мови, нових звичок та правил, культурних нюансів. Проблеми виникають із перевантаженням, якщо йдеться про паралельне навчання в українській та іноземній школах. Також дедалі більше юних українців стикаються з питанням підсумкових іспитів та вступу в країні перебування. Декому здається, що навчання іноземною мовою — нереально висока планка. Але час минає, незнайомі слова та фрази перестають бути перепоною. І з’ясовується, що знати мову — це далеко не все.

Системи освіти більшості країн схожі, але вони зазвичай відрізняються від української розподілом учнів у середні школи різних профілів. Наприклад, у Польщі після восьмирічної початкової школи йдуть до галузевих шкіл, технікумів або ліцеїв. Окрім відповідей з різних предметів польською, знання термінів, слід ще знати специфічні предмети, такі як історія Польщі та польська література. Наприклад, у програмі іспиту — епітафії Яна Кохановського, твори Адама Міцкевича, Генрика Сенкевича, Юліуша Словацького. З історії немає окремого іспиту, але щоб правильно розуміти значення тексту, треба хоча б знати, що Річ Посполита та Республіка Двох Націй — одне й те саме.

Восьмикласники, які приїхали до Польщі у 2022 і яким довелося наприкінці року складати іспит, практично не мали шансів. У середньому вони показали результати 33%, що нижче за задовільний рівень (це негласне визначення, бо офіційно кожний результат вважається позитивним). І цей іспит на найближчі роки визначає професійне майбутнє. Шлях до вищої освіти поки що закрито, оскільки вступниками можна стати лише після ліцею. А для ліцею потрібне блискуче знання мови та високі бали за випускний іспит з початкової школи.

Технікум, який дає змогу отримати середню освіту та професію, потребує пристойного знання мови і відсутності негативних оцінок з іспиту за 8-й клас. А нижчі вимоги — лише в галузевих школах, які дають просту професію, без повної середньої освіти.

Чтайте також:  Покарання за шкільні прогули в Європі до 1 258 400 грн. Досвід 10-ти країн

Торік іспит складали вже не лише новачки, а й ті, хто навчався з 2022 року в Польщі, тож середньостатистичні результати українських школярів були задовільні: 55%.

Польща — лише приклад, а не виняток. Іспити, які мають велику вагу для подальшої освітньої траєкторії, у Великій Британії проводять для 11-12-річних підлітків. У Німеччині після 10 років діти мають переходити до гімназій, реальних або середніх шкіл. Біженцям від війни потрібен час, щоб опанувати те, що вони ніколи не вчили. Десь до цього ставляться поблажливо, десь — ні. Це ситуації, які школярі не можуть самотужки подолати, тож потрібна співпраця систем освіти двох країн.

Але є і чимало універсальних навичок, що не прив’язані до конкретних знань чи програм. Ось саме на них, радять педагоги, варто зосередити увагу батькам та самим школярам. Ми запитали у вчительки і мами з різних країн про те, що, на їхню думку, заважає українським учням навчатися ефективно.

Німеччина: ставити запитання на уроках

Вчителька Тетяна Спіріна-Сметана, яка викладає в адаптаційному класі в Німеччині, поділилася своїми висновками в соцмережах. Чому в адаптаційних класах надовго затримуються українські діти, навіть ті, що вже непогано знають мову? А ще нерідко учні спочатку переходять в регулярні німецькі класи, а потім їх повертають до адаптаційних, бо не впоралися. Чому це трапляється?

Вчителька називає кілька навичок, які в Німеччині вважають базовими. Ось деякі з них.

❓ Ставити запитання вчителеві, коли щось не зрозуміло. Те, що найяскравіше демонструє різницю шкільних традицій. Як звикли, на жаль, думати українські діти? «Багато питатиму — подумають, що я тупий». У Німеччині учні не мають жодної внутрішньої перепони, аби щось уточнити. Якщо учень цього не робить, для німецьких учителів цьому є лише два пояснення. Або ігнорує навчальний процес, тож змушувати його навчатися — марна справа. Або не здатен сформулювати питання до вчителя, тож його навчальна компетентність ще на дуже низькому рівні.

📝 Точно переписувати. За словами пані Тетяни, «70% учнів, з моєї практики, не можуть ідентично на 100% переписати інформацію з дошки або з підручника в зошит. Для німців — це базова навичка № 1 — відтворити все ідентично, підкреслити, зробити рамочку». В Україні діти сприймають записи як «щось для себе, шпаргалки». Замість таблички — текст, та й те не весь. «Решта запам’ятаю і так». У Німеччині вчитель не буде навіть перевіряти опанування чи застосування матеріалу, якщо бачить, що дитина не здатна його механічно відтворити.

