Школа має допомогти дитині побачити своє майбутнє
Українське учнівство вважає себе щасливим та задоволеним шкільним життям, проте не бачить сенсу свого існування та траєкторії майбутнього розвитку. А глобальні дослідження свідчать, що основною проблемою освітньої системи є брак формування соціально-емоційних навичок як в учнівства, так і в учительства. Про це розповів Директор із питань освіти й навичок OЕCD і “батько” дослідження PISA Андреас Шляйхер у межах Національного EdCamp для радості “Тримай п’ять, освіто!”.
Якою має бути школа майбутнього, щоб освіта лишалася пріоритетним напрямом розвитку для кожної людини у світі – читайте нижче. Подія відбулася до війни, тож Андреас Шляйхер не згадує війну як ще один виклик для українською освіти. Тим не менше, усі інші виклики лишаються, тож після війни нам потрібно буде не тільки відбудовувати школи та повертати дітям психологічний спокій, а і працювати над тим, аби школа й навчання робили дітей щасливими.
ЧИ СПРАВДІ ОСВІТА ПОЧИНАЄ ВІДСТАВАТИ ВІД РЕАЛІЙ
Взаємодія освіти зі світом базується на принципах дуалізму, вважає Андреас Шляйхер.
“Наприклад, ми говоримо про постійне економічне зростання, але натомість добре знаємо, що обмежені скінченими ресурсами нашої планети. Багато розбіжностей є між фінансовою та реальною економікою, між бідністю та багатством, між валовим внутрішнім продуктом та реальним благополуччям людей, технологіями та справжніми соціальними потребами”.
Дослідження OЕCD свідчать, що 9 із 10 директорів шкіл серед нагальних глобальних проблем, які вони обговорюють з учнівством, називають і зміни клімату, і гендерні питання, і міграцію, і голод тощо. Натомість самі учні й учениці наймасштабнішою вважають проблему зміни клімату та турботу про екологію. Однак здебільшого вони переконані, що в жодний спосіб не можуть вплинути чи змінити ситуацію.
Це свідчить насамперед про недостатність формування соціально-емоційних навичок в учнівства, їхніх когнітивних ресурсів та активної позиції щодо свого майбутнього, брак у них так званих свободи волі та мислення зростання для розуміння перспектив та виховання відповідальності за свій життєвий шлях.
Майбутнє освіти – за цифровізацією, вважає Андреас Шляйхер. Але разом із нею поглиблюється демократизація освітніх процесів. Це більше можливостей співпрацювати та навчатися індивідуально. З іншого боку, це призводить до того, що ми втрачаємо свою культурну унікальність, адже змушені слідувати тенденціям та моді на певні знання й уміння. Тому школа має стати місцем, де дитина віднаходить свою ідентичність, свій голос і свій шлях.
Цифровізація розширює можливості кожного, адже тепер неважливо, де ви живете: якщо у вас є ідея, ви зможете змінити світ. З одного боку, ера технологічних можливостей розширює наше майбутнє, але з іншого – ми стаємо заручниками технологічних інструментів, які, фактично, ухвалюють рішення за нас.
Усе це призводить до того, що ринок праці дуже швидко змінюється, ухвалення рішень стає ще більш важливим, але і значно складнішим. І ті, хто мають “правильні” вміння та правильні знання, нині не завжди знаходять своє місце у світі. Кількість рутинних завдань зменшується, адже комп’ютери перебирають на себе більшу їх частину і стають дедалі досконалішими. Натомість людині лишаються питання, що потребують неординарних рішень.
Натомість школи готують учнівство до світу, якого більше немає, зазначає Андреас, і багато хто з підлітків, закінчуючи навчання, налаштовані на роботу та професії, яких або немає вже (їх виконують комп’ютери), або вони на межі відмирання. До того ж школи лишаються закритими системами, які не дають учням і ученицям вийти за ці рамки й побачити, що відбувається в реальному світі. Навчальним закладам у всьому світі потрібно відходити від концепції закритості, запрошувати практиків та давати дітям бачення майбутнього.
До сьогодні освіта вигравала гонку з технологіями, але немає гарантій, що так буде й надалі, підкреслює експерт.
МАЙБУТНЄ ДИТИНИ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МИСЛЕННЯ ЗРОСТАННЯ ТА СВОБОДИ ВОЛІ
У межах дослідження PISA, зазначає пан Андреас, проводили порівняння залежності академічної успішності та рівня свободи волі й думки. Наприклад, в Естонії (цифрові показники академічної успішності країни – серед найвищих) діти вважають, що не мають жодних обмежень і готові долучатися до будь-яких ініціатив, якщо вважають їх достойними. Україна також перебуває серед кращих за показниками академічної успішності, але водночас українські діти не мають мислення зростання, їм бракує відкритості до майбутнього та сміливості.
“Їм варто не дозволяти себе обмежувати”, – каже експерт.
Щоби розвинути в дітях мислення зростання, вчительству варто бути не лише “передавачами знань”, а коучами й коучинями, наставниками й наставницями та фасилітаторами й фасилітаторками. Вчительство має розуміти, чим і як живе їхнє учнівство та слідувати потребам дітей.
“Освітня система має давати більший простір для креативності, експериментування та дозволяти робити й виправляти помилки, – наголошує пан Шляйхер. – Тоді діти почуватимуться впевненішими, перестануть боятися робити помилки, а натомість ітимуть уперед, й у них формуватиметься мислення зростання. Помилки мають сприйматися як уроки, як щось позитивне, на чому можна й варто вчитися”.
