Розвантажувальний рік чи додаткові заняття: чого потребують українські учні?
Нині освітяни розробляють Українську стратегію компенсації освітніх втрат. Прогалини в навчанні у багатьох дітей почалися ще за часів карантину. А навчатися в умовах війни ще складніше. Як виправити цю ситуацію? Скоротити шкільну програму, вчитися додатково у вихідні та канікули чи ввести додатковий рік навчання? Ми зібрали варіанти, як надолужувати прогалини у знаннях.
З чого обираємо?
Ще торік така проблема через наслідки епідемії COVID-19 потрапила у центр уваги ЮНЕСКО. Варіанти того, як можна ефективно надолужувати прогалини виклали у документі «Рамкові програми для відновлення шкіл», якій підготували ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Світовий банк і Всесвітньо продовольча програма. Основні пункти зібрали у звіті «Відновлення втраченого навчання: що можна зробити швидко та масштабно».
Сама собою ситуація не виправиться. Як доводить практика: якщо прогалини у навчанні вчителі намагаються наздогнати просто на заняттях, при цьому просуваючись у новому матеріалі, це не є ефективним та лише заплутує школярів. Необхідні цільові заходи, щоб допомогти учням надолужити втрачене.
Які є варіанти?
Збільшення часу навчання
Дві третини респондентів з різних країн спільного опитування ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ і Світового банку повідомили, що скоригували або планують скоригувати свої шкільні календарі: скоротити літні чи зимові канікули, скасувати додаткові канікули. Або ж лише для тих, у кого найбільше проблем із навчанням, ввести заняття по суботах, на канікулах, відкрити літні школи. Такі рішення довели свою ефективність, хоча психологічно непрості для школярів.
Прискорена освіта
Альтернативні заклади освіти на кшталт вечірніх шкіл створюють для тих категорій учнів, які інакше взагалі не завершать школу. Наприклад, у Афганістані для заміжніх старшокласниць, у Бразилії для підлітків, які працюють.
Програми прискореного навчання
Навчальна програма, як нова, так і погано засвоєна, подається стисло: найважливіші знання та навички. А відпрацьовують їх глибше, ніж зазвичай. Йдеться не про те, щоб дати менше. А про те, щоб не варіювати різними словами інформацію, а зосередитися на головному. Повторювати не під час опитувань та виконання стандартних завдань, а відпрацьовувати навички. Прискорене навчання — це проєктний, діяльнісний підхід, заснований на нейронаукових дослідженнях. Учні на таких уроках мають проявляти активність, у тому числі фізичну – багато рухатися, заняття емоційно забарвлені. Індія обрала програми прискореного навчання та ввела додаткове дистанційне навчання як програму надолуження освітніх втрат.
Корекційні програми
Корекційні програми орієнтовані на учнів, які мають труднощі у навчанні. У школі їх надають у формі додаткової цільової підтримки, одночасно зі звичайними заняттями. Це можуть бути індивідуальні додаткові заняття із вчителем, або виокремлення групи учнів, що потребують допомоги. Скажімо, у Зімбабве такі школярі додатково займалися годину до або після звичайних уроків протягом трьох місяців. Учні зазвичай опановують матеріал за стислим навчальним планом. Замість того, щоб вивчати все, що школяр не зміг вивчити в попередніх класах, слід зосередитися на формуванні мінімальних навичок та знань, необхідних для адекватного сприйняття матеріалу на рівні класу.
Також країни можуть вводити вирівнювальні заняття з конкретної компетенції. Скажімо, безплатні позашкільні групи для тих, у кого проблеми з читанням.
Адаптивне навчання
Такий підхід починається з поглибленої діагностики знань та вмінь усіх учнів, і на основі цього поділу їх на групи за освітніми потребами. Скажімо, у Камбоджі у початкових школах один день на тиждень учні розподіляються не за класами, а за компетенціями, на невеличкі групи. І повторюють навчальну програму, відпрацьовують за п’ятьма основними компетенціями з предмета для кожного класу.
Програми надолуження освітніх втрат
Це короткострокові програми, які надають усім учням можливість надолужити матеріал через повторний доступ до нього паралельно з продовженням стандартного навчання. Один із варіантів — додаткові дистанційні заняття. Наприклад, у Палестині розробили одномісячну програму онлайн для усіх школярів після карантину. Її можна проходити у вихідні чи у другій половині дня, після занять. Другий варіант — оплачене державою онлайн або офлайн репетиторство для школярів, у яких значні прогалини у знаннях та навичках.
На який досвід орієнтується Україна?
