facebook

Т. Доцяк: про важливість навчання офлайн

Т. Доцяк: про важливість навчання офлайн

Робити укриття й максимально відкривати школи та виші офлайн так само важливо, як закуповувати дрони

Автор: Тетяна Доцяк, журналістка телеканалу ICTV.

У купе потяга, крім мене, три жінки. Всі повертаємося з Німеччини. Одна з пасажирок – викладачка німецької – розповідає двом іншим, що влаштувалася працювати в тамтешню школу. Ще дві пасажирки – мама з донькою, остання вчиться онлайн в українському виші на вчительку. Викладачка радить студентці влаштуватися в німецьку школу і будь-що зачепитися. «Так, будемо намагатися», – каже дівчина.

У Дрездені ми зупинилися пообідати в кафе. За сусіднім столом компанія дівчат з України. Спілкуюся з однією – економістка-міжнародниця, закінчила український виш і шукає роботу в Німеччині. Каже, більшість її друзів повертатися в Україну не збирається. І це одні з найрозумніших дітей країни – мають освіту, знають мови. Я впевнена, Німеччина зробить все, щоб такі діти залишилися.

Я згадую дитину з українського деокупованого села, яка півтора року не бачила вчительку навіть в екрані комп’ютера. Раз на день вона ходить на гору, щоб упіймати інтернет і взяти домашнє завдання. Або хлопчиків зі звільненого села, які облаштували халабуду в точці, де ловить інтернет і ходять туди, як у школу. Першокласника, який не вміє читати. Або 10-ті, 11-ті класи, де переважно дівчата – мами бояться повертатися з синами з-за кордону, бо їх не випустять з України після 18-ти. І вони лишаються там, вступають в українські виші і вчаться дистанційно. Або вступають у закордонні університети, щоб вчитися очно, бо на думку багатьох дітей і їхніх батьків дистанційне навчання може бути лише як заміна очному на короткий час, а на тривалий термін – неприпустимо.

Чтайте також:  Подвійне підвищення зарплат: вчителям неслабо перерахували зарплати – названо нові суми

І от вони опиняються за кордоном без рідних, друзів, у чужій країні, з чужою мовою. Вони не можуть приїхати додому на канікули, на Різдво чи Великдень, бо їх не випустять назад, щоб продовжити навчання. Що відчуває дитина, яка не має змоги приїхати додому? А якщо війна триватиме ще кілька років – як швидко діти втратять зв’язок з країною? Як швидко вони забудуть дім?

Я розумію, що нас чекають важкі часи…

Треба облаштовувати укриття й відкривати школи й університети офлайн по максимуму, де це можливо. Це так само важливо, як закупляти дрони. Тим вчителям, що викладатимуть очно, підвищити зарплату, щоб заохотити повертатися тих, хто перебуває за кордоном. І переглянути умови перетину кордону для юнаків, можливо, варто дозволити вільно виїжджати на навчання хлопцям до 25 років. Адже вони й так виїдуть до 18, а от чи захочуть потім повертатися…

Джерело.


Повернутись вверх