facebook

Матюки — це теж війна: для чого нам зараз лайка?

Матюки — це теж війна: для чого нам зараз лайка?

«Рускій воєнний корабль, іді…» — цю фразу нині знають чи не наймолодші діти. Відколи Росія напала на Україну, ми матюкаємося з ранку до вечора. Чи це нормально? Чому ми вживаємо так багато лайливих слів? І як пояснити це дітям? Доктор психологічних наук Любов Найдьонова вважає: поки ми у сильному стресі, матюкаймося на здоров’я. Вона розповідає, як пояснити засилля матюків дітям.

Для чого потрібні матюки?
Зовнішнє і внутрішнє спостереження показує: наше ставлення до матюків зараз інакше, ніж було в мирний час. Психологія війни ніби-то про матюки нічого не каже. Але коли я прочитала роз’яснення доцента Національного університету щодо правильності написання матюка, що позначає напрям руху (треба писати разом, бо прислівник), вирішила, що психологічні коментарі таки потрібні.

Матюки (обсценна лексика, нецензурні вислови) — це особливий винахід суспільств, який виконує важливу психологічну функцію. Тут не йдеться про слова-паразити. Маємо на увазі саме емоційне використання матюччя для лайки. Яка це функція? Позначати емоційний стан, який виходить за межі нормального, і нам важко підібрати слово зі звичайного лексикону, щоб позначити і повідомити іншим про свій надзвичайний стан. Зараз ми відкидаємо цензурні вирази-лайки, бо не хочемо ображати порівнянням із терористами змій (гади), або тварин (скоти), або навіть і мертвих тваринок (падли). Матюки — це вираз надзвичайно сильних емоцій: коли ми позначаємо їх забороненими словами, то вже починаємо опановувати їх цим називанням. Назвати стан — це вже почати його контролювати. Іншими словами, завдяки матюкам психіка захищає себе від зриву в зовсім неконтрольовані емоції, оберігає межу інтегрованості. Це культурна функція матюків — позначати лінію норми, тому вони і є забороненою лексикою (нецензурною).

Чи нормально, що зараз матюків так багато?
Зараз матюки є надзвичайно поширеними, адже психіка мільйонів людей перебуває у надсильному навантаженні. Тож коли ми чуємо/читаємо ці матюччя, використані іншими, ми і свій стан впізнаємо і приєднуємося. Є таке поняття як стенічні стани: це злість, гнів, обурення. Астенічні стани — послаблюють психіку, стенічні — посилюють її. Так от емоційне єднання в стенічних станах — корисне для психіки зараз.

Чтайте також:  У Міносвіти розповіли, в якому форматі почнеться навчальний рік

Чи залишимося ми такими матюкливими після перемоги?
Це залежить від нас. Я б прагнула залишити матюки війні, а в мирний час повернутися до того, що сороміцькі слова є сороміцькими. Вони припустимі в окремих приватних ситуаціях, але абсолютно неприйнятні в публічних. Чому так? У матюччя є своя функція, і від надмірного використання не за призначенням, ця функція втрачатиметься, послаблюватиметься. Якщо матюки нормалізувати в повсякденні, вони вже не виконуватимуть роль позначати надзвичайний емоційний стан. Тому вони залишаться в минулому, як дискурс війни, і потребуватимуть культурного опрацювання. Зараз — на здоров’я, після перемоги — будемо відбудовувати не лише міста, а і власну культуру мовлення.

Чому не варто зараз забороняти матюки?
Матюкання — це складний багатофункціональний смислонасичений механізм, який є одночасно і колективною самооцінкою, і саморегулюванням, і самовизначенням. Це і розмежування і об’єднання, розуміння того, хто ти, з ким ти. Зараз важливою є спільна емоція, взаємна підтримка — це важливо. Чи забороняти матюки? Якщо ми самі так робимо в присутності дитини, то заборона на них буде роз’єднувати. Малим дітям пояснити: тут зі мною можна, а на людях негарно.

Як реагувати, коли матюкаються підлітки?
Підліткам важливо приходити до рішення самостійно, на основі власних думок. Ось варіант пояснення.

Нецензурне (тобто, заборонене для публічного використання) — це певне правило, якого дотримується культурна цивілізована людина. Завжди вважалося, що хлопці не мають лаятися в присутності дівчат. Дорослі не дозволяють собі матюки в присутності дітей. Дотримуватися правил може бути складно, але ми здатні утримувати межі і себе в них, бо це ознака вільної людини. Підневільні і безправні спрощують свою психіку, щоб вижити, втрачають здатність до тонких душевних поривів, опускаються до матюків у спілкуванні і перестають розуміти іншу мову. Тому матюки — це ознака деградації. Хочеш усім показати, що ти підневільний і безправний, не здатний утримувати себе в межах — матюкайся.

