Не провина дітей, що батьки їх вчать говорити росіянським язиком. Не провина батьків, що росія чинила лінгвоцид в Україні протягом століть.
Проте і діти, і батьки мають знати правду про причини та наслідки мовного питання!
Письменник та викладач фінансової грамотності Сергій Вожжов поділився думками щодо мовного питання говорячи, що саме батьки відповідальні за мову спілкування своїх дітей. Не школа чи вчителі, а батьки мають пояснювати своїм дітям важливість розмовляти українською мовою в повсякденному житті. Сергій Вожжов запевняє, що існує великий вплив російського контенту на українських дітей. Навіть поведінка за ігровим столом суттєво відрізняється в залежності від мови спілкування.
Редакція Всеосвіти вирішила поділитися думками Сергія Вожжова щодо обговорення навколо його допису. Якою мовою розмовляти в повсякденному житті вирішує кожен індивідуально, проте чи дійсно варто захищати «язик» в ім’я якого чинили лінгвоцид, депортували до сибіру, вішали, стріляли, мордували, ґвалтували, знищували інтелігенцію та протягом останніх сторіч принижували за спілкування своєю рідною українською мовою. Саме мовне питання стало початком великої російсько-української війни, коли весь світ на власні очі побачив вбитих мирних людей та дітей в ім’я «руского вєлікого язика».
Далі пряма мова Сергія Вожжова.
Відчуваю незакінчений цикл дії, а це заважає руху вперед.
Обов’язковим елементом виховання української дитини має бути володіння українською мовою, і це відповідальність батьків. Чому батьків, а не школи? Бо саме батьками діти укомплектовані по факту народження та бажано на подовше. Тому вчителі можуть змінюватись як рукавички, а саме батьки зацікавлені у розвитку та успішному майбутньому своєї дитини. Адекватні батьки та українська мова — це база в цьому питанні. Вашу доньку навіть офіціанткою не візьмуть без української, лише посудомийкою. А син навіть продавцем-консультантом працювати не зможе, лише вантажником, якщо він не володіє українською. Для підприємців це взагалі перша базова умова, бо всі підприємці працюють з клієнтами та мають обслуговувати їх українською. І ця база закладається в родині.
Я третє русифіковане покоління, як наслідок голодомору. Перед моїми пращурами чітко стало питання — русифікуйся або помри. Це не було лагідно чи за бажанням — русифікація або смерть. Більше 40 років свого життя я говорив російською, поки прийняв рішення відмотати назад цю історію. Тому не розповідайте мені про звичку говорити російською — вам просто лінь, якщо на 10-й рік війни та 18-й місяць повномасштабного вторгнення ви послуговуєтесь російською. Вам просто лінь або ви завезені москалі. Бо українці всі розуміють українською, а говорити — це лише практика, практика та ще раз практика.
Якщо ви цього не робите — російського у світі стає більше. Бо ви споживаєте контент російською, ваші діти споживають контент російською, ваші онуки будуть споживати контент російською… І його будуть продукувати, бо ви його споживаєте. І через цей контент вам, вашим дітям, вашим онукам будуть закладати в мозок російські наративи. І коли їх стане там достатньо, москалі знов розв’яжуть війну. Бо вони вперлись на нашу землю саме тоді, коли вирішили що вже достатньо інформаційно підготували аудиторію і тут їх будуть зустрічати з квітами, як визволителів. Вони завжди так роблять.
Вам не вистачило війни? Ви не натерпілися достатньо? Ви хочете, щоб ваші діти теж жили у війні та вмирали на фронті? Досі послуговуючись російською, ви саме таке майбутнє їм готуєте — про це я вже кричу російськомовним батькам російськомовних українських дітей. І мені так шкода цих дітей, бо вони крутезні. Всі українські діти крутезні! Але досі є такі, яких батьки тягнуть в руський мір. Бо звичка, лінь, какая разніца… А мені болить. Бо мова має значення! Як це донести російськомовним, як?
