Як ми несвідомо привчаємо дітей вже з першого класу ігнорувати авторські права та використовувати чужу інтелектуальну власність? Як перестати це робити? Якою має бути профілактика плагіату? Зібрали для вас конкретні поради провідних педагогів світу.
Помилка, яка забагато вартує
«Знайдіть час підписати зошити. На тому тижні вже остаточно слід здати вулкани, ті, що задавали за програмою «Я досліджую світ», скільки мені чекати? І вони мають пристойно виглядати, це ж на шкільну виставку. А ще малюємо плакати з правилами дорожньої безпеки!» — це вигадане повідомлення у батьківському чаті. Виглядає знайомо? Скільки батьків зроблять такі завдання хоча б разом із дітьми? А скільки вночі, коли є єдине часове «віконце», самотужки малюють, ліплять, клеять? Трапляється, навіть замовляють за дитину зробити саморобки знайомим, аби найкраще виглядати. І вчителі, які дають такі завдання додому, а не роблять у класі (хоча брак часу теж аргумент), і звертаються за результатом саме до батьків, усвідомлюють, хто буде не підписаним автором чи співавтором. У соцмережах згадують навіть історії, коли шкільний психолог дорікає батькам, що не допомагають із такими завданнями дітям: мовляв, мало уваги приділяють синам і донькам.
Так ми починаємо виховувати… плагіаторів. Адже немає розмежування кордонів: де моє, де чуже (автора, вчителя, однокласника, мами). Тим часом у школах більшості європейських країн нікому навіть на думку не спадає робити щось за дитину. А поодинокі спроби вважають (як доводять дослідження стосовно плагіату та списування) ознакою нездорового родинного багажу, який здатен виховати кримінальні нахили.
У більшості іноземних шкіл звично милуватися наївною, неповторною дитячою творчістю, шукати креативність, яка може зменшитися з досвідом. Подекуди там майже культ дитинства з його самобутністю та недосконалістю. У початкових школах, скажімо, скандинавських країн (Фінляндії, Норвегії, Ірландії) взагалі не прийнято «робити красиво»: діти у брудному «робочому» одязі, бо на уроках просто неба та перервах граються на землі, в калюжах, нерозчесані (доки не звикнуть дбати про волосся, їм не роблять зауважень), а у класах — творчий безлад із розкиданими речами. Психологічну безпеку та позитивність учителів тут цінують більше за порядок та красу.
Як привчати до академічної доброчесності: 10 кроків
1️⃣
Забудьте про «красиву картинку»
В українських школах, на жаль, живе пострадянський страх перевірок «згори». Якщо виставка робіт у кабінеті виглядає блідо, вчителю буде зауваження, що він не докладав зусиль, погано навчив. Або школі хочеться не пасти задніх на загальноміському конкурсі.
У батьківських соцмережах українці, в кого діти тимчасово навчаються за кордоном, з подивом діляться, що стіни місцевих шкіл прикрашають «каляки-маляки» учнів, а саморобки, які дбайливо зберігають, такі кособокі, що українські вчителі відмовилися б їх приймати. У закордонному шкільному досвіді кожну роботу дитини вважають авторською, яку можна вдосконалити, але вона не може бути неправильною.
Інакше дитина не відчуває цінності власних зусиль, втрачає віру в свої здібності. Для такого школяра «чиєсь запозичене» стає єдиним способом сподобатися вчителю. Згідно з дослідженнями американських науковців, це найпопулярніша причина, через що учні вдаються до плагіату: в іншого все одно краще, ніж у мене.
2️⃣
Завдання НУШ — не про змагання
За програмою НУШ у початковій школі передбачено чимало творчих завдань для розвитку емоційного інтелекту та креативності. Та що винесе дитина, якщо вчителі порівнюють його малюнки у друкованих зошитах з роботами інших учнів та критикують? Чи наступне завдання матиме якийсь стосунок до пізнання себе та творчості, чи дитина вчиться «робити як усі», «аби сподобалося іншим»? Віддалений ефект такої практики у класі — дитина переносить цей досвід на власні почуття і засвоює: я маю подобатися та «не вибиватися».
Дотримуйтеся правил
За межами добра й зла ситуації, коли змінюють «правила гри». Наприклад, на занятті з малювання найвищі бали отримує… видрукована на принтері робота. Результат кропіткої праці не приймають, бо малюнок або реферат учень зігнув навпіл. А на уроках праці влаштовують змагання на найкращий салат, і перемагає не той, що старанно зроблено, а той, що покладено у дорогу вишукану батьківську салатницю. Або завдання «Намалюйте, як можете, своїх рідних на родинному дереві» зараховують тому, хто чепурненько приклеїв фото, а справжні дитячі малюнки — висміюють.
