Про підвищення кваліфікації, атестацію освітян та курси для вчителів НУШ – юридичне розʼяснення
“Нова українська школа” продовжує відповідати на ваші запитання. Нова добірка – про години підвищення кваліфікації, атестацію та курси НУШ для педагогічних працівників. Зокрема, читайте в матеріалі:
- скільки годин підвищення кваліфікації треба набрати;
- чи можуть вчителі без відповідних курсів вчителювати в НУШ;
- що робити комісії, якщо вчитель не хоче підвищувати кваліфікацію;
- як атестуватися, якщо перейшов до іншого закладу освіти й викладаєш “не свій” предмет.
Насамперед розберемося, якою “нормативкою” врегульовують питання атестації та підвищення кваліфікації. Ключовими актами законодавства є:
- Закони України “Про освіту” (статті 50, 59) та “Про повну загальну середню освіту” (статті 48, 51);
- постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 800 “Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників” (далі – постанова № 800);
- Типове положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 р. № 930 (втратить чинність 01 вересня 2023 року) (далі – Типове положення);
- Положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 09 вересня 2022 року № 805 (набирає чинності 01 вересня 2023 року) (далі – Положення про атестацію)
– Скільки годин підвищення кваліфікації на рік треба набрати?
На початку 2022 року я підвищувала свою професійну майстерність. Отримала 60 годин. У березні пройшла атестацію. Тепер мені хочуть зменшити заробітну плату до “спеціаліста”, аргументуючи це тим, що у 2022 році я більше не отримувала сертифікатів підвищення кваліфікації. Чи правомірно це?
Згідно із частинами 5, 6 статті 59 Закону України “Про освіту” загальна кількість годин, відведена на підвищення кваліфікації педагогічного (науково-педагогічного) працівника, що оплачується за бюджетні кошти, визначається законодавством. Порядки підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, включаючи порядок оплати, умови й порядок визнання результатів підвищення кваліфікації, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Наразі це і є постанова № 800.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 51 Закону України “Про повну загальну середню освіту” кожен педагогічний працівник зобов’язаний щороку підвищувати свою кваліфікацію з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про освіту”.
Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника упродовж п’яти років, яка оплачується за кошти державного та місцевих бюджетів, має бути мінімум 150 годин, з яких не менше 10 % обов’язково повинні бути спрямовані на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з учнями з особливими освітніми потребами.
Зверніть увагу, що хоча нове Положення про атестацію і не набрало чинності, та варто враховувати визначений ним механізм підрахунку годин підвищення кваліфікації, а саме: загальна тривалість підвищення кваліфікації визначається сумарно за останні 5 років перед атестацією та незалежно від суб’єкта підвищення кваліфікації, виду, форми чи напряму, за якими педагогічний працівник пройшов підвищення кваліфікації (пункт 8 розділу І).
На сьогодні жоден нормативно-правовий акт не встановлює обсяг (тривалість) щорічного підвищення кваліфікації педагогічного працівника закладу загальної середньої освіти. Сам факт проходження підвищення кваліфікації будь-якої тривалості впродовж календарного року вже є виконанням обов’язку педагогічним працівником щорічного проходження підвищення кваліфікації.
Самостійне рішення керівника закладу освіти чи бухгалтера про зменшення розміру заробітної плати без попереднього відповідного рішення атестаційної комісії (у встановленому порядку за результатами атестації) про присвоєння кваліфікаційної категорії “спеціаліст” фактично є безпідставною невиплатою заробітної плати з усіма можливими негативними наслідками (від стягнення в судовому порядку заробітної плати з роботодавця до кримінальної відповідальності винних осіб згідно зі статтею 175 Кримінального кодексу України).
– Які курси потрібно проходити вчителю-предметнику для викладання в класах НУШ? Якщо відвідав курси для початкової школи НУШ (вчитель фізкультури), чи треба проходити окремо для середньої школи?
– Маю вищу освіту за фахом “Вчитель початкових класів”. Веду перший клас у школі. Зараз колега претендує на моє місце, аргументуючи тим, що вона пройшла курси НУШ у 2018 році, а я – ні. Чи правомірно це?
– Чи має право заміняти уроки в разі відсутності основного вчителя у 1–4 класах учитель, який не пройшов курси НУШ?
Ці 3 питання об’єднує те, що всі вони про підвищення кваліфікації. З їхнього змісту стає зрозумілим, що в педагогічній спільноті є уявлення про умовне виокремлення “класів НУШ”, “курсів НУШ” в окрему особливу категорію.
