facebook

«Зачарована домашка»: чому дитина сидить над зошитом?

«Зачарована домашка»: чому дитина сидить над зошитом?

Як зробити, щоб дитина (саме ваша, а не якийсь суперчемний вундеркінд) охоче робила домашню роботу? Без сварок, спонукань, сліз? Спробуйте поради професора нейробіології Каліфорнійського університету (США) Террі Сейновскі та освітньої суперзірки доктора філософії Барбари Оуклі. Вони досліджують це десятиріччями й написали не одну книгу, приміром «Навчитися вчитися» та «Уроки без мороки».

Як відрізнити лінь від «антиліні»?
Давно час спати, а дитина позіхає над зошитом. Знайома картина? Завдання розібрали разом, все зрозуміло, залишився мінімум – записати у зошиті… Але чомусь школяр дивиться у гаджет, а коли він вже відібраний, йде попити водички, щось малює, засинає за столом, зголошується помити посуд, перепитує стосовно кожної цифри та літери, ходить туди-сюди, мов митець під час натхнення… Батькам у цей момент хочеться заволати: та коли це вже скінчиться?! Просто не хоче нічого робити, ледар! Та хай би вже дитина відпочивала, а то й сама вона після цього стомлена, виснажена, часу на прогулянку не залишається.

Прокрастинація — за складним терміном криється простий переклад: «залишати на завтра». Тобто схильність відкладати важливі справи й робити їх в останню хвилину. Зазвичай про це явище згадують, коли йдеться про дорослих. Але діти — не виняток. У визначенні — ключ, як відрізнити прокрастинацію від того, що ми звемо лінощами: недостатньої мотивації. Якщо дитина просто не хоче робити домашню роботу, для неї вона не важлива: нудна, можливо, занадто складна. І такий школяр взагалі не вважає шкільні справи чимось серйозним: «Ходжу до класу, щоб поспілкуватися, пограти з друзями, поїсти в їдальні». Таке ставлення до навчання, насправді, не дуже поширене.

При прокрастинації дитині явно не комфортно. Вона місця собі не знаходить, не насолоджується і не розслабляється, а після спонукань починає плакати, сваритися, «істерити». Бо насправді домашня робота для неї — дуже важлива. То в чому справа?

Над зошитом як над прірвою
Якщо перед вами дошка — вузька, але на якій можна спокійно розмістити обидві стопи, як швидко ви зможете по ній пройти? Навряд чи ви взагалі зупинятиметеся: кілька хвилин — і справу зроблено. А якщо вона перекинута між вікнами будівель на рівні дев’яти поверхів? Кожна помилка може коштувати життя. Тож зробити ті самі кілька десятків кроків стане викликом для сили волі. М’язи трусяться, ноги підгинаються, у голові паморочиться…

А що змусить швидко подолати цю відстань, навіть якщо ви — не ніндзя? Пожежа, яка вже лютує за вашою спиною.

Якщо узагальнити: прокрастинація — реакція на те, що здається занадто важливим, ризикованим, небезпечним. Спрацьовує страх та захисні реакції на стрес: психіка удає, що цієї задачі не існує. Ми максимально тривалий час залишаємося у «зоні комфорту». Звісно, стояти на надійній підлозі у квартирі значно краще, ніж йти по дошці над прірвою. Аби захист перестав спрацьовувати, загроза повинна перевищити ризик впасти з дошки. Переломний момент настає, коли щось інше настільки нас лякає, що у пересуванні на височині ми починаємо бачити надію, шанс, а не ризик.

Чтайте також:  "Коли ви вчитеся? Для чого викладати фото дітей?" Допис про звіти в садочках і школах викликав дискусію в мережі

В очікуванні «пожежі»
Перекладемо це на домашню роботу. Що батьки зазвичай кажуть дитині, яка нудьгує над зошитом, або знаходить сто способів відволіктися? «Ти не розумієш, як це важливо! Це твоя робота, а тобі б все розважатися!», «Виростеш двірником», «Двійку отримаєш», «Якщо за годину не зробиш, заберу телефон», «Вимкни музику, зосередься», «Я вже бачити не можу, як ти сидиш, ти спеціально мене доводиш?!», «Будеш хоч пів ночі сидіти — доки не зробиш!» Дитина чує: «Дошка ще вужча та небезпечніша, ніж здавалося».

