Майбутнє дитини ≠ нездійснена мрія батьків: як старшокласникам обрати професію та чому це не вибір усього життя
Основна сесія НМТ-2023 розпочнеться 5 червня, а це означає, шо вже за лічені місяці випускники обиратимуть, що робити після школи.
Процес вибору досить складний для підлітків. Додає стресу й тиск із боку оточення, нестабільність теперішнього та невідомість майбутнього. Тому батькам важливо знайти баланс між своїми порадами та переконаннями й уподобаннями самих дітей.
Також дорослі мають розуміти, що підходи до вибору професії тоді й зараз змінилися. Не обовʼязково після школи всім одразу вступати до університетів або ж усе життя працювати на одній роботі.
“Нова українська школа” розібралася, як це – обирати професію у 16–17 років, та зібрала поради для підлітків і батьків, які полегшать цей вибір.
У новій статті читайте:
- чому вибір професії не дорівнює вибору всього майбутнього;
- чому підліткам складно робити вибір;
- як можуть допомогти батьки та як знайти баланс між своїми переконаннями та вподобаннями дитини;
- чому колишній алгоритм “школа – університет – робота” зараз змінився;
- чим корисний рік перерви після школи.
На ці та інші запитання “Новій українській школі” відповіли експерти Української академії лідерства – психотерапевт і лектор Академії Володимир Чупрін і керівник програмного департаменту Академії Василь Кулевчук.
“ОДНА ПРОФЕСІЯ – НЕ НА ВСЕ ЖИТТЯ”: ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ З ВИБОРОМ
Сучасна молода людина впродовж року може змінювати декілька професій чи їхніх напрямів, вважає Василь Кулевчук. Тому зараз суспільство відходить від моделі “одна професія на все життя”.
“Така модель була популярною в СРСР. У результаті люди не прислухалися до власних відчуттів, працювали роками на неулюбленій роботі й боялися щось змінити, адже так працює ціла система.
Та й зараз маємо не досить хорошу статистику від сучасних українських вишів. За деякими оцінками, лише приблизно 20 % випускників після закінчення навчання працюють за спеціальністю, інші – продовжують пошуки”, – розповів експерт.
Тож не варто акцентувати на тому, що вибір професії – це незмінний шлях на все майбутнє, адже це заведе підлітків у глухий кут, переконаний Володимир Чупрін.
Таке формулювання звучить досить глобально й апокаліптично, тож підлітку, який не знає, як провести другу половину дня, буде дуже складно обрати відразу ціле майбутнє.
Першочергово потрібно змістити акцент із чогось глобального на вибір власного місця та заняття.
“У психології це називають локусом контролю, від якого залежить, чи буде людина самостійно обирати, що їй робити далі (внутрішній локус), чи покладеться на думку інших (зовнішній локус). Звісно, краще коли цей локус контролю внутрішній, бо тоді підліток дослухається до себе та своїх відчуттів. А якщо думати про весь світ і майбутнє, яке складно самому контролювати, то це ще більше ускладнить вибір”, – додав психотерапевт.
Щоби почути свій внутрішній голос, можна поставити собі такі запитання:
- що мені подобається;
- ким і де я себе бачу в майбутньому;
- як я хочу виглядати;
- чим хочу займатися;
- що приносить мені задоволення.
Не завжди на них просто відповісти, а тому потрібно зрозуміти, з яких причин підліткам складно обирати:
- варто зауважити, що вибір як явище – це непростий процес, який потребує часу. Нерідко й самим дорослим буває складно обирати;
- фізіологічно в підлітків нерівномірно розвиваються частини мозку. Зокрема, префронтальна кора, яка відповідає за усвідомлення, прогнозування, розуміння своїх емоцій, почуттів, ще не до кінця сформована. А закінчує формуватися цей інструмент аналізу орієнтовно у 21–23 роки. Тож у час, коли настрій підлітка постійно змінюється, а усвідомлення та прогнозування ще розвиваються, дорослі очікують швидкого ухвалення рішень. А ще краще – визначитися зі “справою всього життя”. Це так не працює;
- третьою причиною ускладнення вибору є зміна світових тенденцій. Якщо раніше в часи СРСР через відповідну політику людина відчувала себе гвинтиком у системі, була позбавлена індивідуальності й могла пропрацювати на одній роботі все життя, то зараз це змінилося. У нас є свобода та різноманіття. З одного боку, це добре, адже є можливість вибору. А з іншого – це додає ще більше вагань, нерозуміння, спонукає до довшого обдумування.