Варто підкреслити, що подібні хибні уявлення могли скластися через те, що впровадження нових державних стандартів загальної середньої освіти відбувається послідовно. Наразі мова йде вже про повноцінне впровадження нового Державного стандарту базової середньої освіти з 1 вересня 2022 р. для учнів, які навчаються за “дванадцятирічними програмами”. Водночас впровадження нового змісту освіти, нових підходів та методів навчання супроводжується значною кількістю різних програм підвищення кваліфікації, що мають на меті сприяння педагогічним працівникам у їхній педагогічній діяльності.
Як уже зазначалося, педагогічний працівник зобов’язаний проходити підвищення кваліфікації щорічно. При цьому, згідно з пунктом 7 Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою № 800, педагогічні працівники самостійно обирають конкретні форми, види, напрями та суб’єктів надання освітніх послуг із підвищення кваліфікації.
Відвідування тих чи інших курсів підвищення кваліфікації не надає привілеїв педагогічним працівникам у питаннях “замін”, допуску до роботи, збереження та розподілу педагогічного навантаження.
Заміщення тимчасово відсутніх педагогічних працівників, розподіл педагогічного навантаження між ними здійснюється директором закладу загальної середньої освіти й це повністю його “зона відповідальності” (частина 5 статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, пункти 64, 73 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 р. № 102).
– Які дії має вчинити атестаційна комісія І рівня ЗЗСО в ситуації, коли педагогічний працівник невмотивовано відмовився підвищувати свою кваліфікацію? Працівник стверджує, що знає норму і вимогу закону про щорічне підвищення кваліфікації, але відмовляється її виконувати. Які чинні нормативні документи можуть допомогти врегулювати таку ситуацію?
Згідно зі статтями 50, 59 Закону України “Про освіту” підвищення кваліфікації є необхідною умовою атестації педагогічного працівника. За результатами атестації визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюються або підтверджуються кваліфікаційні категорії, присвоюються педагогічні звання. Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пунктів 2.12., 3.16., 6.3. Типового положення про атестацію педагогічних працівників, атестаційні комісії I рівня, зокрема, мають право атестувати педагогічних працівників на відповідність займаній посаді. Водночас педагогічний працівник визнається таким, що відповідає займаній посаді, якщо:
- має освіту, що відповідає вимогам, визначеним нормативно-правовими актами в галузі освіти;
- виконує посадові обов’язки в повному обсязі;
- пройшов підвищення кваліфікації.
Якщо атестаційна комісія ухвалює рішення про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді, керівник закладу може розірвати трудовий договір із додержанням вимог законодавства про працю. Розірвання трудового договору за таких підстав допускається в разі, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, яка відповідає його кваліфікації, у тому самому закладі. Наказ про звільнення або переведення працівника за його згодою на іншу роботу за результатами атестації може бути видано лише після розгляду його апеляцій (у разі їхнього подання) атестаційними комісіями вищого рівня з дотриманням законодавства про працю.
Отже, можна прийти до висновку, що внаслідок відмови педагогічного працівника від проходження курсів підвищення кваліфікації він не може бути визнаним атестаційною комісією таким, що відповідає займаній посаді. Але є нюанси, які потрібно враховувати при ухваленні рішення атестаційною комісією.
Атестаційній комісії треба мати на увазі, що діючи в межах атестаційної процедури, визначеної чинним Типовим положенням, необхідно зважати на його п. 1.8. згідно з яким “умовою чергової атестації педагогічних працівників є обов’язкове проходження не рідше одного разу на п’ять років підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Ця вимога не розповсюджується на педагогічних працівників, які працюють перші п’ять років після закінчення вищого навчального закладу.”.
Іншими словами, чинна процедура атестації формально не передбачає своєю умовою щорічне проходження підвищення кваліфікації з мінімальною сумарною кількістю 150 годин за 5 років. При цьому, необхідно згадати про іншу зазначену вище умову – “виконує посадові обов’язки в повному обсязі”, а щорічне підвищення кваліфікації є якраз таким обов’язком, визначеним законом та/або посадовою інструкцією, тому якщо педагогічний працівник усе ж проходив підвищення кваліфікації впродовж останніх п’яти років перед атестацією в атестаційної комісії все одно є підстава для визнання його таким, що не відповідає займаній посаді, яку треба обов’язково згадати у відповідному рішенні.
