«Відбудовуйте зруйновані школи, а не стару модель освіти»
Як у випробуваннях знайти ресурс для зростання? Що має змінитися, щоб освіта під час та після війни набула нових сенсів? Як світ може об’єднатися задля підтримки освіти України? Українські та європейські освітні експерти обговорювали ці теми на панельній дискусії «Освіта і війна», яку організувала команда savED на чолі з пані ексміністром освіти і науки України Ганною Новосад. Ми записали головні тези дискусії.
Три умови для стрімкого розвитку попри випробування
Їх визначив світовий освітній експерт, справжня зірка педагогіки, директор із питань освіти Організації економічного розвитку та співробітництва Андреас Шляйхер. На його думку, Україна нині доводить усім, що мотивація перемагає ресурси, а стійкість українців вражає. Українці є піонерами, бо немає таких сучасних прикладів, коли б навчальний рік починався в умовах війни. Немає жодних моделей, які б допомогли нашій країні, але її досвід буде корисним для всього світу.
Останнім часом багато йшлося про інтеграцію. Війна в Україні, школярі-біженці нагадали, що не менш важливо дбати про національне коріння дітей, не порушувати зав’язків із країною, звідки вони приїхали.
Звісно, через бойові дії втрачено певний час навчання українських дітей. І це, на жаль, дасться в знаки, адже діти – найбільш вразлива категорія. Та водночас українські учні навчаються нині дечого нового: стійкості, гнучкості. Вчителі стали ще й прекрасними фасилітаторами, менторами, тренерами. Те, що школи зруйновані і не можуть відновитися самі, вимагає тісної співпраці з місцевими громадами, а також професійних комунікацій та взаємопідтримки закладів освіти. Все це не просто буде потрібне ще й після війни, а й здатне вивести освіту на новий рівень, на думку експерта.
— Кризи нерідко стають інкубаторами інновацій, — вважає Андреас Шляйхер. — Згадайте, як Північна Корея, В’єтнам поставили освіту у пріоритеті та виросли після війни, добилися виняткового успіху. Або як Естонія відродилася за допомогою освіти після отримання незалежності. Момент глибокої кризи може бути каталізатором реальних змін. Ці країни не просто повернули добробут, вони збудували принципово нове майбутнє. Але, звісно, є чимало країн, які не знайшли виходу з кризи. Помилкою є бажання так само, як відбудовують зруйновані приміщення, відродити стару модель освіти. Необхідна трансформація.
Які ж три умови дають змогу стрімко розвиватися після важких випробувань?
1. Внесок у майбутнє
Лідери країн переконали громадян, що майбутнє так само цінне, як і нинішній час. Адже зазвичай нагальні потреби здаються значно більш вагомими. Але тут важливо знайти баланс. Китайські бабусі та дідусі вкладали останнє в освіту онуків. У Європі ми позичаємо в дітей, а отже витрачаємо ресурси, що мали б піти наступному поколінню. Якщо нічого не зміниться, пріоритет освіти в майбутньому залишиться лише на словах.
2. Спроможність
Системи, які швидко подолали кризу, спочатку значно підвищили свою спроможність. Для цього вони заохочували інноваційність, креативність та результативність учителів, підтримували та тиражували найкращі практики. Наголос на тому, щоб створювати мережі, вчительські спільноти, через які поширюється досвід. Україна вже має чудові вчительські мережі — наприклад, «Teach fоr Ukraine». Такі мережі — частина майбутнього освіти.
3. Вмотивованість
Чудові ідеї, розумні стратегії, ясне бачення майбутнього — це ще не все. Шлях до реформи освіти встелений багатьма втраченими ідеями, в які люди не повірили, не мали бажання втілювати. Головне — чи вдалося зацікавити усіх учасників освітнього процесу. Треба більш активно залучати батьків. Треба всебічно підтримувати вчителів, цінувати їх, підвищувати повагу до професії.
Але в Україні є великий інтерес до освіти, на думку пана Шляйхера, тож це дає надію на значні перспективи.
PISA оцінюватиме щось принципово нове
Як розробник міжнародного дослідження PISA Андреас Шляйхер згадав про те, що чергові результати будуть відомі у грудні 2023 року. МОН України робить усе можливе, щоб надати інформацію для оцінювання за цією програмою. Втім, війна довела, що необхідні нові акценти й в дослідженні. PISA оцінюватиме щось принципово нове: не лише знання математики, мови, а й рівень демократичності шкіл, їхні цінності. Дехто скаже: виміряти демократичність неможливо. Можливо і потрібно. Адже покращити можна лише те, що побачили та оцінили.
Лише половина тинейджерів розуміє різницю між фактом та думкою, тож критичність, безпека в інтернеті — те, що першим слід прищепити новому поколінню. До слова, ці параметри оцінювання PISA пропонувалися ще з 2017 року. Але країни були не дуже зацікавлені у таких вимірюваннях, лише в перевірці академічних успіхів школярів. Та майбутнє базується не на цьому, а на цінностях, на готовності до демократичного співіснування.
«Школа — це душа України»
Такі ідеї підтримала і співавтор Декларації безпеки шкіл, до якої Україна приєдналася три роки тому, виконавча директорка European Wergeland Center Ана Перона-Ф’єльдстад.