“Якщо це все врахувати, то складається образ підлітка, який має ще не до кінця сформований інструмент аналізу. Водночас на нього тиснуть батьки, родичі та оточення й вимагають визначитися.
Додають стресу й постійні зміни у світі. Старі професії зникають, з’являються нові. І, поки самі дорослі вагаються і сумніваються, вони очікують від підлітка, що він сяде, подумає і за один вечір безпомилково вирішить свій шлях, який гарантовано приведе до щастя”, – каже психотерапет.
Але це може сприяти тому, що підлітки ухвалять рішення не на основі власних уподобань, а лише щоб швидше позбутися тиску.
Тож, з огляду всі ці чинники, варто:
- зменшити тиск на підлітків, більше розмовляти з ними, підтримувати;
- не казати, що вони обирають усе своє життя, а розглядати цей період як спробу чи експеримент, де є місце помилкам та новому досвіду;
- Василь Кулевчук також радить показати підліткам різноманітність професій. Добре працює власний приклад: можна розповісти дитині про свій фах, чим він цікавий для вас, чому ви його обрали, як ви це робили тощо. Також можна поїхати з дитиною на екскурсію до підприємств, щоб наочно показати, як усе працює. Водночас свободу вибору потрібно залишити за дитиною;
- допоміжною опорою, за словами Володимира, можуть стати тести з профорієнтації, які допоможуть врахувати суб’єктивні вподобання дитини, її навички, тип темпераменту тощо;
- якщо ж дитина зовсім не має ніяких ідей, чим зайнятися після школи, а батьки бояться нав’язати свої думки, можна звернутися по допомогу до психологів та психотерапевтів.
КОЛИ ПОЧИНАТИ ВИЗНАЧАТИСЯ З ПРОФЕСІЄЮ
Починати розмови про вибір професії з дітьми потрібно якнайшвидше, а не в момент закінчення школи, впевнений Володимир Чупрін. Водночас важливо знайти баланс між гіперопікою та її нестачею.
“Часто маленькі діти приходять до батьків по пораду, наприклад, що одягнути. І тут досить тонка межа: зробити вибір замість дитини та завжди вказувати, що їй одягати, або сказати “вирішуй самостійно, роби, як хочеш”, – наголосив психотерапевт.
-
-
- У першому випадку батьки формують у дитини комплекс безпорадності. Згодом дитина боятиметься експериментувати, робити самостійно вибір, адже все, що треба – просто прийти до батьків і спитати.
- Інша крайність – “батьківська байдужість”, адже тоді дитина не може розраховувати на підтримку та досвід більш компетентних дорослих. Тоді підліток, який не може спрогнозувати багато процесів через свій вік, довго вагатиметься.
-
“Тому межа між цими двома крайнощами має полягати в тому, щоб усі розмови про вибір не зводилися лише щодо професії, коли дитині вже 16–17 років. Вибір у різних його аспектах потрібно проговорювати з дитиною на різних етапах її розвитку, починаючи від вибору одягу, друзів, закінчуючи вибором спеціальності.
Водночас важливо бути поруч із дитиною, ділитися власним досвідом, невдачами та успіхами, але й не позбавляти її можливості йти за своїми вподобаннями”, – додав Володимир Чупрін.
Також батьки повинні пам’ятати, що діти не мають нести відповідальність за нездійснені батьківські мрії. Наприклад, хтось із батьків мріяв стати юристом, співаком, балериною, у них це не вийшло, тому, мовляв, це може втілити дитина. Або ж часто батьки вимагають від дітей продовження так званих “династій лікарів, вчителів” тощо.
“Батьки повинні мати чітко сформовані власні кордони та розуміти межі чужих. Так, я хотів бути інженером, але моя дитина – не я. Вона може робити свій вибір, навіть якщо він мені не подобається. Моя справа попередити, озвучити свої думки, поділитися досвідом, але не вирішувати за дитину”, – навів приклад Володимир.
В іншому ж випадку дитина стає залежною від батьків й обслуговує їхні потреби, замість своїх. Як наслідок, згодом доросла людина не може сформувати опору на власні сили.
“У якийсь момент батьків уже не буде поруч, і доросла людина матиме неприємне відчуття втрати опори під ногами. Основна ж мета успішного виховання дітей – можливість сформувати власну опору, поки батьки ще поряд”, – розповів психотерапевт.