4️⃣
Заздалегідь пояснюйте критерії оцінювання
Чимало вчителів мистецтва, трудового виховання не користуються критеріями оцінювання, які самі ж прописують у документах. Здається, що там додивлятися? Оцінюємо «на око»: в Оленки вийшло красиво, а у Кирила — ні. У дорослому житті, мовляв, не буває, аби всі ставали митцями. Але одна справа — оцінювати, як учень навчився передавати тіні на малюнку, якщо такою була тема заняття. Зовсім інша: непрозора оцінка «за здібності». «Якщо хочете високі бали, допомагайте дитині, бо у неї немає здібностей» — таке подекуди чують батьки. Звісно, це знижує самооцінку та привчає спиратися на інших. Тож заздалегідь пояснюйте, чому учні мають навчитися, які моменти впливатимуть на оцінку, а в яких є простір для творчості.
Ще важливіше формувальне оцінювання з цих предметів. Який поступ є у кожної дитини порівняно з її попередніми роботами? Скільки вона доклала зусиль? Які сильні сторони в її роботі? Такі відгуки вчителя дадуть змогу цінувати свою діяльність, а це — антиплагіат.
5️⃣
Перестаньте хвалити за здібності
Здається, пощастило тим, у кому вчителі вбачають майбутніх митців, математиків або поліглотів? Насправді діти, стосовно яких дорослі завищують планку очікувань, теж часто вдаються до шкільного шахрайства. Коли щось не вдається, коли хочеться обійти конкурентів, коли немає настрою і погана оцінка може зіпсувати місяці праці, такі школярі вдаються до списування та плагіату. Цю тенденцію неодноразово доводили дослідники. Натомість учителям варто хвалити за зусилля, наполегливість, сміливість, та показувати дитині найменший прогрес у її роботах.
Враховуйте вікові особливості
Початківець не може зробити щось нове для себе ідеально. Креативність не пробуджується, якщо завдання занадто абстрактне для учня початкової школи. У одному з підручників ЯДС для 2 класу дитину, якій за віком ще притаманне предметне мислення, просять намалювати свою ціль у житті, а за кілька уроків — зобразити свій внесок до соціуму.
Незрозумілі, занадто складні й не за програмою, а також ті, в яких учні не бачать цінності (переконані, що вчителю важлива їхня кількість, а не якість) — ось ті типи завдань, в яких найчастіше учні вдаються до плагіату, як це доведено. Викоренити їх — спосіб зменшити випадки порушення академічної доброчесності.
7️⃣
Не підганяйте
Не варто робити акцент на швидкості та кількості, радить психолог та викладач педагогіки Оклендського університету Джейсон М. Стівенс. Учні часто перенавантажені домашніми завданнями, тож краще дати послаблення, ніж чекати, доки вони знайдуть лазівки. Діти більш охоче роблять проєктні завдання, ніж одноманітні. Варто давати право один раз на місяць не робити будь-яке домашнє завдання. Дозвольте протягом року за бажанням учня переробити «домашки», за які отримали низькі бали.
8️⃣
Навчайте цифрового етикету
Понад 60% опитаних американських студентів не вважають шахрайством цифровий плагіат. Учні звикли репостити зображення, змінювати призначення мемів і переглядати пародійні відео, тож для них майже не існує права власності в інтернеті. Дослідження показують: технології зробили списування в школі легшим, зручнішим і важчим для виявлення, ніж будь-коли раніше. Завдяки голосовим помічникам, ChatGPT учні використовують сторонню допомогу майже несвідомо.
Сьогодні необхідні окремі заняття стосовно цифрового плагіату та авторського права, щоб уникнути цього. У США вже є організації, які цим займаються та пропонують матеріали для педагогів.
9️⃣
Дозвольте… списувати
Вищий пілотаж — перевіряти знання так, щоб учні не мали змоги знайти відповіді в інтернеті. Проєктні та творчі завдання, проблемне навчання сприяє цьому. На таких заняттях дозвольте користуватися довідковими матеріалами та гаджетами. Або жартома попросіть принести «шпаргалки» до класу, обмінятися ними — і хай шукають помилки.
Створюйте «антиплагіатну» культуру
Плагіат — як інфекція: якщо більшість цим займається, то й решта, хоч би проти у душі, відчувають, що їх засуджують за «чистоплюйство», а якщо більшість не займається, не хочуть бути шахраями навіть ті, хто схильні до цього. У цьому переконані психологи, які радять присвятити уроки (наприклад, на літературі, історії) наслідкам дій, долі, яку людина створює. Хай школярі дискутують не про персонажів, а про обман та його наслідки, власне майбутнє, погляди на академічну доброчесність.
Можна започаткувати у школі, як у Фредерікзбурзькій академії, Раду пошани. Старшокласники обирають від кожного класу по кілька представників, що навчають Кодексу честі п’ятикласників. І якщо є порушення, рада збирається, щоб обговорити можливі наслідки. А п’ятикласники пояснюють ці засади учням початкової школи, щоб створити керовану школярами, а не вчителями, культуру доброчесності.