«Та що тут робити? Це ж елементарно», «Та я у твоєму віці на перерві в школі такі задачі розв’язував», «Чому інші діти можуть, а ти — ні?», «Ми ж з тобою все розібрали, чого ти сидиш?!». Дитина чує: «Я маю менше шансів перейти по дошці, ніж інші. Я не гімнаст, неспортивний, незграбний і взагалі невдаха».

Що може стати умовною «пожежею»? Прихід ночі, крики батьків, що загрожують скандалом тут і тепер, погрози фізичним чи якимсь іншим покаранням. Звідти поширена скарга тат і мам: «Хотілося б бути більш поблажливою. Та доки на нього\неї не покричиш — за «домашку» не береться».

І ось, здавалося б, ефект є: робота в зошитах. Але чи корисно дитині щодня «рятуватися від пожежі»? Це хронічний стрес, і він має бути більшим, ніж раніше, щоб діяти. Нейрофізіологи під керівництвом Террі Сейновскі довели: тема, яка вганяє дитину в прокрастинацію, активізує зону мозку, яка обробляє сигнали фізичного болю. Тож школяру майже боляче. Згодом це може обернутися психосоматичними хворобами: головним болем, болем у шлунку, нудотою, підвищенням тиску.

Дев’ять страхів перед «тренажером»
Як звичайна домашня робота, що має просто закріплювати матеріал, тобто, бути таким собі тренажером, настільки лякає дитину? Тим паче, коли в сучасних підручниках завдання подаються у ігровій та креативній формі.

Кілька нюансів все може звести нанівець:

  • Переконання, що конкретний шкільний предмет — тяжкий і в учня немає до нього здібностей, що нібито важливіше за зусилля.
  • Зазвичай його несвідомо прищеплюють батьки словами: «Ні, він в мене не математик», «Це гени. Батько не міг іноземну мову опанувати — і вона не може», «Як не дано, то не дано», «Ой, та фізика, самі формули — мозок звихнеш». Після цього усі заохочення до навчання не спрацьовують.
  • Занадто гостра реакція батьків на оцінки. Коли «незадовільно» — то кінець світу, навіть якщо йдеться про пересічну домашню роботу.
  • Батьки контролюють процес та докоряють за кожну помилку. Без помилок не буває поступу. Виправлення — це прояв інтелектуальної діяльності, а не недолік.
  • Суворий вчитель. Дитина боїться його критики за «домашку».
  • Вчитель, якого школяр любить та поважає. Парадокс, але інколи страшно розчарувати саме улюбленого педагога. Особливо, якщо маєш імідж розумника. Така ж причина буває й стосовно батьків.
  • Упередження вчителя. Наприклад, у початковій школі математика давалася вкрай погано, тож прорив викликає підозри: «Де списав?»
  • Однокласники сміються. Було чимало невдач, раніше дитина відставала — і над нею кепкували за це. Залишився страх повтору ситуації.
  • Переконання, що домашню роботу доведеться довго робити, що вона має забирати увесь вільний час.
  • Будь-який інший досвід або переконання, що навіюють: «домашка» пов’язана з неприємними емоціями. Скандали лише закріплюють проблему: первинна причина вже може забутися, а в стрес вганяє саме очікування сварки.
Чтайте також:  Вчитель бив дітей скакалкою. Стало відомо, чим закінчився скандал у одній з гімназій і за що покарали директора

Десять способів подолати зволікання в роботі
1️⃣

Знайдіть та знешкодьте хибні очікування. Запропонуйте дитині подумати, чи є в неї якісь із наведених страхів. Якщо просто запитувати, що непокоїть, школяр може промовчати, бо не здатен сформулювати причини. А інколи побоюється, що такі розмови — початок сварки. Якщо причина знайдена, запевніть, що нічого страшного не станеться, ви підтримаєте.

