Як навчатися офлайн і дбати про безпеку всіх учасників освітнього процесу?
Питання безпеки людини першочергове, адже саме людина – найвища соціальна цінність, – переконаний Василь Дяків, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020. У своєму блозі педагог розмірковує над гарантіями безпеки для учасників освітнього процесу як у великих містах, які постійно «під прицілом ворога», так і в маленьких селищах, в які окупанти навряд чи запускатимуть ракети. А ще пропонує нестандартні рішення, які цілком реально впровадити школам.
3 безпекові ситуації у школах з 1 вересня
У підготовці до нового 2022-2023 навчального року багато розмов про облаштування тимчасових укриттів чи бомбосховищ у закладах освіти. Це справді важливо, проте варто говорити і про безпеку учнів дорогою до та зі школи.
Нижче я запропоную на розсуд читача ситуації, що стосуються виключно «помаранчевої» (території з помірною кількістю ракетних ударів) та «зеленої» (низькою вірогідністю ракетних ударів) зон. У даному контексті ми не будемо розглядати «червону» зону – там, де ведуться активні бойові дії та прифронтову зону й «чорну» зону – ТОТ.
Дитина йде від дому до школи. Повітряна тривога.
Як діяти дитині?
Хто у цей проміжок часу – дорога від дому до школи, відповідає за життя і здоров’я неповнолітньої дитини?
Можливе рішення проблеми:
Відповідальні дорослі мають подбати про те, щоб дитина знала інформацію, де найближче сховище, та могла б швидко спуститися до нього, якщо йдеться про велике місто. Якщо це маленьке містечко, то питання складніше. Постає вибір: повертатися додому чи йти до школи? На мою думку, рішення мають заздалегідь приймати батьки. Під час тривоги вони по телефону повідомляють дитині, щоб та повернулася додому, і беруть за неї відповідальність. У цей день дитина школу не відвідує.
Дитина прийшла у заклад освіти за 30 хвилин – 1 годину до початку занять. Повітряна тривога.
Хто відповідатиме за цю дитину у цей період?
Як діяти дитині у цьому випадку?
Хто буде нести відповідальність у випадку трагедії?
Можливе рішення проблеми:
На жаль, у даному питанні ситуація патова. Ми потрапляємо у «ножиці», адже не можемо зобов’язати батьків, щоб дитина приходила до школи не раніше, аніж за 10 хвилин. Треба враховувати, що у містах, щоб дістатися до школи, учні можуть користуватись громадським транспортом. Графік транспорту не підлаштований під початок занять. Тут важливо отримати офіційну позицію від органів управління освітою.
Перерва. Дитина вийшла за межі території закладу освіти. Повітряна тривога.
Що робити педагогові, який має відповідати за цю конкретну дитину?
Хто буде нести відповідальність у випадку трагедії з цією дитиною?
До цих питань додається ще один важливий момент: наскільки торгівельні заклади дотримуються правил свого закриття під час повітряної тривоги та як на це реагує поліція? Адже, коли неповнолітня дитина прийшла у магазин під час перерви і лунає повітряна тривога – які дії магазину, дитини?
Можливе рішення проблеми:
Забезпечення всіх неповнолітніх учасників освітнього процесу спеціальними електронними браслетами, що запрограмований на один із смартфонів батьків. Щойно дитина залишає територію закладу освіти, гаджет повідомляє їм про це.
І тоді не педагог, який має у цей момент 30 дітей і веде їх у бомбосховище, а саме батьки повинні нести відповідальність за сина чи доньку. До слова, педагог, який на перерві буде супроводжувати дітей у сховище – не обов’язково класний керівник. Тому він в принципі не буде знати, яка кількість дітей у класі та хто відсутній. Це людський фактор, який точно даватиме збій і знову демонструватиме «безвідповідальність конкретної дитини», яка не дотримується правил воєнного стану.
Окремо необхідне детальне роз’яснення від МОН, що школа відповідає за збереження життя і здоров’я дитини в межах освітнього простору та виключно на території закладу освіти.
Зауважмо: якщо лунатиме повітряна тривога, вчитель, який повинен перевести дітей у бомбосховище, не зможе шукати мобільний номер батьків та повідомляти їх, що дитина в даний момент не у школі. Знову-таки, повертаємося до рішення з електронними браслетами.
Безпека освітнього процесу в маленьких містах, селах і смт
А тепер уявімо, що очний освітній процес починається наживо в маленьких містечкових, селищних, сільських закладах освіти, які перебувають у відносній безпеці. Але і на ці території поширюються повітряні тривоги. Перше банальне питання: чи почують учасники сигнал?
Друге питання: якими мають бути подальші дії учасників освітнього процесу, у яких за документами є «укриття», а реально – «воно не дуже є». Тепер варіанти:
Перший варіант
Якщо дотримуватися правил, то всі повинні перейти туди, що називається укриттям, і перебувати там до завершення повітряної тривоги.
Другий варіант
Педагоги і далі проводять уроки, бо «до нас не прилетить», або «у нас таке «укриття», що не порятує».
Третій варіант
Педагоги скажуть дітям іти додому, бо не знати, коли закінчиться повітряна тривога.
Який варіант обере конкретний заклад освіти у малих містечках, селищах, селах у випадку повітряної тривоги?
Можливе рішення проблеми:
На сайті Освіторії є цікавий матеріал про особливості навчання у Південній Кореї під час війни в 1950-1953 роках. Діти здобували освіту… прямісінько на цвинтарях. Сподіваюсь, нам таке рішення не знадобиться. Але я виступаю за те, щоб маленькі українські школи могли діяти гнучко. Це можуть бути «зелені класи» просто неба чи великі приміщення приватних будівель. Як варіант – розосередження дітей у школі, клубі, бібліотеці. Будь-де. Адже ми розуміємо, що у сільських школах бомбосховище це тільки назва. Тож питання їх використання є великою проблемою. Ще один варіант рішення – запроваджувати патронат, індивідуальне навчання. Проте ці рекомендації належать до компетенції управління органів освіти.
Як донести батькам, що не лише школа відповідає за дитину?
На мою думку, МОН варто було б запропонувати батькам варіанти, алгоритми й механізми, які є:
- зрозумілими;
- нескладними;
- визначають відповідальність сторін;
Можливе рішення проблеми:
Донести батькам, що відповідальність за дитину лежить не лише на школі. Така комунікація – пряма функція управління освіти. Хорошим варіантом було б креслити у законодавстві, що учням під час очного навчання потрібно носити спеціальні електронні браслети (про них ми говорили вище). І що освітній заклад відповідає за життя і здоров’я дитини тільки в межах шкільної території. А отже, відповідальність за власне чадо лягає і на батьків, якщо їхній син чи донька не дотримуватимуться чітких правил.
