facebook

Очікування та реальність: як це – бути молодим вчителем в Україні?

Ми розпитали про настрої молодих учителів, чи виправдалися їхні очікування щодо викладацького фаху та з якими труднощами найчастіше стикається молодий вчитель.

Для багатьох учнів молодий учитель – супергерой. Вони – не старші товариші, а друзі, які через забавки, жарти і меми розповідають найнудніші предмети. Однак сучасна українська освітянська галузь не завжди готова сприймати такий креативний вихор із завзяття та ентузіазму від молодих фахівців.

«Всеосвіта» розпитала їх про те, чому університетські очікування щодо майбутньої роботи не завжди виправдовуються, чому випускники педагогічних ВНЗ не поспішають шукати роботу у школах та що ж усе-таки приваблює у вчительській професії.

«Приємно, коли чуєш своє ім’я з іншого кінця коридору, і до тебе летить зграйка п’ятикласників привітатись»

21-річна Яна Тимофєєва вже рік – вчителька англійської мови в одній із гімназій Черкас. Працює із задоволенням, говорить, що про приємнощі роботи може написати книгу на 300 сторінок.

Навіть не можу передати, наскільки приємно, коли чуєш своє ім’я з іншого кінця коридору, коли до тебе летить зграйка п’ятикласників привітатись і спитати, чи я вже перевірила їхні самостійні роботи. Люблю їм влаштовувати квест-уроки, разом думати над творчими проєктами та вивчати імена їхніх домашніх улюбленців, які також були частиною нашого класу під час дистанційних онлайн-уроків.

Вчителька пригадала один випадок, коли ледь не пустила сльозу:

Це були перші тижні карантину, коли ми лише налаштовували зв’язок. Я саме закінчила онлайн-урок у класі і побачила повідомлення від мами одного з учнів. Перша думка, що уточнюють домашнє завдання, але я помилилась. Текст полягав приблизно в тому, що її сину в початковій школі важко давалась англійська, і виконання домашніх часто супроводжувалось фразою «я не буду, мені не цікаво». І в кінці мати подякувала за те, що мені вдалось зацікавити малого. Зараз він сам намагається все робити.

Загалом, очікувань, як таких, у дівчини від роботи не було, оскільки вона вже мала практику в школі ще під час навчання в університеті. Проте про багато цікавих уроків та творчих завдань, які придумала перед початком навчального року, довелося забути через брак досвіду і часу.

Чтайте також:  МОН закликає вчителів провести урок про права дитини: деталі

І якщо сама дівчина обраною професією задоволена, то близько 30 відсотків бакалаврів йдуть здобувати педагогічну освіту не за покликом серця, а через відсутність вибору: для когось це був запасний варіант, а декого обрати професію вчителя змусили батьки, переконана вчителька. Більшість відмовляється від роботи за фахом через низьку зарплату. Альтернатива – хіба що приватна школа або ж навіть відкриття власної. Багато вчителів заробляють репетиторством – та ж робота що і в школі, але без тони звітів і великих класів по 20 дітей у кожному.

«Діти – не важливо, важливо – вчасно подати звіт»

Робота вчителем – найпозитивніша, коли йдеться про енергію, – вважає колишній вчитель початкових класів Володимир Алєксєєв. У державній школі Володимир пропрацював півтора роки:

Більшість учителів по всьому світу виглядають молодшими за свій вік. І це про щось говорить. Енергетика, щирість, відданість і доброта дітей — найцінніше. У Біблії сказано, що вустами дитини говорить істина. Якщо вчитель зрозуміє цю Біблійну істину, то він усвідомить сутність професії вчителя.

Володимир Алєксєєв зізнається, що про заробітню плату навіть не думав, коли збирався стати вчителем. До моменту першого кроку у свій клас був упевнений, що стоїть пліч-о-пліч із чимось величним. Володимир вважав, що це елітна професія, але не у сенсі фінансів. Елітна – у сенсі соціального статусу. Однак, захотів покинути роботу вже після першого року, але вирішив дочекатися випуску свого 4-го класу і залишився ще на семестр.

Піти зі школи Володимир вирішив через систему освіти: бюрократію, показовість, концентрацію уваги не на дітях чи уроках, а на якості та кількості звітів. Виникали непорозуміння з дирекцією та районним управлінням. Хлопець розповідає, що через їхнє бажання догодити усім вищим інстанціям, вчитель не мав змоги розкривати таланти, розвиватися, експериментувати, шукати нові підходи, практикувати методи й практики українських і закордонних експертів.