Як результат. керівник закладу освіти може (але не зобов’язаний) прийняти рішення про звільнення такого працівника згідно з пунктом 2 статті 40 Кодексу законів про працю України. Водночас питання притягнення до дисциплінарної відповідальності вже поза межами компетенції атестаційної комісії.
– За спеціальністю я вчитель хімії, пропрацював 14 років, маю вищу кваліфікаційну категорію. Через відсутність потреби у вчителі хімії, я працюю вчителем фізики в іншому закладі освіти. Як мені тепер атестуватися? Чи потрібен диплом вчителя фізики?
У відповіді на питання в згаданій вище ситуації доведеться зробити багато припущень.
Наприклад, що педагогічний працівник звільнився із закладу освіти, де працював вчителем хімії та перейшов працювати до іншого закладу, де йому було встановлено педагогічне навантаження як вчителю фізики, тобто він зараз не працює у двох закладах. Ще багато що залежить від того в якому році відбувся перехід, а також коли настає час чергової атестації, бо фактично у 2023 році атестація відбувається ще згідно з Типовим положенням, а у 2024 році вже буде за новими правилами.
Наразі п. 3.20 Типового положення передбачає, що атестація педагогічного працівника (який підлягає черговій атестації) може бути перенесена на один рік при переході працівника в рік проведення чергової атестації на роботу до іншого закладу освіти та з інших поважних причин. За такими працівниками до наступної чергової атестації зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання. Також п. 3.27. Типового положення визначає, що за педагогічними працівниками, які переходять на роботу з одного закладу освіти до іншого, а також на інші педагогічні посади в цьому самому закладі, зберігаються присвоєні кваліфікаційні категорії (тарифні розряди) та педагогічні звання до наступної атестації.
Тобто якщо перехід відбувся у 2023 році й в цьому ж році педагогічний працівник підлягає черговій атестації, то її можна перенести на 2024 рік і атестуватися вже відповідно до нового Положення про атестацію. Крім цього, навіть якщо перехід відбувся раніше, то воєнний стан в Україні є більш ніж поважною причиною для перенесення атестації.
У будь-якому випадку, до проведення наступної атестації наявна вища кваліфікаційна категорія зберігається. Про це говорить і підпункт 1 пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 09 вересня 2022 року № 805.
Щодо вимог до освіти педагогічного працівника, то за новим Положенням про атестацію наявність “повної вищої педагогічної освіти з предметів, які викладають”, що наразі передбачається Типовим положенням (п. 4.1.) уже не є умовою атестації вчителів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 09 вересня 2022 року № 805, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2022 р. за № 1649/38985, педагогічні працівники, які були прийняті на посади до набрання чинності цього наказу, продовжують працювати в закладах освіти та мають вищу освіту за спеціальностями, що не відповідають навчальним предметам (інтегрованим курсам, дисциплінам), які вони викладають, або педагогічній діяльності за посадою, вважаються такими, що мають відповідну посаді професійну кваліфікацію та атестуються на відповідність займаній посаді з присвоєнням кваліфікаційної категорії та педагогічних звань як такі, що мають відповідну освіту. Крім цього, згідно з п. 9 розділу І Положення про атестацію кваліфікаційна категорія “спеціаліст вищої категорії” присвоюється педагогічному працівникові, який має освітній рівень магістр (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст), стаж роботи на посадах педагогічних працівників не менше ніж сім років.
Підсумовуючи викладене вище, оптимальним варіантом є атестуватися у 2024 році за новими правилами, навіть якщо для цього необхідно перенести атестацію на 1 рік.
– Чи можу я отримувати вищу кваліфікаційну категорію поза межами школи? Наприклад, я самостійний викладач, я проходжу курси, вебінари тощо. Що мені потрібно аби отримати наступну категорію?
Кваліфікаційні категорії присвоюються або підтверджуються за результатами атестації. Атестація педагогічних працівників здійснюється відповідно до Положення про атестацію педагогічних працівників затвердженого Міністерством освіти і науки України (стаття 50 Закону України “Про освіту”).
Ні чинне (до 1 вересня 2023 року) Типове положення, ні нове Положення про атестацію, що його замінить, не передбачають можливості пройти атестацію поза межами роботи атестаційних комісій I, II, III рівнів, що створюються в закладах освіти, органах управління у сфері освіти, та проводять атестацію керівників та інших педагогічних працівників закладів освіти.
Володимир Божинський, науковий співробітник аналітичного центру Київського університету імені Бориса Грінченка, спеціально для “Нової української школи”
