Сертифікація – це можливість обдумати, який ти вчитель
Надія Іванівна Попович – вчителька початковий класів ЗЗСО № 3 міста Сваляви. Десятирічний педагогічний стаж, з якого декілька років були віддані навчанню учнів української мови та інформатики, ну, а далі – класне керівництво у початковій школі. І вже відучора вчителька набрала наступний перший клас. Цього року пані Надія вийшла зі своєї звичної шкільної зони комфорту та взяла участь у всеукраїнській сертифікації вчителів. І як результат – єдина учасниця з місцевих шкіл громад Свалявщини. Спілкуємось з нею на початку нового навчального року про важливість самоосвіти і вдосконалення для вчителя.
– Надіє Іванівно, як вирішили подати заявку на сертифікацію?
– Я хотіла спробувати ще рік тому, але почалася війна і щось не наважилася до кінця. А цього року наш керівник школи Тетяна Василівна Файт надіслала нам повідомлення про можливість реєстрації на сертифікацію, то я вирішила спробувати.
Спершу подала заявку і десь через два тижні нам дали знати, що буде перший етап – це ЗНО для вчителів. До речі, під час його проходження знадобились знання з навчальної програми старшої школи. Відтак я посилено готувалася за відеоуроками, дивилася вебінари, багато допомогла мені наша колишня методистка Наталія Михайлівна Власик – я з нею радилася, перечитувала книги по НУШ, конспектувала. Також вдячна заступниці Марині Андріївні Суран, колегам, рідним, які підтримували мене і допомагали чим могли, бо процес справді був нелегким.
– Зорієнтуйте, що взагалі дає сертифікація педагогу?
– Сертифікація – це найвищий конкурс, скажімо так, це можливість обдумати який ти вчитель, як працюєш з учнями, чи встигаєш все опрацювати. Учасниками є всі охочі вчителі з усієї України, цього року на першому етапі із квоти 1590 пройшло 850 вчителів-учасників. 72 були із Закарпаття, 31 пройшли на подальші етапи. Безумовно, при такій кількості учасників даєш собі оцінку, на якому рівні знаходишся як педагог. Адже серед учасників були дуже досвідчені вчителі, з двадцяти-, тридцятирічним стажем, які працюють в модернізованих кабінетах.
Тим паче, успішне проходження сертифікації додає 20% нарахування до зарплати, і підвищення кваліфікації по через три, а не п’ять років, як для інших. Ну і звичайно додає презентабельності навчальному закладу, де працює педагог-учасник.
– Розкажіть трішки, що відбувалося за кулісами?
– Спочатку було тестування і треба було набрати не менше 60-ти балів, я набрала 71. Другий етап – анкетування, третій етап передбачав експертне оцінювання уроку в онлайн-режимі. За два дні могли сказати про відкритий урок і ти не підготуєш все завчено, бо ж не зміниш ні програму, ні тему – підготовка тривала в шаленому темпі. До слова, серед експертів був військовий, який перебував на зв’язку прямо з окопу.
Після уроку було інтерв’ю, де 60 хвилин експерти запитували вчителя про все, що бажали дізнатися про його педагогічний досвід. І далі був самоаналіз уроку, де ми самі оцінювали себе – що вдалося під час уроку, а що ні. Відтак в кінці на електронну пошту надходила діаграма від експертів, візуалізація плюсів і мінусів щодо уроку, з балами. Радію, що мені вдалося успішно дійти до кінця.
– Чому, на Ваш погляд, зі Свалявщини більше ніхто з вчителів не претендував на сертифікацію?
– Через страх, думаю. Але варто виходити за межі свого комфорту, треба змінювати мислення і пробувати щось нове. Навіть якщо в завершення щось не вдасться, нічого страшного в цьому немає. До речі, було багато колег із Мукачева, Іршави, я сподівалася, що будуть вчителі і зі Сваляви. Так, я теж хвилювалася, на кожному етапі думала, що, можливо, варто зупинитися. Однак експерти були чудовими, панувала позитивна атмосфера, тому я би радила іншим вчителям йти на цю сертифікацію.
– Чому власне обрали професію педагога?
– Династія (усміхається – авт.). Бабуся і мама – вчителі, мама дотепер працює на групі продовженого дня в Стройненській гімназії, бабуся вже на пенсії.
– Учительська робота не з простих, Ви ніколи не мали спокуси її залишити?
– Був такий період, чесно. В університеті по книжках, тобто на теорії все було легко і добре, а як прийшла перший рік в школу, то думала: куди я потрапила? (усміхається – авт.). Було важко, бо крім уроків чекала перевірка зошитів, налагодження контакту з учнями і батьками, тим паче ще була вагітною і не знала як все поєднати. Тоді хотіла звільнитися, а далі вийшла в декрет і тепер знов у строю. Думаю, не випадково я обрала цю професію. Ще й після сертифікації змінився погляд на все, розумію, що дуже потрібно займатися самоосвітою, мати творчий підхід, не застрягати роками в одному. Також не боятися брати участь в різних конкурсах, нових проєктах, залучати учнів. І наразі з позитивним настроєм вступаємо в новий навчальний рік.
