«Повернути 56 днів відпустки, щоб краще відновити сили» — вважають одні вчителі. «Відпочивати, коли люди помирають? Ні! Лише зрадники в такі часи хизуються відпусткою у соцмережах!» — переконані інші. Як примирити такі різні позиції? Чи можна дозволити собі відпочинок під час війни? Та що нам нині заважає відновлювати сили? Про це розповідає психоаналітик Марія Гончаренко.
Чому відпочивати — важливо?
Частина українців не бажають відпочивати або зберігають відпустку на час, коли закінчиться війна. У вчителів такої змоги немає, адже мають витрачати дні відпочинку на літніх канікулах. Це недолік чи перевага?
У соцмережах регулярно пишуть: «Соромно думати про відпустку, коли люди гинуть». «Треба працювати для Перемоги, а не відпочивати».
Звісно, якщо це — позиція, кожен має на неї право. Проте чимало людей і хотіли б відпочити, але сумніваються.
На думку пані Марії, це закон природи: відновлення важливе, адже вічного двигуна не існує. Працювати без перерв — ілюзія, бо продуктивність все одно знизиться. Як незаряджений телефон не буде працювати, так і людина має відпочивати. І якщо зазвичай це її особиста справа, то за воєнних часів відновити сили та «бути у строю» — це обов’язок. Війна і так посилає чимало випробувань, тож навіщо умисно додавати собі нові?
Складніша за усвідомлення потреби у фізичному відпочинку (наприклад, просто виспатися) тема насолоди, радості. Адже відпустка асоціюється з поїздкою до моря, новими враженнями, літніми розвагами. На щастя, на освітян найменше тиснуть стереотипи про те, що радість — це гучні застілля чи пікніки з друзями, які нині неможливі. Але навіть бажання приділити час дітям чи влаштувати генеральне прибирання декому здається чимось забороненим.
Хоча без маленьких радощів у людини швидко починається емоційне вигорання. Можна сказати, повернути собі спокій та позитивне сприйняття світу — теж не лише особиста справа. Адже триває в тому числі інформаційна війна. І зберігати критичне мислення, адекватно реагувати, не впадати в паніку — наш обов’язок. А емоційно спустошеній людині зробити це значно важче.
Три причини, які заважають відновити сили
Природне співчуття
Ми відчуваємо чужий біль (тих, хто сильніше за нас постраждав), побоюємося за близьких — і нам погано. Це природний процес, якщо є відгуком на конкретні події, а не триває місяцями. Допомагає установка, що співчуття, переживання єдності — це здатність поділитися ресурсом з тими, кому гірше за нас, а не лише страждати разом.
Орієнтація на чужі переживання
Хтось із колег ділиться тим, як страждає, спати спокійно не може через війну. І може виникнути думка: що ж я менше за колегу люблю країну чи вмію співчувати? Чи не занадто я спокійний? «Змагання» тут недоречне. Або в людини здають нерви, або події близько зачепили, але вона не афішує цього. Наприклад, ніхто не знає, що в окупації подруга з дитиною або днями загинув однокласник. Не існує якихось «унормованих» або більш патріотичних почуттів, адже вони обумовлені психотипом людини, її життєвим досвідом.
«Всемогутній контроль»
На думку психоаналітика, те, що ми називаємо провиною, скоріше тривога. Провина — це страждання через завдану вами шкоду. Але хіба відпустка комусь заважає? Це ірраціональне, непродуктивне почуття провини фахівці звуть «всемогутній контроль». Це один із видів психологічного захисту, примітивний, тобто притаманний дитині. Йдеться про ситуації, коли під впливом стресу ми несвідомо вдаємося до давніх, ще дитячих реакцій. Попри назву, людина не відчуває, що в неї все під контролем, а страждає від нібито провини.
Дитина зазвичай вважає, що саме через неї розлучаються батьки, а якщо хтось у родині важко захворів чи помер, це стається через те, що вона погано поводилася. Діти вигадують способи вплинути на реальність. Скажімо: «Як не буду наступати на тріщини в асфальті, бабуся не помре, а одужає». Навіщо це? Бо відчувати провину легше, ніж безпорадність і тривогу. Думка «Я пропустив якісь тріщини, саме тому бабуся й далі хворіє», дає ілюзію позитиву. Адже наступного разу я зроблю все ідеально, і тоді своїми зусиллями отримаю бажане. Важко? Що більша жертва, думає малюк, то вища ймовірність досягти свого.
На жаль, не все залежить від нас і в дорослому житті, тим паче під час війни. Тому може виникати відчуття безпорадності. Ідея працювати все літо в школі і цим наблизити перемогу нагадує такий дитячий ритуал.
Тактика «малих кроків»
Перевіряємо почуття на реалістичність: якщо пожертвувати відпочинком, чи допоможе це комусь? Де завершується моя відповідальність? Як раціонально побороти почуття безпорадності? Наприклад, знайти варіант волонтерства до душі, якщо на це є час.
Також допомагає тактика «малих кроків». На кого конкретно я можу позитивно вплинути, кого підтримати? Родину, друзів, учнів, їхніх батьків, колег.
Думку «Не час нині відпочивати» перекреслюємо іншою: «Я відновлюю сили та запас позитиву заради…» І уявляємо тих, про кого здатні подбати.
А чи маємо ми право вільно ділитися враженнями та фото відпочинку? Чому це когось дратує?
