Математичка Лариса Іванівна спідлоба через окуляри дивилася на п’ятикласників. Мимоволі погляд ковзнув на тихого хлопця, який зіщулився в кутку за останньою партою. Засолений піджак з великими плямами, старенькі штанці, витерті на колінах.
Цього учня не злюбила одразу, як тільки взяла цей клас. Нічого не слухає та знову спить! Ось як нахилився на руки. Навіть зворушив його сумний погляд. «Простофіля, безглуздий», — майнуло в голові.
Чому не любила цього Стаса і сама не розуміла. Адже не заважав, не кричав, не сміявся, а ось така неприязнь до нього була. Міг цілий урок просидіти і дивитися у вікно, навіть не відчинивши зошита. Який тупий, навчання йому зовсім не дається. Тому що, що не спитаєш, просто стоїть і мовчить.
У зошиті не виконано домашніх завдань, замість класних робіт — лише дата. «Ну, що з ним робити? Треба буде розпитати їхню першу вчительку, що це за сім’я, мабуть, мати алкоголічка – не інакше».
— Надія Іванівно, пам’ятаєте Стасика? Хто батьки? — спитала вчителька молодших класів.
— Чому ж ні? Такий неохайний хлопчик? — тяжко зітхнула колега. — Я той клас навчала лише минулого року, бо попередня вчителька пішла у декрет. Краще візьміть характеристики, почитайте – будете дуже здивовані.
Лариса Іванівна одразу дістала папки у шафі. Ось після першого класу. Коли почала читати, була вражена від несподіванки. Але тут чорним по білому написано: Станіслав — дружелюбний, дбайливий, ввічливий, зі світлою усмішкою.
Приєднуйтесь до нашої нової групи ОСВІТА UA
Посилання: https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share
Домашні завдання робить чисто та акуратно». У другому класі вчителька наголосила на наступному: «Чудова дитина. Має багато друзів, допомагає однокласникам. Дуже здібний, талановитий хлопчик, особливо йому дається математика». Характеристика у третьому класі шокувала: «Смерть матері від невиліковної хвороби вдарила по хлопчику.
Він намагається боротись, намагається. Але батько, запив після трагедії, уваги приділяє дитині мало». У четвертому класі про Стасіка писали вже таке: «Розсіяний, не відповідальний, немає друзів, спить під час уроків, не готує домашні завдання».
Від прочитаного Лариса Іванівна заціпеніла: чого чекала, тільки не такого! Вона гадки не мала, що цей хлопчик нещасний! Стало совісно перед собою, аж почервоніла від свого упередженого ставлення до дитини. Всю ніч думка про Стасіка не йшла з голови, перед внутрішнім поглядом виникала та ж картина: хлопчик, що зіщулився, з погаслими очима. Наступного ранку впізнала його адресу і пішла до Стаса додому. У квартирі стояв запах перегару, під сигаретним димом нічого не було видно.
Стасик ніби заціпенів, боязко дивився на Ларису Іванівну. Нарешті вийшов батько. У брудній матроській майці, рваних спортивних штанах, з скуйовдженим волоссям.
– Хто така? — іка, дивився червоними очима.
Того дня поговорити не вдалось. Тільки зрозуміла, яке важке сирітське життя у хлопчика. Вразило, що хлопчик саме готував на кухні вечерю — і це у десять років!
Настав Новий рік. Діти радісно з яскравими подарунками обступили вчительку. Коли підійшов Стасик і вийняв свій пакет, загорнутий у газету, дехто засміявся. Лариса Іванівна розмотала і здивовано вийняла з картонної коробочки… залізне кільце без камінця та стару пляшку, на дні якої були парфуми. Вчителька зніяковіла від подарунка свого нещодавно нелюбимого учня, але тут прийшла до тями — пирснула духи собі на зап’ясті і надягла кільце.
— Тепер ви пахнете, як моя мама, — тремтячим голосом сказав Стасик.
Діти затихли, а Лариса Іванівна непомітно витерла сльозу.
Згодом хлопчик почав повертатися до життя. Він ділився зі своїм учителем проблемами, питав поради. До кінця навчального року настільки підтягнув предмети, найкращих не було. У наступні роки тільки він перемагав у математичних олімпіадах у школі, у місті, а й у області.
Коли Стас закінчив школу, ніколи не забував свою вчительку. Завжди вітав її з днем народження. «Ви найкраща вчителька на світі!» – Ці щирі слова були для неї безцінним подарунком.
Коли хлопець отримав диплом столичного медичного вишу, Лариса Іванівна отримала листа, де було написано: «Серед моїх викладачів не було рівних вам. Ви моя улюблена вчителька» Він часто писав їй, тепер уже спілкувалися через Інтернет, розповідав, що захистив кандидатську, працює хірургом у престижній клініці.
І щоразу не забував написати, яка вона щира людина. І щороку на свій день народження з самого ранку Лариса Іванівна отримувала кошик квітів — тепер уже великий, де було безліч троянд, орхідей.
Ще трохи часу Стас попросив зайняти місце мами на його весіллі. Це прохання настільки зворушило Ларису Іванівну, що вона не могла стримати сліз, вони безупинно капали на запрошення. Вийняла з тієї ж старої картонної коробочки, яку зберігала всі ці роки, обручка без камінця, бризнула духами на дні флакончика — берегла їх для особливого випадку.
Наречений Стас, займаючи вчительку, відчув мамин запах. І, немов дитина, сховала обличчя на її плечі, а вона ніжно гладила його по голові. І знову почула: «Ви найдобріша людина, яка зустрічала у своєму житті».
А за рік Лариса Іванівна потрапила до лікарні — саме Стас її оперував. І саме його першим побачила, коли прийшла до тями після операції. Наче в тумані бачила, як він схилився над нею і щиро посміхався.
— Ну як наша хвора?
Замість відповіді взяла його руку, безсило стиснула і тремтячим голосом прошепотіла:
— Вибач за все. Ти навчив мене бути гарною…
І розповіла йому все, що думала про нього погане. І на душі стало легко…
