facebook

Із офісів – у класи: щирі історії людей, які змінили свою професію і почали вчителювати

Із офісів – у класи: щирі історії людей, які змінили свою професію і почали вчителювати


Багато людей проходять довгий шлях перед тим, як зрозуміти своє справжнє покликання. Хтось мріє про професію життя з дитинства, а хтось натрапляє на неї абсолютно випадково. Читайте кілька історій від людей, які покинули роботу в офісах і пішли вчителювати.

Ці історії підготували для спецпроєкту “Класна робота” про вчителів, передає видання Happy Monday.
Покликання з дитинства
Валентина Олійник розповіла, що з молодших класів вона хотіла стати педагогом. Ще у 5 класі дівчина стала лідером учнівського самоврядування, а через пару років — очолила шкільну дружину. В 9 класі вже ходила на заміну у молодші класи. Цікаво, що Валентині це якраз дуже подобалося.
Різні посади, діти, бізнес
І коли у 1992 році вона закінчила школу, то замість того, щоб піти навчатися до університету, дівчина одразу пішла працювати на роботу з дуже високою зарплатнею. Чому? Бо їй хотілося бути фінансово незалежною від батьків, тому навчання відклалось “на потім”.

Так, щоб вийти на роботу, Валентина за місяць опанувала електричну друкарську машинку й почала працювати секретаркою.

ЇЇ друзі постійно рекомендували дівчину на різні посади з кращими умовами, так Валентина попрацювала і у київському гастрономі, і на касі обміну валют у банку. А потім вона зустріла чоловіка та народила двох дітей. Тож, вона продовжувала відкладати навчання.

Чтайте також:  Вчитель на дистанційці під час самоізоляції отримуватиме повну зарплату за наявності наказу директора школи, – освітній омбудсмен

Згодом вона з чоловіком вирішила розпочати власний бізнес. Починали з продажу овочів і фруктів на стихійному ринку. Потім придбали маленький магазин.
Вступ до університету і перший клас
Лише після цього Валентина нарешті вирішила піти навчатися на вчителя. Хоча перед вступом уже вагалася, адже від школи вже пройшло 15 років. Жінка склала іспити і у 2012 році вступила до НПУ імені Драгоманова.

За словами Валентини, навчання стало для неї ейфорією. Також дуже пощастило з викладачами. Одразу після вступу, вона отримала посаду педагога-організатора в школі, а під час другого курсу її вмовили взяти перший клас.
Я не планувала так швидко почати працювати, але в школі того року не вистачало вчителя для першого класу. Це мав бути клас, який сформували останнім. Перші місяці були божевільними, сам клас був складним — діти з неповних сімей, діти з затримкою розвитку, діти інших національностей,
– сказала Валентина.
Тож, вона перші півроку багато плакала та думала, чи не даремно взяла на себе таку відповідальність. Проте до кінця року Валентина змогла подружитися з дітьми і їй стало працювати з ними легше.

Водночас Валентина каже, що одночасно навчатися й викладати було важко. Пари були в другу зміну, тому після уроків вона їхала до університету.

Чтайте також:  Зарплати освітян зростатимуть попри пандемію COVID-19 та економічні труднощі – МОН

“Зараз у мене два класи: третій та сьомий (не змогла покинути своїх перших учнів після їхнього четвертого класу). У старших викладаю історію”, – додає вона.
До школи потрапив випадково
В дитинстві Олександр Жук хотів бути економістом, банкіром, менеджером й взагалі не мав уявлення про професію вчителя. Тож, він вступив на економіста, але після другого курсу зрозумів, що обрав щось не те.

“Мені подобалося бути більш активним, хотілося бути лідером й вести за собою групу. Тоді в мене вперше з’явилось бажання викладати — я думав залишитися в університеті. На 5 курсі я подав документи на психологічний факультет й навчався паралельно в двох університетах, шукав себе”, – каже він.

Саме в той момент Олександр хотів влаштуватися менеджером у велику фірму, але через навчання вирішив перечекати рік, тож почав шукати варіанти підробітку.

“До школи потрапив випадково — прийшов до запорізького інтернату разом з подругою у її справах. До мене підійшов підліток із порушенням слуху та спробував щось запитати за допомогою жестів. Мене вразило те, що я не зміг нічого зрозуміти. Стало цікаво, як живуть люди з порушенням слуху. Потім я підійшов до директора й запитав, чи є якісь вакансії. Виявилося, що школа шукала соціального педагога, а освіта психолога якраз дозволяла мені цим займатися”, – розповів він
Чотири освіти та жестова мова
На новій посаді Олександр мав працювати з дітьми з малозабезпечених сімей та позбавленими батьківського піклування. Діти навчали його жестової мови, тож за кілька місяців він зміг зблизитися з ними. І він зрозумів, що потрапив туди, куди йому треба. Згодом Олександр отримав освіту сурдопедагога в університеті Драгоманова.

Чтайте також:  Освіта залишилася без державної підтримки, - омбудсмен

Чоловік пропрацював лише два роки, а потім на посаду соціального педагога з декрету повернулася інша жінка. І оскільки Олександр хотів залишитися в школі, йому запропонували посаду вчителя інформатики.

Він зрозумів, що йому знову потрібна спеціальна освіта (вже четверта). Тож, він вступив на безкоштовне навчання до Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти й поєднував із викладанням.
Як допомагає попередній досвід роботи
Олександр зізнається, що йому часто допомагає економічна освіта у цих справах — вміння аналізувати, складати статистичні дані. Під час подорожей він розповідає дітям, як потрібно витрачати кошти, як економити. Тобто всі свої освіти чоловік використовує в повному обсязі.

«У школі я розкриваю свій потенціал, творчість, лідерство. Завжди кажу дітям, що вони вільні мислити й відчувати себе. Навчаю їх жити й аналізувати різні ситуації. А діти вчать залишатись собою», – додав Олександр Жук.

Джерело.


Повернутись вверх