2️⃣

Влаштовуйте дитині перерви раніше, ніж вона знайде спосіб уникнути роботи. У початковій школі достатньо робити 10 хвилин, а потім перерва 5-10 хвилин. Після години такої праці — тривала перерва, не менш ніж пів години. Тривале зосередження не підвищує, а знижує ефективність роботи! Гіпокамп — це частині лімбічної системи головного мозку, яка залучена у переході інформації з короткотривалої пам’яті у довготривалу. Гіпокампу необхідні короткі, але часті перепочинки. Мозок має перейти з режиму зосередженої уваги в режим розконцентрованості, аби щось засвоїти, глибоко зануритися у матеріал.

3️⃣

Перерви мають навантажувати органи почуттів. Переписуватися у соцмережах або обговорювати сторонні теми — це не відпочинок, адже мозок знов отримує вербальну інформацію. Натомість хай дитина послухає музику, потанцює, вийде на балкон, вип’є водички, з’їсть фрукт, подивиться відео без слів, прийме душ, пограє в дартс чи м’яч. Цікавий варіант: записати варіанти разом із дитиною, а потім вона буде тягнути: яке приємне завдання дістанеться?

4️⃣

Візуалізуйте процес та поступ. Намалюйте етапи. «Напишеш умови задачі — пройдеш ось сюди. А як зробиш першу з двох дій розв’язання, ти вже на половині шляху». Це не доведеться робити щоразу. Більшість задач, вправ, прикладів підходять під загальні алгоритми.

Чтайте також:  Які зміни чекають старшу школу в Україні: з 17 предметів залишать 12, а 45% випускників підуть до ПТУ

5️⃣

Яскраво та весело! Що приємніше дивитися на зображення виконання домашньої роботи, то краще. Попередню картинку можна прикрасити кумедними малюнками, наклейками, улюбленими персонажами. Знизьте тривожність! Ще краще перетворити її на таку собі подобу гри: всі люблять ходилки-бродилки. Виконав частину роботи — пересунув фішку. А на зупинках — фанти з варіантами відпочинку.

6️⃣

Зосереджуватися доведеться чесно. Просування зараховується лише, якщо ці 10 хвилин дитина зосереджено працювала.

7️⃣

Давайте 10-хвилинні частки домашнього завдання будь-де. Це потребує зусиль від батьків, але необхідно лише на першому етапі, аби зняти сформований страх. Часто його запускає і все, що асоціюється з домашньою роботою: робоче місце, підручники. Якщо скопіювати завдання та мати їх при собі, дитина зможе розв’язувати приклади, доки катається на гойдалці чи гуляє в парку. А історичні факти розбирати на зупинці, поки чекаєте на транспорт. Або слухати аудіоурок англійською та мити посуд. Школяра самого має тішити, що він пройшов половину, а то й більше шляху ще до того, як відкрив зошит.

8️⃣

Дитина не повинна одразу все зрозуміти. При першому читанні нового теоретичного матеріалу він не повинен бути зрозумілим! Навіть після пояснень. Потрібні перерви (режим розконцентрованої уваги) та час, аби виникли нові нейронні зв’язки і з’явилося відчуття, що все ясно. Ба більше, до усвідомлення матеріалу входить… нічний сон. Лише коли людина «переночує з новою інформацією», буде перший результат.

Ми постійно запитуємо дітей, щойно повідомили нову інформацію: «Тобі точно все зрозуміло?». Краще попередьте, що відчувати щось нове заплутаним — нормально. Порівняйте з чимось приємним: плавати чи кататися на велосипеді спершу теж здавалося складно, а тепер приносить радість.

9️⃣

Не рятуйте дитину від «пожежі». Прокрастинація стає вигідною дитині, якщо в останню мить тато завжди робить домашнє завдання за неї, а мама намагається за годину до контрольної розказати увесь матеріал, що вивчали місяць. Батьки мають вказати, коли дедлайн пройшов: пора спати, за годину все це не вивчиш. Не сварити, але й не брати відповідальність учня на себе.

🔟

Поясніть роботу мозку. У доступній формі розкажіть те, що знаєте самі: необхідні перерви, і це не робить дитину ледарем чи дурненькою. Попередьте про це заздалегідь, а не тоді, коли дитина спить чи плаче над зошитами. Якщо школяр з дитинства зацікавиться, як саме мозок дає змогу навчатися, якість навчання підвищиться.

 

Джерело.


Повернутись вверх