Освітянський мазохізм нам точно не допоможе
Потрібно плекати наших дітей, бути уважними до їхнього психологічного стану, допомагати вчителям
Я вже другий рік не можу нічого читати. Тільки фахову літературу або підліткову для презентації її в підручниках.
Я доросла людина, яка любила читати і не уявляла свого життя без книги.
Емоційні потрясіння такі, що не потребую додаткових літературних. Для задоволення майже не читаю. Залишилися тільки стійкі навички «компетентнісного читача».
А читання для радості і перебування в радості – це найважливіше для дитини. Ось про що ми маємо думати. Про психологічний стан наших дітей.
А ми робимо вигляд, що нічого не відбувається. Що війна не у нас. Що не у нас у новинах – підліткові суїциди.
А тут понеслося: діти нерозвинені, вчителі тупенькі, методики слабенькі…
Діти наші – щоденна мішень, як і їх вчителі і батьки. І я кожного дня молюся, щоб вони були живі.
Це не означає, що ми їх не повинні вчити.
Але, люди добрі, схаменіться! Це було б дивно, щоб вони були попереду планети усієї.
Вони і так – рекордсмени з виживання. Як маленькі солдатики, ідуть до укриття із своїми книжечками. І вчителі за будь-якої ситуації з ними. Щоденний подвиг.
Потрібно плекати наших дітей, бути уважними до їхнього психологічного стану, допомагати вчителям, з розумінням ставитися до проблем батьків, а не звинувачувати одне одного.
Тут дехто кричить, що ми скоро будемо стояти в кінці цього рейтингу. Головне – щоб було кому стояти. А освітянський мазохізм точно нам не допоможе.
Автор: Олена Фідкевич, провідний науковий співробітник відділу навчання мов національних меншин і зарубіжної літератури Інституту педагогіки НАПН України.