МОН розглядає як взірець британські програми catch-up (надолуження освітніх втрат). На їхнє впровадження Велика Британія витратила 1,1 млрд фунтів стерлінгів. Там ввели подовжений навчальний день, учителі проводять індивідуальні консультації після уроків. А головне — Національна програма з репетиторства забезпечує школи фахівцями для додаткового навчання в мінігрупах, як пояснюють на сайті Департаменту освіти Великої Британії. Учнів, які потребують цього, визначають учителі. Заняття проводять з мови, математики, іноземної мови, природничих наук, комплексного навчання для початкової школи (читання, письмо, лічба).
Щоправда, у самій Великій Британії нині триває обговорення досвіду. Депутати парламенту вважають, що охоплено менше дітей, ніж планували. А на місцях до репетиторів часом відправляють тих дітей, що мають проблеми після карантину, але загалом досить успішні. До учнів із родин, що перебувають у важких життєвих обставинах, послуга доходить далеко не завжди.
Позиція освітнього експерта: українським школам потрібен реабілітаційний рік
Доктор психологічних наук, заступниця директора Інституту соціальної та політичної психології Любов Найдьонова переконана: українським учням потрібен так званий реабілітаційний рік.
— Оскільки ми переживаємо події, що призводять до психотравм, одним із наслідків цього є зниження чутливості до емоцій інших. Бо це дуже болісно, психіка гальмує, оберігаючи себе, більше доводиться стримуватися. Тому ми (педагоги, батьки) можемо не розпізнавати, хоча раніше це вдавалося, емоційні стани дитини. Наприклад: здається, вона капризує, не хоче вивчити віршик. А реально дитина страждає, бореться, бо не може зробити те, що до війни було легко. Старається навіть більше, ніж раніше, а не виходить. Чому? Так працює мозок: коли емоційний стрес дуже великий і тривалий, щоб з ним упоратися, починається економія нейрохімічних ресурсів.
Якщо чесно провести оцінювання результатів навчання в умовах війни, ми отримаємо значне зниження результатів. Не тому, що хтось погано зробив свою роботу, не тому, що хтось мало докладав зусиль.
Ковід, який теж спричиняв стрес від смертей, вимушеної дистанційності, знизив результати навчання глобально. За умов низького соціально-економічного стану йдеться про майже у два рази гірші результати, ніж мали б бути без епідемії. Ми теж були в ковіді, але додалася ще й екстремальна дистанційність війни. Тож маємо виходити з того, що в наших дітей є ці проблеми — не могли вони так само як раніше, засвоїти програму.
Реабілітаційний рік дав би змогу учневі отримати його справжні досягнення, закріпити повторенням матеріалу, який вивчався в екстремальних емоційно навантажених обставинах. Пройти повторно курс «ковідно-воєнних років» за один додатковий навчальний рік. Спокійно, структуровано виявити прогалини, опрацювати, допомогти. Це не «поставити на паузу». Це змога звернути більше уваги на ті уміння, які потрібні для життя: більше спілкування, взаємодії, уміння домовлятися, проєктів, творчості, умов для психологічного комфорту. Таке нововведення має бути не обов’язком, а можливістю. Хай це рішення прийме школа, громада.
Розумію, що це багато мороки (фінанси, організаційні моменти). Аргументи проти такої ідеї завжди знайдуться. Але ж пережили ми рік переходу від 10 до 11-річного навчання? Знаю батьків, яких би зацікавила така можливість, якби вона була нормально оформлена в суспільному договорі. Не «залишили на другий рік, як двієчника», а додали рік закріплення і покращення результатів навчання для всіх, хто цього потребує. А може, й для всіх загалом.
Що підтримують учителі?
За даними Звіту Всесвітнього економічного форуму 2022, опитані освітяни обрали такі стратегії для подолання втрат у навчанні:
1. Підвищити кваліфікацію вчителів щодо методик прискореного навчання — 45%;
2. Допомогти у покращенні психологічного здоров’я вчителів — 43%;
3. Інтегрувати цифрові технології у освіту та розвивати дистанційне навчання — 39%;
4. Надати матеріали та гаджети для дистанційного навчання — 38%;
5. Надати гаджети та забезпечити доступ до інтернету учням з малозабезпечених родин — 37%;
6. Збільшити кількість учителів для додаткового навчання — 35%;
7. Індивідуально навчати тих, хто потребує додаткової підтримки — 35%;
8. Розвивати соціально-емоційну компетентність учнів — 30%;
9. Скоротити навчальну програму — 27%;
10. Ретельніше відбирати вчителів, а для підвищення престижу професії надавати їм більше пільг —24%;
