1. Будучи нещасними людьми, ви ніяк не зможете так вибудувати стосунки з дитиною, щоб вона була щасливою. А якщо щасливі батьки, то спеціально і робити нічого не треба.
2. Багато хто вважає, що у них, батьків, все нормально, а проблеми тільки у їхніх дітей.
І дивуються, коли в одній сім’ї виростають дві абсолютно різні дитини: одна впевнена в собі, успішна, відмінник, а інша – закомплексована невдаха, вічно ниюча або агресивна. Адже це означає, що діти по-різному відчували себе в сім’ї, і комусь із них не вистачило уваги. Хтось був більш чутливим і більше потребував любові, а батьки цього не помітили.
3. Стежити за тим, щоб дитина була одягнена, взута і нагодована – це турбота, а не виховання.
На жаль, багато батьків упевнені, що турботи досить.
4. Як ви спілкуєтеся з дитиною в її дитинстві, так вона буде обходитися з вами у вашій старості.
5. Школа повинна навчити не тільки математики та літератури, скільки самого життя.
Від школи важливо одержати не стільки теоретичні знання, скільки практичні навички: вміння спілкуватися, будувати стосунки, відповідати за себе – свої слова і вчинки, розв’язувати свої проблеми, домовлятися, розпоряджатися своїм часом… Саме ці навички допомагають впевнено почувати себе в дорослому житті та заробляти собі на життя.
6. Надмірні переживання дитини через погані оцінки – це тільки дзеркало реакції дорослих.
Якщо батьки спокійно реагують на двійку або невдачі в спорті, ще на якісь збої, якщо батьки посміхаючись, говорять: «Моя дорогенька, не переймайся», то і дитина спокійна, стабільна, обов’язково вирівнюється в навчанні і знаходить справу, де у неї все виходить.
7. Якщо в початковій школі ваша дитина не справляється з програмою, якщо вам доводиться подовгу сидіти з дитиною над уроками – проблема не в дитині, а в школі.
Складніше – не означає краще! Дитина не повинна перевтомлюватися, намагаючись наздогнати програму, складену педагогами. У першому класі на підготовку домашнього завдання повинно йти від 15 до 45 хвилин.
8. Карати дітей можна і іноді навіть необхідно.
Але потрібно чітко розділяти дитини і її вчинок. Наприклад, ви заздалегідь домовилися, що до вашого приходу з роботи вона зробить уроки, поїсть і прибере за собою. І ось ви приходите додому і бачите картину: каструлі з супом ніхто не торкався, підручники явно не відкривалися, на килимі папірці якісь валяються, а дитя сидить носом в планшеті. Головне – в цей момент не перетворюватися на фурію, не кричати про те, що «у всіх діти як діти» і що з вашої дитини виросте нуль без палички. Без найменшої агресії підходите до дитини. Посміхаючись, обіймаєте її і говорите: «Я тебе дуже люблю, але планшета ти тиждень не отримаєш». А кричати, ображати, ображатися і не розмовляти – ось цього не треба. Дитина покарана відлученням гаджетів.
9. Кишенькові гроші повинні бути у дитини вже років з шести.
Не великі, але регулярні суми, якими дитина розпоряджається сама. І дуже важливо, щоб гроші не стали інструментом для маніпуляції. Не треба контролювати, на що дитина їх витрачає, і ставити суму траншей в залежність від її успішності і поведінки.
10. Не треба за дітей проживати їх життя, вирішувати, що їм робити і що ні, вирішувати за них їхні проблеми, тиснути на них своїми амбіціями, очікуваннями, вказівками.
Ви ж постарієте, як вони самі жити-то будуть?
11. У всьому світі вчитися в університети йдуть тільки найрозумніші і найбагатші. Решта йде працювати, шукати себе і заробляти на вищу освіту. А у нас що?..
12. Я проти постійного пильного контролю.
Дитина повинна бути впевненою, що в родині її люблять, поважають, зважають на її думку і довіряють. Ось в цьому випадку вона не зв’яжеться з «поганою компанією» і уникне багатьох спокус, перед якими не можуть встояти однолітки з напруженою ситуацією в родині.
13. Коли я працював в школі, то в День знань говорив, що вчитися треба хоча б тому, що за роботу головою платять у багато разів більше, ніж за фізичну працю. І що вивчившись, ви зможете працювати і отримувати гроші за те, що самі любите робити.
14. Бардак в кімнаті підлітка відповідає його внутрішньому стану.
Так зовні виражається хаос в його душевному світі. Добре ще, якщо він миється… Вимагати «навести порядок» можна тільки, якщо речі дитини вивалюються за межами його кімнати.
15. Виховувати – не означає пояснювати, як треба жити. Це не працює.
Діти розвиваються тільки за аналогією. Що можна, а що не можна, як треба і як краще не чинити діти розуміють не зі слів батьків, а виключно з їх вчинків. Простіше кажучи, якщо батько каже, що пити шкідливо, а сам не просихає – існує багато шансів, що син стане алкоголіком. Це найяскравіший приклад, але більш тонкі речі діти вловлюють і переймають не менше чуйно.
16. Говорити з дітьми треба про життя взагалі, а не про те, як треба жити.
Якщо ж батько може говорити з дитиною тільки про проблеми – у нього проблема.
17. Якщо дитина намагається маніпулювати дорослими – у неї просто невроз.
І треба шукати його причину. Здорові люди не маніпулюють – вони розв’язувати свої проблеми, діючи прямолінійно.
18. У розмові з дитиною не критикуйте її, не чіпайте її особистість, не виходьте за рамки аналізу її вчинків.
Говоріть не про неї, а про себе. Не «ти – поганий», а «я думаю, ти погано вчинив». Використовуйте формулювання: «Мені не подобається, коли ти…», «Мені б хотілося, щоб…» і т.д.
19. Дитина повинна відчувати, що батьки – це добрі, але сильні люди. Які можуть її захистити, можуть її в чомусь відмовити, але завжди діють в її інтересах і, головне, дуже її люблять.