Визначення індивідуальних особливостей є ключем до процвітання кожного/-ї учня й учениця та формування більш інклюзивного та різноманітного суспільства. Свобода волі важлива для досягнення благополуччя, і шлях тут не може бути єдиним для всіх, кожен може віднайти свій, сконденсувавши власні емоційні та когнітивні вміння. Учнівство навчається та розвиває свою залученість (свободу волі) у взаємодії з іншими – наприклад, друзями, однокласниками, близькими дорослими, тобто можуть проявляти свою свободу волі в динаміці групи (колективна свобода волі).
ЩО ВПЛИВАЄ НА ЗАДОВОЛЕННЯ ЖИТТЯМ І ШКІЛЬНИМ НАВЧАННЯМ
Учнівство вважається щасливим, якщо вони самі оцінюють задоволеність життям на 7–10 балів за 10-бальною шкалою, зазначає пан Шляйхер. В Україні цей показник доволі високий, не зважаючи на економічні негаразди. З іншого боку, українське учнівство переважно не розуміє та не бачать сенсу та цілей свого життя. Експерт вважає, що саме школа повинна давати їм бачення майбутнього та їхнього життєвого шляху, вчити віднаходити свій шлях.
Наступний показник – відчуття причетності. Учнівство має відповісти на такі запитання:
Чи почуваються в школі щасливо й захищено?
Чи є в них тут друзі?
Чи відчувають вони себе причетними до спільних активностей і подій?
Чи є підтримка та зворотній зв’язок від учителя?
Як складаються взаємини з цим учителем та однокласниками?
Чи всі дотримуються правил та дисципліни?
Чи немає в класі та школі цькування?
Чи є співпраця та здорова конкуренція?
Наприклад, в Іспанії діти прагнуть проводити час у школі, бо тут цікаво, тут є спільнота, до якої добре бути причетним. В Україні, каже експерт, такого ще немає.
Найважливішим фактором благополуччя дитини в школі пан Шляйхер називає ентузіазм учительства. Чимало вчителів і вчительок дійсно захоплені своєю роботою, але дослідження свідчать, що учнівство в Україні відзначає недостатній рівень ентузіазму в педагогів. Проте варто сказати, що ця проблема є й в інших країнах Європи: наприклад, у Німеччині показник ентузіазму так само низький. Але саме від цього показника залежить академічна успішність учнівства, свідчать дослідження OЕCD.
ЧОМУ ПІДЛІТКАМ ПОТРІБНА КОМУНІКАЦІЯ З УЧИТЕЛЕМ
Компетентності – це взаємопов’язаність знань, умінь, поглядів та цінностей. Їхнє формування в дитини залежить від таких базових складових:
когнітивна (грамотність, лічба, цифрова грамотність, інформаційна грамотність тощо). Це не просто накопичений масив знань, який є в українських школярів, а і здатність мислити науково, оперувати своїми знаннями, бачити можливості для дослідження;
“Наприклад, історія – це не про механічне запам’ятовування дат чи імен, – пояснює пан Андреас. – Історія – це про розуміння наративу того чи іншого періоду, про те, як ситуація розвивалася в певній країні в конкретний історичний період, чому саме так і які наслідки мало”.
складова здоров’я (фізичне та ментальне здоров’я);
соціально-емоційна складова.
Дослідження свідчать, що в підлітковому віці (15 років) креативність дитини знижується, якщо порівняти з десятирічками. Понад 60% дітей віком 10 років почуваються цілком щасливими. Їхнє життя наповнене цікавими речами, вони із задоволенням просинаються зранку, відпочилі й енергійні, розслаблені й у доброму гуморі. Але вже у віці 15 років відсоток задоволених дітей суттєво знижується. Певною мірою експерти пов’язують це з підвищенням рівня тривожності перед контрольними та тестовими роботами, зокрема в дівчат.
“Якби ми помітили таку тенденцію, скажімо, у вивченні математики, – наголошує Андреас Шляйхер, – то були б неприємно вражені і вже шукали б шляхи розв’язання проблеми. Але тут ніхто не звертає особливої уваги, хоча ситуація свідчить про те, що дітям у школі нудно. Можливо, ми насаджуємо учнівству стандартне “правильне” мислення й так убиваємо їхню креативність, яка має надзвичайно важливе значення в нинішньому світі”.
Але дослідження показують ще й те, що відчуття благополуччя не залежить значною мірою від тиску освітньої системи на дітей. Відчуття щастя формується від рівня стресостійкості дитини, її оптимізму та енергії. Зі свого боку, експерти бачать пряму залежність такого стану дитини від якості її взаємин з учителем. Якщо комунікація в школі продуктивна, діти більше довіряють зокрема і своїм відчуттям, проявляють більше емпатії, готові до кооперації, стають більш допитливими і креативними. Такі взаємини дають дітям змогу краще справлятися з труднощами й викликами, роблять їх більш відповідальними.
Отже, успішна школа – не та, де приділяється увага певній спеціалізації чи викладанню окремих предметів, а та, яка розвиває своїх учнів і учениць усебічно, переконаний експерт. Якість освіти – не про більшу чи меншу кількість знань, а про те, щоби дати дітям більшу кількість соціальних інструментів, навчити комунікувати й довіряти.
