facebook

Ми просунутіші за багатьох європейців, однак 1 вересня викрило серйозну проблему з нашими дітьми за кордоном – Даша Малахова

Телеведуча та акторка Даша Малахова цікавиться, чому навчальний процес для дітей українських біженців не організовано за кордоном належним чином

 

1вересня.

Дозвіл бути собою. Який ми не отримали.

Сьогодні люди з українським паспортом в Європі та Британії вважаються героїчними. Звичайно це пафосні слова не завжди сприймаєш серйозно — you are so strong and courageous, але ми часто чуємо такі фрази.

І ось настає перше вересня.

В Європі є правила відвідування школи для біженців. Ні в якому разі я не хочу сказати, що біженці діляться на якісь підгрупи, і хтось краще але так, біженці дуже різні. І потреби в них різні. Наприклад, закон про освіту та інтеграцію для біженців з країн, куди не планують повертатися “втікачі від війни”, не підходить нам, українцям, людям, які не готові створювати міграційну кризу у власній країні. А закони все ж створюються для людей і вони мають бути правилами, які обслуговують потреби громадян. Ми хочемо додому, ми не хочемо будувати життя в Європі. За останніми даними ООН, в Європі знаходиться близько 5,5 млн українців, з яких 85% постійно знаходяться в стані очікування покращення ситуаціі вдома, щоб повернутися. Вони однозначно хочуть повернутися, лише чекають “коли”. Ці люди мають дітей, але закон про інтеграцію біженців абсолютно не обслуговує їх потреби. Потреби тих самих strong and courageous people. Вони не потребують навчання та входу в європейський розклад життя, 75% українців мають одну або дві вищі освіти, і можуть дати собі раду краще за жінок з Сіріі. Пробачте, що називаю речі своїми іменами, але нам не треба показувати як пікаються продукти в супермаркеті — в нас є Дія, ми продвинутіші за більшість європейців.

Зрозуміло, що Європа в захваті від наших спеціалістів, більшість мам, що виїхали з дітьми, мають унікальні професії, що робить їх дуже конкурентними і потрібними для Евросоюзу не тимчасово, а постійно, тому я розумію, чому дітей так швидко хочуть інтегрувати. Але чому українська сторона так швидко відпускає — не розумію.

Чтайте також:  Учителі пишуть роботи за дітей: науковець назвав серйозну проблему МАН в шкільній освіті України

Не розумію, чому наше міністерство освіти разом із спеціалістами по євроінтеграції не створюють освітні правила, не розумію, чому ми, мами, не відстоюємо право нормально навчати наших дітей нашою мовою.

Я не проти додаткової мови. Взагалі не проти. Але знецінювати вплив досконалого знання мови на академічні успіхи я не буду і не можу.

Я маю британську освіту, і поїхала вивчати акторську справу англійською, знаючи мову і вже граючи в театрі на той час. І все одно це був величезний стрес — перший рік мені постійно здавалося, що я не така, як мої колеги-студенти. Що я найслабкіша, хоча з роками, я зрозуміла, що це була проблема, пов’язана виключно з мовою. Нюанси, тонкощі мови я зрозуміла через 4 роки життя на моїй другій батьківщині — Британії.

Також я є засновницею приватного навчального закладу, який надає в тому числі і онлайн-навчання. Тому я маю бути не дуже зацікавлена особисто в створенні очних освітніх центів та шкіл в Європі. Але.

Сьогодні тисячі дітей не будуть нічого розуміти, і так почнеться їх шлях до заниженої самооцінки. Кожна історія особистих поразок цих дітей буде на совісті людей з міністерства освіти, які зараз не лобіюють питання відкриття очних освітніх центрів та шкіл в Європі.

Ми можемо збирати на байрактари та супутники, ми найкращі приклади самоорганізації в світі, невже ми не зможемо відкрити тимчасові школи для своїх дітей, враховуючи скільки вчителів виїхало із своїми дітьми?