Як себе стримувати від матюків?
Мати кілька приказок, заготовок, прислів’їв чи смішний куплет, слово-замінник, який можна використати. Це може бути твоє авторське, унікальне, з якого інші будуть брати приклад.

Матюками ми говоримо з ворогом, бо іншої мови він не розуміє. Ми цим виражаємо своє презирство і зневагу. Матюками розмовляти один з одним — це ставати схожим на ворога, приєднуватися до нього. Українці мають значно різноманітніші, яскравіші, дошкульніші лайливі слова, які винаходили і застосовували наші пращури. Творчість нашого покоління у лайливих висловах теж залишиться нашим нащадкам.

Чтайте також:  У МОН не бачать загроз масового скорочення вчителів

Мій знайомий професор психології поділився зі мною власною історією вживання матюків. З його дозволу наведу її тут — ви можете розказати її своїм дітям-підліткам на уроці або вдома.

«Я виріс у місті, в якому в часи мого дитинства кожен 3-й чоловік або уже відсидів у тюрмі, або сидів зараз. Я жив у районі, де мешкали особливі люди: селище мало гучну радянську назву, але ще за пару років до мого народження наприкінці 50-х років все ще залишалося обнесеним колючим дротом — тут була шахта-тюрма, де працювали ув’язнені. Згодом дріт прибрали і ці люди — колишні «зеки» — стали жити серед інших мешканців, зберігаючи свій уклад і звичку матюкатися. Та все ж, коли ми, малі діти, заходили кудись, де були дорослі, вони одразу переставали матюкатися — було чітке усвідомлення, що дітям цього чути не треба.

Потім у підлітковому віці я багато матюкався, до того ж так брутально, що знайомі батьків переказували їм, що чули від мене слова, яких самі не знали. Підлітки — вони ж збирають усе і вдосконалюють.

Але в юності, збираючись вступати до університету, я зрозумів, що досить і принципово відмовився від матюків. Моїх ровесників це потішало. У деяких виникало бажання розважитися — спробувати звабити мене лайкою і навчити матюкатися. Для моїх же однокласників розвага була в іншому: вони потішалися з марності цих зусиль, дивилися на те, як їх «обламують», бо розуміли, що я вмію лаятися, але не роблю цього. Я не соромлюсь, я вмію, але не роблю, тому що готуюся вступати до університету.

Коли я повернувся у рідне місто після першої невдалої спроби вступити в університет і працював серед контингенту, в якому кожен другий був з тюрми, я матюкався, бо комунікативно уникати лайки було невиправдано, без неї повідомлення не доходило до адресата.

Чтайте також:  Контракти з директорами шкіл можна продовжувати без проведення конкурсу

Коли навчався в універі, ніколи в коридорах, аудиторіях універу, на вулицях не матюкався. А в нашій кімнаті у студентському гуртожитку серед хлопців це зі мною траплялося, бо мої співмешканці щойно повернулися з армії. Але поступово, дорослішаючи ми відходили від матюків.

Відтоді, як у мене народилися діти, я практично не використовую матюки. Пригадую, як під час Революції Гідності матюки повернулися до мовлення багатьох, і навіть жінок. Потім люди від цього відійшли.

Ще один важливий спогад стосується часу, коли я вперше приїхав у Москву ще до 80-х років і ночував у земляків-українців, які переїхали туди в дитинстві. Коли я почув, що жінки і чоловіки матюкаються, розмовляючи на побутові теми, я зблід. Один із мешканців квартири, хлопець-скрипаль, помітив це: «У вас, мабуть, не заведено матюкатися?», — запитав він. Я йому відповів, що в цілому у нас в Україні люди мат використовують, але щоб у присутності жінок чи так, між іншим — це дійсно не прийнято.

Згодом мій науковий керівник розповів мені, як поступово мат поглинав московське суспільство. Суцільно мат повернувся і укорінився після смерті Сталіна, коли повернулися ті, хто по 20 і більше років відсиділи у сталінських тюрмах за політичними статтями. Серед них були ті, хто мав наукові ступені, вчені звання. Вони повернулися в інститути і університети. Але ця хвиля не повернула московське суспільство до мовної норми, вона його поглинула, і мат укорінився в побуті.

Головне ж полягає в тому, що мат багатофункціональний, проте всі емоції і всі смисли можна розгорнути в інших словах, і це прекрасно. І найголовніше — у нас, українців, є свої матюки — більш досконалі, що більше відповідають нашій ментальності.

Отже, з цього є дві настанови. Перша. Не так «солодко» використовувати матюки, коли це стає повсякденністю. Вони перестають бути влучними, інтенсивними і інформативними. Спрощують суспільство, спрощують людей. Потім до них приходять такі ж спрощені ідеї, як у всієї тієї московської інтелігенції, яка замість того, щоб боротися за високі стандарти, почала боротися геть за інше, за ідею міфічного «руського міра».

Джерело.


Повернутись вверх