Казка про дачу у селі, яку ми зрозуміємо через багато років
Мені 7 років. Ура! Нарешті ми з бабусею їдемо на дачу в село! Супер!
Мені 14 років. Дістали предки зі своїми грядками!
Мені 20 років. Здається бабуся збожеволіла, цілими днями рве траву, якби ж то на грядках, а трава коло паркану від дороги кому завадила?
Мені 25 років. Дача потрібна тільки для шашликів і гулянок.
Мені 35 років. Хм… а що ті грядки будуть пустувати… посажу цибульку. Зелень під закуску файно піде.
Мені 45 років. Весь город в грядках.
Мені 60 років. Щось паркан травою заріс, потрібно прополоти.
Мені 75 років. Тягну важкий рюкзак на дачу, діти та онуки не будуть допомагати, говорять – нічого сіяти та садити не треба, все купимо.
І тільки правнук радіє, йому 7 років, і він щасливий, що знову літо, і ми їдемо на дачу у село. Життя продовжується.