Чтайте також:  Покарання за шкільні прогули в Європі до 1 258 400 грн. Досвід 10-ти країн

🙅‍♀️ Поважати вчителя та реагувати на його зауваження. Окрім протестної поведінки, це може бути проста реакція «відморозитися». Наші діти часто вважають: якщо промовчати — минеться. Тобто сприймають зауваження як емоції вчителя, а не розпорядження або початок діалогу.

🙇‍♂️ Тримати увагу та концентруватися. Більшість німецьких мам стурбовані тим, щоб дитина, поки не стала незалежним підлітком, лягала спати вчасно. Українські діти на перших уроках нерідко, як пише вчителька, «сидять у стилі «живі зомбі». Адже можуть пізно лягти або встати о 4-й ранку пограти в комп’ютерні ігри.

Данія: пояснювати почуття та підтримувати тишу
У скандинавських країнах дещо інші точки непорозуміння з українськими дітьми. Ось що розповіла українка Яна Поштаренко, яка від початку війни проживає в данському місті Орхус із двома дітьми шкільного віку.

🙋‍♀️ Самостійність. Улюблена фраза данців, адресована дитині: «Ти можеш це сам». Ложку дають немовляті, яке ледь почало сидіти, ніж, аби почистити собі яблуко, — дошкільняті. Дитина будь-якої статі має вміти все, щоб жити самостійно: готувати собі, прибирати, розраховувати домашній бюджет, лагодити щось або знаходити для цього майстрів. Навчання також має практичне спрямування. Тому ті українські першачки, які не здатні застібнути ґудзики, або п’ятикласники, яким мами на перерві приносять забутий ланчбокс, викликають підозру: з ними щось не так. Якщо у школяра мама схильна до гіперопіки, педагоги теж, імовірно, подумають, що вона щось приховує про стан дитини, ніж що це — її особливості. Це стосується не лише фізичного розвитку. Невміння дотримуватися правил, підтримувати діалог, оцінювати роботи однолітків, спроби списати сприймають як інфантильність.

«Ти можеш це сам».
Часом учителі натякають або шкільні психологи діагностують у таких учнів затримку психологічного розвитку, гіперактивність, різноманітні неврози, розлади поведінки, аутоподібну поведінку. Мешканці цієї країни самі визнають, що люблять діагнози, а також це одразу впадає в очі українцям, які діляться враженнями у блогах. Це може лякати. Але йдеться зовсім не про навішування ярликів або «хрест на майбутньому», адже інклюзія в Данії — на такому високому рівні, що люди не роблять різниці між, наприклад, дитиною на інвалідному візочку та іншими. Її запросять разом з усіма на пікнік, змагання, у басейн, на каток. Якщо немає способу приєднатися до цієї розваги, хай краще скаже про це сама. Діагностовані порушення — це ясність для школи, траєкторія допомоги, а також виділені з громади додаткові фінанси, технічні засоби.

Чтайте також:  Покарання за шкільні прогули в Європі до 1 258 400 грн. Досвід 10-ти країн

🙂 Емоційна стабільність. У Данії цінують стриманість та вихованість. Виявляти емоції бурхливо не прийнято, але це не значить, що їх придушують. Змалечку дітей вчать розповідати про почуття. Наприклад, якщо на уроці читатимуть смішне оповідання або продемонструють кумедне відео, місцеві діти схильні стримано усміхатися або сидіти з непорушним виразом обличчя. Але коли їм дадуть слово, розкажуть, як весело їм було, як усе вразило та як довго вони згадуватимуть цю тему. На цьому тлі маленькі українці, які голосно сміються та жестикулюють, виглядають незвично. Але справжнє непорозуміння почнеться, якщо дитина підсміюється на уроці, але не може пояснити чому, голосно вигукує, не може заспокоїтися після веселого моменту і повертається до нього знову й знову, заважаючи іншим. Демонстрація негативних емоцій (на кшталт грюкнути дверима, підвищити голос, заплакати) без пояснень теж змусить учителя думати про емоційні порушення.

🔇 Дотримання тиші. У Данії існує культура тиші, яка стала майже філософією. Хюге — затишна тепла атмосфера, насолода повсякденним життям — містить у собі й час на тишу та повагу до бажання тиші з боку оточення. Майже кожен урок передбачає так звану тиху частину: читання, малювання, майндфулнес, прослуховування матеріалу в навушниках. І якщо учень у цей період поводиться шумно, розмовляє, заважає іншим, це сприйматимуть не стільки як порушення поведінки, скільки як невміння концентрувати увагу.

Звісно, немає сенсу в усьому підлаштовуватися під інші культури, адже українська самобутність нікуди не дінеться. Але навички, які ми навели в матеріалі, корисні у шкільному житті. Їх варто опанувати не лише для полегшення життя в країні тимчасового перебування. Вони є універсальними та знадобляться для успішного навчання впродовж життя.

Джерело.


Повернутись вверх