facebook

Плюси переходу в коледж замість просиджування штанів у школі

Плюси переходу в коледж замість просиджування штанів у школі

Про вступ після 9 класу до фахового коледжу без ейфорії перших днів навчання і з досвідом першої сесії

Восени писав про доречність навчання в 10–11 класі і плюси переходу в коледж замість просиджування штанів в школі, і цим дописом викликав цікаву дискусію.

Основним аргументом проти був аргумент: «… Ну нічого….Ось прийде перша сесія – подивимось як заспіваєте». Тому мушу «співати» про висновки. Без ейфорії перших днів навчання і з досвідом першої сесії. Отже, висновки такі.

1. Виявляється, можна прожити без батьківських зборів, вирішуючи всі питання, коли вони виникають у батьків, і в час, зручний для батьків.

2. Виявляється, прибирають в коледжі ті, хто за це отримує зарплату, а не діти, «заохочені» прикладом невідомих японських дітей.

3. Виявляється, що якщо про форму не згадувати – діти голими не ходять.

4. Виявляється, що програму навчання можна побудувати таким чином, щоб все робити на парах, а вдома лише зрідка витрачати час на завдання в рамках пів години-година.

5. Виявляється, що підручники, звичайно, формально існують, але якщо педагог знає матеріал, любить предмет і не працює за принципом «відкрили підручник та прочитали параграф» – підручники нікому в принципі і не потрібні.

Чтайте також:  Про обмеження наповнюваності класів у 24 учні та здоровий глузд

6. Виявляється, що дитина, яка чітко професійно зорієнтована, може займатись професією з задоволенням.

7. Виявляється, що відсутність фіксованих класів є певною запорукою проти булінгу, бо немає фіксованих колективів з усіма мінусами.

8. Виявляється, що класний керівник і куратор курсу – це різні речі. І виявляється, що кураторства достатньо для керування процесом, але без одягання маски «гуру» та «беззаперечного авторитета».

9. Виявляється, що цілком можна обійтись без лінійок та такого подібного, а замінити все це гарним концертом.

10. Виявляється, що цілком можна жити, не збираючи на штори, фарбу та шпалери, бо це проблема навчального закладу, до якої батьки і діти жодного стосунку не мають.

11. Виявляється, що чим дорослішими і конкретнішими є задачі, які ставлять перед дітьми, – тим відповідальнішими вони стають.

Я далекий від ідеалізації. Звичайно, є свої проблеми. І люди – всюди люди. З усіма плюсам і мінусами.

Але є ключове. Сказане сином. На запитання, у чому різниця між тими, хто пішов зі школи в коледжі, і тими, хто залишився в школі. А відповідь така: «Ми вже ідемо до професії, а ті, хто залишився, лише думають, чи йти до дороги, яка веде до професії».

Чтайте також:  "Вам потрібна школа чи освіта?" Відставання сільських учнів, роль майбутніх ліцеїв і те, для чого вчити таблицю множення

І зустрічаючись з однокласниками сина, які в школі, – чітко бачу. Лише якихось пів року. Але одні стали значно дорослішими, а інші залишились дітьми. Вгадайте, хто подорослішав?

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.

Джерело.


Повернутись вверх