— Війна продемонструвала, як рф використовує освіту для донесення своєї ідеології, для підриву демократії, — підкреслила освітня експертка. — Це виклик для нас: маємо бути більш проактивними, щоб захищати свої цінності. Демократія має захищати себе. Треба трансформувати школи, аби вони були стовпами демократії. Розробку Декларації безпеки шкіл ініціювала Норвегія у 2015 році. А нині її підписали вже 145 країн. Але легко поставити підпис, а допомагати постраждалим — складно. Поки що я мало чула пропозицій від великих донорів, як вони збираються підтримати освіту України. Українські школи зазнали особливо багато нападів від ворога, адже школа – душа України. Освіта має бути пріоритетом, тож я обіцяю зі свого боку, що все можливе зробимо. Треба виконувати зобов’язання.
Голова комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак поділився з іноземними партнерами тим, яких значних освітніх втрат зазнала Україна. Пошкоджено 2405 закладів освіти, з них зруйновано повністю 270. Є й додаткові освітні втрати: на тимчасово окупованих територіях усе обладнання, яке закуповувалося роками, або знищене, або вкрадене. Буде дуже сумно, якщо чотири роки діти за реформою НУШ перебували в новому освітньому просторі, користувалися сучасними технологіями, а на п’ятий повернуться у такі школи, як 30 років тому. Це був би удар по реформі. Тож обладнання, меблі намагаються відновити. Також знищені шкільні бібліотеки, а з ними не лише література, а й підручники. Разом із МОН урядовці відшукують резерви, які були в інших областях, та спрямовують у постраждалі регіони.
Серед нагальних завдань — відновлення будівель, для цього місцева влада робить усе можливе й неможливе. А ще централізована підготовка у школах укриттів того чи іншого рівня. У 60% шкіл це дає змогу почати змішане та очне навчання.
Серед найбільш болючих моментів, на які не вистачає фінансування, забезпечення підручниками всіх школярів у вересні. На жаль, не вдалося надрукувати достатньо книг, адже основні фінанси під час війни йдуть на підтримку ЗСУ, бо це питання виживання нації. Верховна Рада, МОН, Офіс Президента, закордонні партнери — всі спільно розв’язують питання забезпечення учнів підручниками.
Підручники є в електронному варіанті у вільному доступі, але не всюди є інтернет достатньої швидкості, щоб користуватися технологіями дистанційного навчання. Разом із місцевою владою нині намагаються забезпечити усі школи швидкісним інтернетом. Також не вистачає персональних гаджетів. Торік державним коштом закупили 60 тис., а цьогоріч 40 тис. отримали від міжнародних партнерів. Ще один біль: шкільні автобуси — знищені, пошкоджені, які забрали для потреб внутрішньо переміщених осіб, тероборони, ЗСУ. До війни у шкільному автопарку було 7 тис., а зараз майже половина з них втрачена.
Не втратити контакт із дітьми з тимчасово окупованих територій, ВПО та тих, хто виїхав за кордон, — ще один великий виклик та пріоритет для України.
Діти-біженці допоможуть зміцнити стосунки між країнами
Представники європейських країн, де нині тимчасово навчаються українські діти, поділилися досвідом заходів із інтеграції. На думку директорки департаменту міжнародного співробітництва Міністерства освіти та досліджень Естонії Уллі Енн, Естонія — невеличка країна, яка активно підтримує Україну. Війна стала каталізатором, прискорила такі процеси, як перехід на державну мову в усіх сферах життя, в усіх ланках освіти. В Естонії усвідомлюють нині, як важливо навчати учнів історії, критичного мислення, пробуджувати національну свідомість.
Також війна призвела до того, що 40 тис. неповнолітніх із України приїхали до Естонії. З них 4,7 тис. — шкільного віку, тож вони записалися до естонських шкіл. В Естонії гарантовані місця в школах для кожної дитини-біженця. Лише в місті Таллінн, де найбільша громада, запланували 1 тис. додаткових місць у школах, а відповідно — вчителів, необхідні матеріали тощо. У країні відкрили лінії психологічної підтримки українською мовою.
Зважаючи на проблему з підручниками в Україні, може стати в пригоді те, як розв’язують це питання в Естонії для дітей, які хочуть навчатися за українськими стандартами. Існує велика підтримка IT компаній, які безкоштовно надають українською мовою навчальні матеріали, електронні підручники та освітні ігри.
Українські вчителі допомагають навчати учнів-біженців. 160 таких педагогів вже працюють у 100 закладах освіти Естонії.
А ось до Фінляндії прибуло 12,5 тис. школярів з України, які шукали порятунку від війни, за словами міністерки освіти Фінляндії Лі Андерсон. Там намагаються їх активно залучати до освітнього процесу. Цьому сприяє створена не лише для біженців, а й для всіх дітей культура довіри, справжня інклюзія для кожного. Запорука цьому — свобода вчителя, що створює умови для прояву креативності. Але окрім інклюзії, важливо допомагати, щоб дитина мала змогу гармонійно повернутися до рідної країни, не асимілювалися повністю у Фінляндії, плекати любов учнів до Батьківщини.
Школярі, які навчаються у різних європейських країнах нині, повернуться додому з пам’яттю про них, з контактами нових друзів. А це зміцнюватиме стосунки між країнами, сприятиме інтеграції до європейського простору.
