С. Мороз: вчительські будні під час вимкнення світла
Із закінченням першого семестру, мої незламні колеги, найкращі у світі учні та їхні батьки!
Автор: Світлана Мороз, заступник директора з навчально-виховної роботи, школа №219, м. Київ.
Коли під час уроку ви чуєте рекламу бургерів або інші сторонні звуки з наших віконець, знайте: учитель не дома. Усі члени вчительських сімей давно навчилися ходити навшпиньках, говорити пошепки й не потрапляти в камеру.
Коли ми проводимо уроки з кав’ярень, то жартуємо: «Вам дати чайові чи можна розраховувати на гонорар тамади?»
Нас упізнають на заправках, у пунктах незламності, в «Епіцентрах», ТРЦ, у пожежних частинах…
Мої колеги проводять уроки з балконів – там кращий зв’язок.
Коли ми, проводячи дистаційні уроки з фудкорту «Велмарту», про щось запитуємо учнів, то чуємо відповідь за своєю спиною вживу – діти віднайшли ті ж самі інтернетні місця, що й ми!
Коли ми отримуємо зарплату, то левову частину її витрачаємо на коворкінги, бензин для генераторів тих людей, до яких ми напрошуємося «в гості», щоб провести уроки, на гаджети… і окуляри.
Коли у звичайних людей 5 чуттів, нас з’явилося шосте – ми відчуваємо, у якій частині міста сьогодні можна зловити світло й інтернет. І воно куди точніше за офіційні графіки віялових і екстрених відключень!
Коли у страшні дні блекауту я героїчно починаю дистанційний урок (не питайте, як…), то бачу мінімум 22 віконечка в рідному 5-А, там чекають, там готові навчатися. Батьки цих учнів, ви – герої!
Коли закінчуються дистанційні уроки, ми мчимо до школи, бо рівно через годину починається очна друга зміна. І ми знаємо: якщо була повітряна тривога, то через 4(!!!) хвилини після відбою під нашими кабінетами вже стоятимуть перші учні.
Коли ми протягом 5 хвилин після здачі роботи за вересень о 3 ночі 22 грудня не відповідаємо, яка у вас оцінка, знайте, що таких, як ви, у нас ще кілька десятків… або в нас вимкнулося все!
Коли серед ночі вмикають світло, ми, сонні, тягнемося до ноутбуків, щоб перевірити учнівські твори й заповнити електронний журнал.
Коли до нас телефонують батьки, емоційно розповідаючи, що ми на цей раз зробили не так, ми мовчимо: їм складно – чоловіки воюють, дітей дівати нікуди, бізнес не працює… нехай виговоряться!
Із закінченням першого семестру, мої незламні колеги, найкращі у світі учні та їхні батьки!
