Крик душі: Люди, ви зрадили вчителів!
Ви зрадили вчителів, люди!
«Вчителів соромлять з усіх боків. «Це ж діти! Не все ж міряється грошима! »Звичайно, не все. Але всі навколо чомусь все вважають і переводять на гроші. Так що: учителю соромно брати гроші за освітні послуги? Чи ні?
З нього можна запитати за все і його можна за все покарати.
Цікаво, що нашого вчителя завжди можна попросити попрацювати безкоштовно:
– провести зайвий урок або додаткове заняття;
– позайматися з дитиною після хвороби;
– прийти в недільний день на олімпіаду на 5-6 годин;
– вести дітей на екскурсію після уроків або поїхати з ними на турбазу на кілька днів;
– приймати перездачі в учнів після уроків, переписувати з ними контрольну роботу;
– займатися ремонтом шкільного кабінету, взагалі не зважаючи на витрати особистого часу.
Спробуємо уявити аналогічну ситуацію з іншими професіями
Отже, звернемося з проханням про безкоштовну роботу до представників інших професій:
До таксисту: Будь ласка, підвезіть мене безкоштовно, всього лише дві зупинки. Ну будь ласка! Це ж так недалеко
До слюсарю: Поставте мені, будь ласка, інший кран на кухні. Нехай навіть не дуже новий, але щоб безкоштовно. Один кран – це ж така дрібниця!
До продавця: Будь ласка, дайте мені 200 г цукерок. Безкоштовно! Адже це 200 г. Це ж не багато!
До аптекаря: Будь ласка, дайте мені таблетки від головного болю. Всього лише одну упаковку, але безкоштовно. У мене дуже сильно голова болить.
До маляра: Побіліть мені, будь ласка, стелю на кухні безкоштовно. Мені тільки на кухні. Ну що вам важко, це ж одну лише кухню?!
До працівника житлово-комунальної служби: Ви не виписуйте мені, будь ласка, квитанцію за цей місяць. Дозвольте мені не платити квартплату за один місяць. Тільки за один – я дуже вас прошу.
До працівника бензоколонки: Мені, будьте ласкаві, п’ять літрів бензину. Тільки п’ять, але безкоштовно. Всього лише п’ять літрів. Ну що, вам шкода, чи що?
До лікаря-стоматолога: Мені, будьте ласкаві, поставте маленьку пломбочку. Безкоштовно – це ж суща дрібниця.
До телефоніста на переговорному пункті: З’єднайте мене, будь ласка, з Києвом чи Одесою. Я буду говорити три хвилини. Але, безкоштовно! Всього лише три хвилини, прошу вас!
До туроператора туристичної фірми: Будьте ласкаві, мені найпростішу звичайну поїздку, можна найкоротшу і не треба за кордон. Але, умова – тільки безкоштовно.
Вчителю, до речі, ніхто і «будь ласка» не говорить. Просто все вимагають або, в кращому випадку, просять, а іноді соромлять, волаючи до совісті…
Звідки ж узятися вчителям? Тим паче готовим, звісивши мову, няньчитися з дорослим бовдуром і його істеричною мамкою? Вони біжать зі школи! У будь-якій країні, крім нашої, вважається неприпустимим зателефонувати вчителю пізно ввечері з приводу домашнього завдання, тому що дитятко не записав його. Голова вчителя повинна бути забита лише новими методиками і можливістю їх застосування, глибоким аналізом, як і чому навчити дитину, щоб він був успішним. Але аж ніяк не повинна ця людина, до інтелекту і розумової праці якого пред’являються такі високі вимоги, йти на поступки зі своєю совістю, виставляючи оцінку синочку чиновника чи доньці депутата…
Звідки ж ви візьмете вчителя, який тяжко працює, як негр на галерах, якщо не дозволяєте своїм дітям підмести і вимити в кабінеті підлогу, зробити ремонт влітку в школі? А якщо ще вчитель стурбований думками, де б перепозичити, щоб переотдать, щоб не протягнути ноги…
Ви не зберегли покоління хороших вчителів, люди. Вам його подарувало час, як компенсацію за помилки соціалістичного минулого, одне з трохи цінного, що ви могли мати даром. Ви згноїли цей подарунок – скаргами, кляузами, образами, невдоволенням, мовчанням, байдужістю, ненавистю до тих, хто з останніх сил, за жебрацьку зарплату, маючи величезні обов’язки і не маючи ніяких прав, намагався вчити ваших дітей. А тепер це покоління, виховане в дусі альтруїзму, гуманізму і бессеребренічества, благополучно вимерло. Залишилися лише крихти. Нові вчителі вже не будуть такими – вони ростуть в іншій епосі, де в порядку речей те, що людина людині вовк, що без грошей немає роботи, що якщо не ти – то тебе. І, як діти своєї епохи, вони не зможуть вести себе як то, що йде в темряву покоління, яке ви добиваєте.
Ви мовчали, коли вчителі жили на жебрацьку зарплату. Ви доносили, коли вчитель, який дійшов до нервового зриву, лаяв учня за те, що він прогулює уроки і не виконує домашнє завдання. Ви не звертали уваги, що люди, які вчать ваших дітей, живуть без соціальних пільг, без привілеїв, без гідної поваги до своєї праці?
Ви зрадили вчителів, люди. Куди йдуть вчителі? Подалі від вас, вірте слову. Вмираючи в злиднях, від інфарктів, інсультів і онкології, забуті своїми учнями…