ПЕРЕРВА ПІСЛЯ ШКОЛИ: КОМУ ПІДІЙДЕ ТА ЧОМУ ЦЕ НОРМАЛЬНО
Традиційна модель “школа – університет – робота” зараз змінюється, розповів Василь Кулевчук.
“Звісно, якщо учні вже зробили вибір та мають улюблену справу, то вони можуть вступати далі до вишів. Але також старшокласники можуть узяти час на роздуми, попрацювати й тоді, переконавшись, що дійсно їм відгукується, поглиблено вивчати певну сферу в університеті тощо”, – додав він.
Володимир Чупрін розповів, що перерва після школи (найчастіше це рік), яку ще називають “gap year”, підійде тим дітям, які відчувають тиск, мають обмаль часу й ще не зробили вибір, куди рухатися далі. Але в такому разі під час цієї перерви не варто просто сидіти вдома й обдумувати, а краще діяти.
“Це як із приміркою речей у магазині. Ти не зможеш визначити, що тобі підійде, якщо будеш просто стояти перед вітриною і роздивлятись одяг. Щоб знайти відповідь, одяг треба приміряти. Так само і з професіями”, – додав психотерапевт.
Василь Кулевчук переконаний, що краще витратити рік на роздуми та пізнання себе, ніж чотири роки в університеті та кошти за навчання. А після закінчення вишу так і не знайти відповіді на питання: “Чим я хочу займатися?”. Тоді на це пізнання піде ще більше часу.
Щоб рік перерви пройшов із користю, можна:
-
-
-
- спілкуватися з однолітками, спеціалістами з різних професій;
- ділитися своїм досвідом та пізнавати досвід інших;
- вивчати мови;
- зайнятися волонтерством;
- влаштуватися на роботу;
- їздити на програми обміну з можливістю практики;
- мандрувати;
- розвивати м’які навички;
- слухати лекції різних спеціалістів (як-от про бізнес, підприємництво, психологію, соціальну роботу тощо).
-
-
“Навіть якщо при цьому підліток відмовиться від якоїсь із професій – це теж добре. Адже він на власному прикладі переконався, що йому подобається, а що ні. Тож сенс цієї перерви не в пасивних роздумах, а в динаміці, активній роботі над собою”, – наголосив Володимир Чупрін.
Головне – мотивація та готовність працювати над своїм внутрішнім світом, додав Василь Кулевчук. Також, за його словами, зараз не так важлива сама професія, як компетентності, які має людина.
“У сучасному світі професії досить швидко змінюються, наприклад, той же штучний інтелект ChatGPT може скоро призвести до зникнення якоїсь частини професій. А тому людина має бути гнучкою до змін. Сьогодні досить важливі soft-skills (м’які навички), наприклад, в Академії ми обов’язково розвиваємо вміння працювати в команді, критично мислити, сприймати, аналізувати інформацію тощо”, – розповів експерт. Також він додав, що важливо вміти рефлексувати, аналізувати свій досвід та вчитися на своїх помилках. Якщо людина не вміє правильно прорефлексувати, визначити свої помилки та винести з них певні уроки, вона може перестати бути конкурентоспроможною на ринку праці.
Отже, щоб зробити процес вибору менш стресовим, експерти радять:
-
-
-
- проговорювати свій страх із близькими людьми. Висловлення своїх переживань, думок, страхів може також допомогти знайти відповідь. Співрозмовники не обов’язково мають щось радити, достатньо вміти слухати та чути;
- досліджувати різні можливості та сфери (можна поговорити, які професії мають батьки та їхні знайомі, як вони їх обирали, відвідати декілька підприємств тощо);
- не зосереджуватися на тому, що зараз ви робите вибір на все життя. Як показує практика, вподобання людей можуть змінюватись із часом;
- нормально вагатися, мати сумніви, змінювати сферу діяльності, робити помилки. Питання не в тому, скільки помилок ви зробите, а в тому – які уроки ви для себе візьмете.
-
-
Також Володимир Чупрін додав, що в умовах повномасштабної війни, яка зруйнувала багато мрій та планів, нам доводиться жити у світі, яким ми не можемо повністю керувати. Але ми можемо навчитися контролювати себе й використовувати життя для втілення своїх мрій, бажань, ідей навіть у таких умовах.
“Мені подобається метафора про корабель: йому не так страшна вода ззовні, як вода всередині. Якщо всередині затишно й добре, то він зможе впоратися із будь-яким штормом. Тому я раджу фокусуватися на внутрішньому стані, розвивати опору в собі. А вже потім із цією міцною опорою впливати на глобальні зміни”, – підсумував психотерапевт.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
