Прибирання, ремонти в класі, суботники та ще й робота у вихідні дні – вчитель поділився думками про свою професію.
Бути вчителем – не легко. Щодня потрібно відповідати на тисячі запитань “А чому”, вивчати стоси різноманітної літератури, перевіряти самостійні та контрольні, готуватись до уроку, заповнювати документацію… Учитель щодня долає перед собою виклики й намагається знайти спільну мову з усіма: керівництвом, колегами, учнями та їхніми батьками. І це далеко не все, через що доводиться проходити педагогу у школі й поза нею.
Про шалений темп учителів, їхню важку працю, додаткове навантаження та ще й роботу на вихідні – розповів Сергій Тимофійко, педагог з міста Дунаївці, Хмельницької області.
За його словами, роботи в учителів справді багато. У перервах між уроками потрібно виділити час на обід, а потім знову працювати із сайтами, групами соцмереж, шукати різну літературу чи робити плакати до пізньої ночі:
Якщо ти совісний – приходиш і проводиш уроки, а потім годину на обід відпочив і далі працюєш: сайт, групи з історії у соцмережах, додатки різні. На підготовку одного плаката йде чотири години! Ти лягаєш спати о 01.00 ночі, а о 07.00 ранку підйом.
І вихідні для педагога не є омріяним відпочинком, бо потрібно написати роботу на МАН замість учня, займатись репетиторством, аби були гроші на продукти. І влітку доводиться працювати, аби покласти гроші на кредитну картку.
Вихідні пишеш роботу на МАН, бо ж немає дитини, яка сама може написати! Берешся за репетиторство – довчаєш чужих дітей, щоб мати гроші на продукти. І все одно не вистачає! Літом йдеш у відпустку, аби піти на іншу роботу і заробити гроші, які треба повернути на кредитку, а з осені починаєш заново.
І до всіх ситуацій, які б не виникли, педагогу потрібно ставитися з розумінням та виконувати все, що їм наказують: прибрати територію, поремонтувати клас чи розчистити кучугури снігу:
У нас, учителів, завжди так! Затримали зарплату – бери з кредитки та мовчи, хочуть відправити на трасу збирати сміття – піди з розумінням і принеси з собою рукавиці, відправлять з уроків прибирати цвинтар – зрозумій, що ти бруд, візьми з собою старий одяг, бо на гробах акація росте. Коли прийде зима, гайда прибирати сніг. Якщо збори села, тоді вмов дітей з 8 класу шкрябати з тобою, бо люди мають побачити у якому стані школа. Шкода дітей, але ти просиш їх шкрябати лід. Головне, не пиши нічого у фейсбуці! Люди почують і дізнаються те, що й так знають.
І здається, що й цього досить, але ні. Сергій Тимофійко зазначає, що вчитель ще й працює на суботниках, підготовлює клас до початку навчального року, і піддається моральному приниженню, коли доводиться просити у батьків гроші на фарбу та ремонт:
Всі суботники твої! З тебе сміються всі підряд. Коли діти фукають від одного поняття олімпіада, оскільки розуміють, що крім грамоти їм нічого не світить – обіцяй їм що завгодно, лиш би погодилися. Перед початком навчального року побіли штахети та відремонтуй старий погнилий пліт і т.д. Якщо ти класний керівник, тоді попроси ще батьків, щоб скинулися на фарби та ремонт, бо ж інакше школа буде неготова. Її закриють! А тобі ж хочеться ще морального приниження, тому робиш. І так з року в рік!
Зрозуміло, що від усього цього вчителі втомлюються та звільняються зі школи. Не винятком є і Сергій Тимофійко. Педагог пише, що вже немає сил працювати, але поки що триматиметься:
Працюватиму ще! Хоч нерви здали і нема сили підтримувати маразм, що існує. Дасть Бог, нові перемоги будуть, а не дасть… тоді ми зі школою колись попрощаємося. Хочу стати унікальним учителем – тим, який не цілує сліди керівника і не трясеться перед керівництвом всіх рівнів, а що далі… Не знаю, в якому місці наша освіта звернула, але рухається вона глибокими болотами, куди її завели колгоспники з адміністрацій. Смішно вважати, що ми здатні наздогнати Польщу чи Білорусь. З таким підходом ми ледве дотягуємо до стандартів Нікарагуа, Бурунди чи, прости Господи, Сьєра Леоне. Якщо читатимуть освітяни, зрозуміють і промовчать – старші навчені, а молодші не читатимуть – вони вже позвільнялися.