П’ять порад щодо соцмереж
1️⃣
Що розміщувати у себе на сторінці — особиста справа кожного. Тож не варто диктувати іншим, що постити. Може, людина ставить на своїй сторінці квіточки, бо 24 години на добу працює і волонтерить, а постами в соцмережах підбадьорює себе. Може, знімок з горнятком кави зробила людина, яка сумує за домашніми радощами в таборі біженців за кордоном. І навіть якщо немає ніяких «але», не варто ні про кого судити за фото.
2️⃣
Тому, хто потерпає від критики, теж не варто обзивати опонентів неадекватними, контролерами. Так гостро можуть реагувати люди, які переживають горе або гостру тривогу: втратили когось, рідні в окупації, на фронті. Втім, перепрошувати вам немає за що. Так само боляче люди в такому стані сприймають, наприклад, весілля поруч або сміх дітей. Краще розпитати, що саме в них сталося, підтримати.
3️⃣
Не пишіть, що у відпустці їдете до рідних, на дачу чи, приміром, у гори. Нині люди так зосереджені на ворогах, що забувають про звичних злодіїв. Значно частіше, ніж торік, ті, хто раптом вирішує вирватися на кілька днів, повідомляють на радощах про це в соцмережах. Грабіжники можуть з’ясувати, де саме пустує квартира.
4️⃣
Якщо на вашій сторінці не було ані слова про війну, а лише радісні фото та пости про веселощі, погодьтеся, це викликає запитання. Можуть звинувачувати в інфантильній позиції, небажанні помічати реальність. Дехто мало не зраду в цьому побачить. Таку пильність можна зрозуміти в часи, коли прихильники «руського міру», потенційні колаборанти радіють «спецоперації» і демонструють це не лише відвертою агітацією, а й усілякими квітковими композиціями та іншим «позитивом».
Не треба ні про що писати силоміць, тим паче регулярно. Але доречно хоча б кількома словами продемонструвати позицію та реакцію на війну. Наприклад, пояснити, що вам боляче про це писати. Або ви вірите у перемогу та намагаєтесь зосередитися лише на світлих сторонах життя.
5️⃣
Війна змушує все сприймати в певному контексті. Тож невеличкий компроміс — пояснення до фото та постів — може зняти всі питання. Не залишайте місця, аби додумували за вас. Наприклад, одна справа — селфі у кав’ярні. Інша — примітка, що це зустріч із подругою, яка повернулася додому з Польщі, а ви ще довго не очікували її побачити. Одна справа — перепощений мімімішний їжачок, інша — пояснення: хочеться, аби ця тваринка викликала усмішки в учнів або чоловіка, який у теробороні, далеко вдома, а ви — ВПО. Контекст значно легше відчути, ніж абстрактне зображення.
5 порад, як відновити сили, навіть якщо нікуди не вдасться поїхати.
1️⃣
День без «треба»
Дайте собі хоча б кілька днів, на які нічого не заплановано. Прислухайтеся до себе та робіть те, що спаде на думку. Гуляйте, порайтеся у городі, робіть макраме, просто так дивіться у вікно або перегляньте старе кіно. У більшості вчителів рік видався такий, що й голову підвести ніколи. Все, що дає вам ресурс, допоможе перезавантажитися.
2️⃣
Корисно і практично
Дбати про дім — нині не зайві клопоти, а й профілактика стресу. Генеральне прибирання, невеличкий ремонт, заготівля консервації, яка нині знов актуальна, роботи на присадибній ділянці. Все це дає відчуття контролю над особистим простором, упевненості, рятує від думок на кшталт: «Раптом завтра все це буде знищено снарядом?»
3️⃣
Пройдіть лікарів
Нині не час хворіти. Краще профілактика, ніж несподівані хвороби у мить, коли необхідно буде мобілізувати усі сили. Стандартні аналізи крові, ЕКГ, УЗД черевної порожнини та щитоподібної залози, рентген органів грудної клітини — це обов’язковий щорічний чекліст здоров’я.
4️⃣
Час для родини
Приділити час окремо кожному членові родини, навіть якщо ніколи так раніше не робили. Відвідайте рідних. Якщо, скажімо, бабуся далеко і поїхати зараз неможливо, поспілкуйтеся телефоном стільки, скільки їй заманеться, навіть якщо це будуть розповіді про сусідок чи сни. Нам у робочому ритмі постійно ніколи вислухати стареньких. Зателефонуйте або поспілкуйтесь у соцмережах з далекою ріднею, з друзями та знайомими, яких згадуєте, але вже місяцями руки не доходили надіслати вісточку. Подивіться старі фото, відео. Все це заспокоює, говорить нашій підсвідомості: разом нас багато, нас не подолати.
5️⃣
Години інформаційної тиші
Відірватися від інформаційного потоку, вимкнути гаджети, не читати новини хоча б один вечір — добрий спосіб розвантажитися, але не обов’язково намагатися штучно думати лише про позитивне. Якщо вам хочеться обдумати все, що відбувається, намацати якісь орієнтири у непевному через війну майбутньому, дозвольте собі це. Інколи непереварена інформація, навіть неоплакані події стають основним стресом. Краще таки розкласти все по поличках, ніж змушувати себе забутися.
А після відпустки з новими силами можна працювати та просуватися до перемоги.
