Ігор Лікарчук розкритикував конкурс «Учитель року»
Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.
І знову – привіт з минулого, а іншими словами – із СРСР…
Це я про Всеукраїнський конкурс «Учитель року». Який, хоч і називається всеукраїнським, але бере початок із 1989 року. Саме тоді «Учительская газета», котра була органом ЦК КПРС, опублікувала проект положення про цей конкурс. Про нього у правлячих освітянських колах говорили задовго до цієї публікації, піднімалося це питання на одному із Всесоюзних учительських зіздів… Але ЦК не давав дозвіл. Однією з версій, чому партійне начальство було проти є та, що подібний конкурс із 1952 року проводився у США. А брати приклад із США у той час було шкідливо та аполітично… Перший Всесоюзний учительський конкурс був проведений у 1990 р. Бо настала перебудова…
Після проголошення нашоі Незалежності про цей конкурс трішки забули й повернулися до його проведення у 1996 р. Мабуть, цікаво було б прочитати спогади про ту подію Віктора Мисана, який був одним із чотирьох його переможців…
За період із 1996 до 2022 року в Україні було визначено близько 115 переможців цього конкурсу. За великим рахунком, ці педагоги мали б стати золотим фондом української освіти, людьми, досвід роботи яких мав би вивчатися та поширюватися… Так, як то є у США, Великобританії чи Австраліі, де переможці конкурсу є найбільш знаними, поважними та авторитетними освітянами, з думкою яких рахуються, яким дають можливість їздити країною з лекціями та доповідями, бути активними учасниками прийняття важливих управлінських рішень в галузі освіти…
Але то там, але не в нас… І коли я кілька років підряд запитував хороших учителів, чому вони не хочуть брати участь в конкурсі, відповідь була одна: «А для чого?» Тим більше, коли цей державний конкурс із кожним роком усе більше й більше стає схожим на конкурс усіляких міс. На жаль, за багато років свого існування конкурс перестав розвиватися, а шаленими темпами переходить в стан регресу, за яким неминуче настане його кінець. Щоб цього не сталося, не потрібно щороку продовжувати його агонію. Більше того, абсолютно не впевнений у тому, що Україні потрібний новий конкурс.
Вважаю, що змагатися в професійній майстерності вчитель не може, хоча б і тому, що результати його праці побачити «тут» і «зараз» – не можна. Можна побачити лише шоу чи хайп. Робити якісь висновки про кращих чи гірших, спостерігаючи за шоу, – абсурд і радянщина. Але, якщо вважати, що такий конкурс потрібний, то маємо проводити його без залишків радянщини та хайпу… І без участі та впливу на його проведення державних органів управління освітою, які мають турбуватися не стільки про конкурс, як про те, щоб всі українські вчителі були гідні стати переможцями подібного конкурсу…
P.S. Десь читав інформацію, що одна з переможниць такого конкурсу якогось року кинула вчителювання в Україні й поїхала на заробітки в Європу. Не вчителювати і не з лекціями про свій досвід. А мити, прати, прибирати чи збирати тамтешній урожай…