Чтайте також:  Владі пропонують застосувати коефіцієнт 1,5 для зарплат освітян

Протягом роботи Алексєєв стикнувся з нав’язуванням радянського підходу, регулярними перевірками, переперевірками, а ще – звіти, звіти, звіти. Тобто, прямих функцій учителя не було змоги виконувати:

Діти – не важливо, важливо – вчасно подати звіт. Наприклад, є наказ організувати виставку картин. По-перше, я сам як учитель знаю, коли та як організовувати виставку з дітьми. По-друге, картини малюють батьки вдома на прохання учителя. І в більшості малюють саме батьки, бо нікого не цікавить кривий, недосконалий дитячий малюнок, намальований від щирого серця. Більше цікавить ідеальність «постановки» й красивий кадр для районного управління.

«Мої студенти з найтяжчих трьох районів Києва не чули нікого, але чули мене»

Сергію Савіну – 23. Перший викладацький досвід тривав рік – хлопець працював у Київському училищі викладачем української та світової літератури.

Роботу вчителя обрав, бо вважає, що, передусім, нашій країні варто рятувати освіту. Особливих очікувань не мав, однак було потужне бажання змінювати підхід до викладання літератури, додаючи до освітнього процесу різні психологічні прийоми та акторський метод.

Приємнощі для викладача – це, передусім, коли тебе чують студенти. Я знаю, що мої студенти з найтяжчих трьох районів Києва не чули нікого, але чули мене. Коли я приходив на заняття у серйозному настрої – вони розуміли, що жартів буде менше. Якщо ж у мене був «акторський» настрій – навчання перетворювалося на симбіоз театру і літератури.

Хлопець спрямовував заняття на комунікацію з дітьми. Однак 10-15 хвилин треба було витрачати на заповнення журналів, тобто повністю віддатися спілкуванню зі студентами не виходило.

І студенти, і викладач мають приходити на заняття із задоволенням, а не з думками про заповнення документації. Можливо, це частково і правильно, але мені, як творчій людині, було важко.

Хлопець ділиться, що ладний повторювати свій викладацький досвід ледь не все життя – і у школах, і в училищах, і в університетах, та наразі тримає паузу.

Освітянська сфера застрягла у стереотипах

Олександр Черкас, вчитель української мови однієї з київських шкіл, розповідає:

Мої колежанки часом жартують, перекручуючи відому фразу: «За кожною успішною вчителькою повинен стояти чоловік, який буде оплачувати їй це заняття». На жаль, учительська зарплатня на сьогодні досі повноцінно не задовольняє всі потреби педагога. Міносвіти вимагають від вчителя чи вчительки постійно розвиватися і підвищувати кваліфікацію – це курси, вебінари тощо. Крім того, завжди потрібна канцелярія, актуальні книжки, посібники, гаджети. А ще – інколи вчителю треба їсти, одягатися, утримувати родину. Те, що молодь не йде в професію говорить про її загальний престиж. І це не можна виправити виключно соціальною рекламою з мотузками на шиї. Це цілий комплекс заходів мотивації, яким має сприяти держава.

Крім того, освітянська сфера застрягла у стереотипах, переконаний Олександр.

Він розповідає, якось до його колежанки прийшов обурений батько, який думав, що нова вчителька його сина має виглядати як серйозна доросла жінка із зачіскою-гулькою. Крім того, Олександр дивується несприйняттю роботи з ґаджетами у вчительській роботі:

Нещодавно я саме говорив із «Всеосвітою» про використання ґаджетів у роботі викладача. Якщо ви думаєте, що всі ті ґаджети, про які я згадував – айфони, айпади і макбуки найновіших моделей – думайте так і, можливо, Всесвіт почує і у мене справді будуть саме ці пристрої, а не ноутбук, від якого періодично відпадає кришка, кілька телефонів (дякую сусіду, що позичив свій старий), які мають достатньо пам’яті лише на якусь одну необхідну мені програму, і два планшети – мій, який я чесно виграв на конкурсі і моєї подруги, яка пожертвувала ним заради розвитку освіти. Прикро, що люди досі навіть у питаннях освіти ладні переходити на особистості, а не конструктивно осмислювати питання.

Джерело.


Повернутись вверх