Себе віджила? Чому в Раді хочуть скасувати заочку у вишах і до чого це призведе
З 2024 року в Україні не набиратимуть абітурієнтів на бакалавра та магістра за вечірньою та заочною формами
Верховну Раду осяяла цікава законодавча ініціатива: народні обранці пропонують з наступного року скасувати в українських вишах заочну та вечірню форми навчання. На думку законотворців, цього кроку вимагають освітні реалії під час війни.
Чому депутати хочуть скасувати заочку, що буде замість неї і як така оптимізація вплине на якість освіти? Відповіді на ці запитання шукав “Телеграф”.
Навіщо це потрібно
Законодавча ініціатива отримала №10092, а її авторами стали 12 нардепів від “Слуги народу” (на чолі з головою парламентського комітету з питань освіти Сергієм Бабаком) і депутатка від “Голосу”.
Парламентарі пропонують внести зміни в закон “Про вищу освіту” і встановити, що “з 2024 року не проводиться набір вступників для здобуття ступенів вищої освіти бакалавра та магістра за вечірньою та заочною формами здобуття освіти, а також для здобуття ступеня вищої освіти молодшого бакалавра”, — зазначається в тексті законопроекту.
Тобто формату заочної форми навчання в Україні може вже не бути. І не тільки наступного року, як пропонується законопроектом, а й взагалі.
“Буде наступний законопроект, який буде скасовувати заочку”, — пояснила “Телеграфу” одна з авторів законопроекту, секретар комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа.
Але для чого депутатам знадобилося скасовувати заочку? Як випливає з пояснювальної записки до законопроекту, заклади вищої освіти потрібно орієнтувати на розвиток дистанційної форми освіти, тим паче, що такий досвід у освітян вже є, а заочка, мовляв, те ж саме, що і дистанційка.
“Заочка перейшла у вигляд дистанційного навчання. І зараз у нас фактично виходить дві заочки: дистанційна освіта і власне сама заочка. Виходить дублювання двох форм освіти. По великому рахунку, змінюється назва. Задум такий, щоб не дублювалися форми”, — додала Наталія Піпа.
“Останнім часом через ковід і повномасштабне вторгнення дуже розвинулася дистанційна форма навчання. І набагато перспективніше розвивати дуальну і дистанційну форми. Ми так вважаємо разом з МОН. Це наш спільний законопроект, який ми разом напрацьовували. У наш час заочна і вечірня форми освіти себе віджили. Їх можна легко замінити дистанційною і дуальною”, — підкреслив в коментарі “Телеграфу” автор законопроекту, голова освітнього комітету ВР Сергій Бабак.
А якщо, за логікою нардепів, заочка та дистанційка майже одне й те саме, навіщо платити двічі?
“Я вважаю, що це суттєве обмеження прав українців на отримання вищої освіти задля економії бюджетних коштів. Якщо зараз і те, і те потрібно оплачувати, то в майбутньому може бути так, що тільки дистанційку”, — коментує “Телеграфу” екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Особливо схвальних відгуків в освітянській спільноті заочна форма навчання, дійсно, не знаходить.
“Наша політика в університеті така, що у нас ніколи не було заочного навчання. Ми вважали, що це неправильно, — пояснює “Телеграфу” президент національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт. — У зв’язку з ковідом, повномасштабною війною у нас з’явилися дуже гібридні форми освіти і багато хто вважає, що дистанційні і змішані форми навчання подібні до заочної форми. Сама заочна форма навчання застаріла. Раніше вона дійсно мала сенс, але зараз із розвитком технологій, якщо людина не має часу, то краще використовувати змішані форми освіти”.
Але! За словами експертів видання, заочне і дистанційне навчання все ж мають суттєві відмінності.
Три проблеми
По-перше, здобувачі освіти на заочці захищені законом. Так, згідно зі статтею 215 “Кодексу законів про працю”, працівники, які навчаються у вишах на заочці, (а здебільшого заочну форму обирають люди, які працюють), мають право на додаткову відпустку у зв’язку з навчанням. Більше того, на час такої відпустки зберігається середня заробітна плата. А от такого поняття як “дистанційна освіта” в Кодексі законів про працю нема. Відповідно нема і захисту працівника.
Втім, у Раді вважають, що це не проблема.
“Це вже питання підзаконних актів, а не закону. Та воно вирішується досить легко”, — запевняє Бабак.
По-друге, заочна форма навчання все ж передбачає фізичну присутність студента на лекціях, лабораторних, під час складання сесії. Без надмірної ідеалізації, слід було б зазначити, що на практиці офлайн навчання на заочці часто перетворюється в формальне виставлення оцінок і заліків для отримання “корочки”. Та у дистанційки і цього нема, адже згідно із законом “Про вищу освіту”, дистанційне навчання: “Це індивідуалізований процес здобуття освіти, що відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу”.
Очевидно, що реальна взаємодія на рівні студент-викладач (у разі, коли студент справді навчається, а не “заносить” за заліки), і “опосередкована”, дадуть і різні освітні результати. Однак автори законопроекту так не вважають.
“Дистанційка не забирає того, що мала заочка. Тобто може бути якась начитка, якісь консультації. Все одно людина вчиться не самостійно, а просто дистанційно”, — запевняє Наталія Піпа.
По-третє, і це найголовніше, “видалити” заочку, замінивши її дистанційкою — рішення просте, але не факт, що ефективне.
“На практиці дистанційна форма дуже часто реалізується не зовсім як дистанційна, а як онлайн-навчання. Тобто є викладач, який включає ZOOM і проводить начитку лекцій. І ця форма навчання дуже неефективна. Про це говорять багато освітян, особливо у сфері вищої освіти. Саме через це, до речі, виші цього року повернулися до офлайн навчання, — пояснює “Телеграфу” директор дистанційної школи Unicorn School, експерт з цифрової освіти Володимир Страшко. — Уявімо ситуацію: доросла людина працює, а у неї має бути лекція. Вона вмикає ZOOM і що далі робить? Вимикає камеру і займається своїми справами. Тобто ніякої інформації не отримує. В тому і полягає найбільший ризик — чи буде у вишів достатня інфраструктура для організації адекватного дистанційного навчального процесу: платформа, навчальний контент, методи перевірки завдань”.
Для запровадження необхідної інфраструктури дистанційної освіти, за словами експерта, потрібне бажання керівництва вишів і, звісно ж, гроші, тому не факт, що всі заклади вищої освіти це “витягнуть”.
“Я керую дистанційною школою. Щоб підготувати навчальний контент з 5-го по 11-й клас, нам довелося витратити дуже багато грошей, часу і залучати фахівців. Це великий об’єм роботи. А уявіть виш, де сотня спеціальностей і тисяча предметів. З кожного підготувати навчальні матеріали, це завдання не одного року. Крім того, не всі виші можуть зробити це адекватно. Як це виглядає: ставлять якось професора, камеру і його знімають. Але конверсія проходження дистанційних курсів у форматі відео, в світі до 5%. Тобто людям це не цікаво дивитися. Тому потрібно не просто зняти професора, а й використати додаткові механізми залучення студентів. А це вимагає і експертизи, і грошей. Якщо КНУ ім.Т.Шевченка чи “Могилянка” впораються з цим завданням, то маленький виш у невеликому обласному центрі, не думаю, що зможе це зробити”, — резюмував Володимир Страшко.
