Концепція Нової української школи передбачає рівні можливості для всіх учнів та відсутність будь-яких проявів дискримінації, зокрема, й за гендерною ознакою. Чи варто чекати реформування уроків трудового навчання – предмету, який хлопці та дівчата часто опановують окремо? Про це дізнавалась команда Проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
Трішки історії
Трудове навчання у шкільній програмі з’явилась в 60-х роках ХІХ століття завдяки фінському педагогу Уно Сігнеусу. Окрім грамоти й лічби, його учні вчилися вишивати, в’язати та обробляти деревину. Згодом досвід Фінляндії запозичили школи інших країн. У системі радянської освіти шкільні уроки праці проводили окремо для хлопців та дівчат. Практичні знання курсу допомагали готувати старшокласників до вступу в профтехучилища на робочі спеціальності. Всупереч тому, що з 1954 року у школах скасували гендерний розподіл учнів, уроки праці й далі проводили окремо. Нині уроки праці у старшій школі необов’язкові, так само як і поділ дітей за гендерною ознакою. Втім, система працює за інерцією. Оскільки Україна є учасницею ініціативи «Партнерства Біарріц», Міністерство освіти та науки розробляє Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти та план її реалізації до 2030 року. З огляду на це, можна очікувати змін у методиці викладання трудового навчання.
Навіщо ділити учнів?
Предмет «Дизайн та технології» (аналог уроків праці) у початковій школі не передбачає розподілу дітей на групи. Хлопці та дівчата разом малюють, створюють аплікації з кольорового паперу, ліплять з пластиліну, майструють сувеніри з природних матеріалів тощо.
Розподіл дітей практикують, починаючи з п’ятого класу. Зазвичай у школах є спеціально обладнані кабінети, а в штаті – окремі вчителі для дівчат та хлопців. Дівчат навчають готувати, шити, вишивати, хлопців – працювати з деревом, металом, ремонтувати прості електронні прилади, конструювати.
«Законодавством передбачено поділ класів на групи під час уроків трудового навчання з обслуговуючих і технічних видів праці. Це важливо, адже діти краще засвоюють програму, якщо вчитель має змогу підійти до кожного, допомогти, пояснити, що і як робити, проконтролювати техніку безпеки», – розповідає вчителька трудового навчання Спеціалізованої школи №3 м.Києва з поглибленим вивченням ІТ Марина Довбенко.
– Поділ на групи відбувається, якщо у класі 27 і більше учнів для міських шкіл, 25 і більше – для сільських. При цьому ніде не вказано, що в підгрупах мають бути діти однієї статі. Нині кожна школа може самостійно вирішувати, за яким принципом доцільно здійснювати поділ учнів».
Навчати разом чи окремо?
«Маю досвід роботи у приватному навчальному закладі з вальдорфською педагогікою. Там хлопці та дівчата спільно вивчають предмет «Ремесла». Опановують ткацтво, роботу з деревом, вовною, різні види плетіння, ліплення з воску, пошиття іграшок. Рукоділля покращує дрібну моторику, логічне та просторове мислення, тренує уяву – все це однаково корисно дітям обох статей, тож учнів не розділяють», – наголошує пані Марина.
Нині вчителька працює в одній зі столичних державних шкіл.
«У нашій школі є класи, де дівчата та хлопці на уроках трудового навчання працюють разом, є такі, де окремо. Варто врахувати, що в класі може бути 20 хлопців і 10 дівчат, тож ділити учнів за гендерною ознакою нераціонально. Але навіть у відокремлених групах ми часом проводимо спільні заняття для дівчат і хлопців чи здійснюємо обмін вчителями. Учням дуже подобається динаміка й зміна форматів роботи».
Бажання учнів шкільна адміністрація теж враховує. Наприклад, якщо дівчинка не любить готувати чи вишивати хрестиком – ніхто не змушуватиме її відвідувати заняття “дівочої” групи.
«У нашій школі є дівчата, які виявили бажання відвідувати уроки трудового навчання “хлоп’ячих” груп. Для переходу достатньо написати заяву на ім’я директора», – пояснює педагогиня Марина Довбенко.
Заяв хлопців, що бажають перейти в “дівочі” групи, на практиці вчительки ще не було, але й упередженого ставлення до «стереотипно дівочих занять» теж. Ідеї, що дівчатка мають стати господинями, а хлопці займатися фізичною працею в сучасних дітей не користуються популярністю.
«Хлопці охоче долучаються до кулінарних майстер-класів, потім з гордістю пригощають друзів та вчителів своїми стравами. А ще, вони полюбляють саджати квіти на нашій експериментальній шкільній клумбі та плести з ниток. У нас є учень, що кілька років ходив до школи на Кіпрі. Там програма курсу «Технології» спільна для дівчат і хлопців. Діти вивчають властивості металів, деревини, пластику, основи електроніки. Також є окремий предмет «Домоводство», де всі учні вивчають основи здорового харчування та самостійно готують страви. Його дивує думка, що в Україні приготування їжі хтось може вважати «жіночою справою», – розповідає Марина Довбенко.
Йти в ногу з часом
Шкільна освіта транслює поведінкові моделі дітям, тож важливо узгоджувати освітні програми з вимогами часу й суспільними запитами.
«Добре, якщо в рамках курсу трудового навчання школа має ресурси організувати заняття з робототехніки, 3D-моделювання, Lego-конструювання та інших сучасних практичних занять, цікавих для хлопців та дівчат. Але це питання окремих приміщень, обладнання, підвищення кваліфікації вчителів. Важливо формувати культуру діалогу на рівні адміністрації школи, батьків та учнів. Це не так важко реалізувати, як здається. Наприклад, на початку року вчитель трудового може розповісти про свій навчальний план та проєкти, дізнатися, що найбільше цікавить учнів, провести голосування і вже потім ділити дітей на групи», – підсумовує вчителька трудового навчання Марина Довбенко.
Нова українська школа сприяє утвердженню ідей рівності в освіті, тож сучасні навчальні програми мають бути універсальними й не передбачати поділу учнів за гендерною ознакою. Вчитель має зацікавити учнів та підтримувати у тій сфері, яку вони обрали для розвитку своїх здібностей, незалежно від того, хлопці це чи дівчата.
Наталка Шаманова, журналістка Проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Його зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії.