Чтайте також:  "Траву не виривають руками, якщо є газонокосарка". Освітянин спростував міф про таблицю множення на прикладі продавчині з ринку

Отже.

1. Сьогодні Украіна захищає Европу. Ми не маємо боятися, що нас покарають соціальні служби. Ми високомотивовані батьки, які вивезли своїх дітей в безпеку.

2. Зранку по всій Європі діти українців, які були вимушені шукати безпеку в Європі, та діти захисників усієї Європи від хворого сусіда йдуть до европейских шкіл.

3. Існують закони ЄС щодо навчання. Є загальні рекомендації, є закони країни, які включають в себе відповідальність країни для запровадження освіти (мовну та культурну адаптацію), є страшилки, є маніпуляції. Страждають тільки мами та діти — коли дітей не просто інтегрують, а ігнорують факт викладання на абсолютно не зрозумілій мові.

4. Закони для переміщених осіб створювались не під конкретну наші ситуацію, а під інші культурні та релігійні особливості. Ніхто не був готовий до війни такого масштабу в центрі Європи. Закони створювались під невелику війну, це якшо вже зовсім чесно, та кількість місць в школах враховувалась в об’ємі невеликої країни, яка має конфлікт. І біженців, які дуже раді залишатися в Європі назавжди.

5. Закони, до яких сьогодні призивають дослухатися комісари Євросоюзу, абсолютно не обслуговують потреби 5,5 мільйонів людей. А мають.

6. Ставлення в різних країнах та навіть школах дуже різне. Умови кардинально різні. Десь влаштовують спеціальні welcome-івенти, десь не помічають. Історій тисячі, від прекрасних до жахливих.

7. Мами дітей налякані, що їх разом з дітьми “викинуть з країни” або “заберуть в тюрму”, якщо вона не віддасть дитину в школу, де дитина отримає стрес, не розуміючи нічого.

8. Потрібно як мінімум два роки вивчення мови, щоб дитина могла дійсно робити академічні успіхи в навчанні. Решта — просто ігнор проблеми під соусом “діти швидко інтегруються”.

Чтайте також:  У ліцеях буде навчатись до 700 учнів, а для дітей із сіл організують кампуси: як реформують старшу школу в Україні

9. В школі може бути набагато краще, ніж вдома. Там друзі, дитинство, нормальне життя. Бо вдома постійні новини, мама постійно говорить з родичами з України, татом, дивиться новини про війну. Від війни поїхали фізично, але морально війна просто постійно з дитиною.

10. В школі може бути набагато гірше ніж дома — українських дітей не сприймає або не помічає дитяча спільнота через мовний бар’єр, виникає булінг. Діти були в стресі, але школа додає стресу. Нове коло розпачу для мами та дитини.

11. Система, яка була створена для невеликої кількості дітей, явно не справляється з напливом. Комісар Євросоюзу обіцяє попрацювати над проблемою. В одному реченні три протилежні меседжі — українські діти мають іти до школи, школи не готові, але ми працюємо над цим.

12. Що робити мамам дітей сьогодні, поки пані єврокомісар працює? Перше вересня настало. Лякатися? Розуміти, що біженці в зуби коню не дивляться? Опускати очі та вести дитину в школу, де вона просто сидить в куті?

Звичайно, велике дякуємо від усіх українців країнам, школам, волонтерам, там де діти відчули тепло і стали зовсім іншими. Вже сяють, відчувають любов та розуміння.

Що робити іншим? Хто в Україні за це відповідає? Відмічайте друзів, пліз.

Я не хочу бути порушником спокою та законів ЄС, але я за створення очних українських шкіл та освітніх проєктів. Я категорично проти ігнорування величезної проблеми, початок якої відбувається сьогодні 1 вересня 2022 року. Це початок кінця української освіти. І кожен має воювати на своєму фронті. Ми маємо захищати наших дітей. А не кидати їх в яму без академічних знань, щоб подобатись Євросоюзу. Пробачте.

Отаке свято знань.

 

 

Джерело.


Повернутись вверх