«Погана» поведінка дитини та складні розмови з батьками: як знайти рішення
Інформує Всеосвіта.
Від того, як педагог сприймає поведінку дитини, залежить те, як він буде себе почувати: розлюченим чи емоційно-стабільним.
Школу вважають новим етапом у житті дитини та її батьків. З огляду на це можна очікувати на певні труднощі адаптації дитини, що можуть проявлятися у «поганій» поведінці. Під «поганою» поведінкою розуміємо й розглядаємо прояви сильних емоцій (гнів, розпач, істерика тощо), протести, відволікання інших дітей, відсторонення, грубість та ін. Щоб завчасно діагностувати ці труднощі та допомогти дитині, потрібно мати чітке розуміння проблеми й знати вправи для її розв’язання.
У вебінарі когнітивно-поведінкова психологиня Інна Строгова висвітлить розповсюджені причини «поганої» поведінки дитини та ознайомить з вправами для розв’язання труднощів під час адаптації дитини до закладу освіти.
«Погана» поведінка дитини – це ніби виверження вулкану, з яким потрібно не боротись, а поглянути, що відбувається на інших рівнях.
Когнітивно поведінкова терапія (S-T-E-B)
У психології є поняття «STEB», що позначає:
- situation (ситуація);
- thought (думка);
- emotion (емоція);
- behavior (поведінка).
Одна й та ж ситуація викликає різні емоції у людей: для когось звільнення з роботи є катастрофою, а для когось – це можливість розпочати щось нове. Тут справа саме у думках, які є сприйняттям події.
Від того, як педагог сприймає поведінку дитини, залежить те, як він буде себе почувати, наскільки буде розлюченим або ж емоційно-стабільним.
Досить часто думки є взагалі не нашим свідомим вибором, адже на них впливає велика кількість речей. Тож думки можуть бути шкідливим (про себе/дитину/батьків) або ж допоміжним/корисним (фокус уваги – пошук рішення).
- Корисні думки: «Яка гарна ситуація, вона дає мені можливість попрацювати над собою та замислитись над якимись речами».
- Шкідливі думки: «Я не знаю як з цим впоратись, це катастрофа».
Поки виникає шкідлива думка, ви будете підключати негативні емоції та витрачати на них багато сил, а отже, не будете бачити рішень для своєї проблеми та не станете розбиратись чому, наприклад, дитина почала так себе поводити. Якщо ж навпаки, з’являються корисні думки, то ви не зависатимете на негативі, а фокусуватиметеся на пошуку рішень.
Види психологічних потреб
За класифікацією Едварда Л. Десі і Річарда М.Райана, теорія самодетермінації є 3 види потреб, про які варто пам’ятати, під час розгляду «поганої» поведінки дитини.
- Потреба у компетентності. (Я хочу щось знати, володіти якимись навичками).
- Потреба в автономії. (Я хочу зробити все самостійно).
- Потреба у співпраці, відносинах з іншими. (Я хочу відчувати свою приналежність до групи).
Співпраця
Співпраця – це можливість робити щось разом для досягнення поставленої цілі.
Ми не маємо ставати героєм, котрий все виправить. Варто запрошувати до співпраці інших людей: батьків, вчителів, інших фахівців або ж саму дитину.
Для полегшення цього процесу існують різні цікаві техніки:
Фундамент для залучення.
Ця техніка полягає в тому, що ви маєте відповісти собі на певні запитання, аби підготуватись до складної розмови та знати, що будете казати та як саме, щоб ваші слова були почуті.
- Що відбувається? (опис фактів).
- Що я можу зробити, як вчитель?
- Що можуть батьки?
- Що може дитина?
- Як заміряємо результати роботи?
- Чи потрібно звернутися до лікаря/психолога?
- Скільки часу спостерігаємо/чекаємо, щоб звернутися до лікаря/психолога?
«Я – повідомлення».
Американський клінічний психолог Томас Гордон все життя займався вивченням комунікації та розробив тренінг для батьків щодо полегшення спілкування у взаєминах «батьки-діти».
Дуже часто ми розпочинаємо розмову з батьками з того, що оцінюємо їх або їхню дитину: «Ви не праві», «Ви чогось не зробили» тощо. У такий спосіб ми ніби запускаємо стрілу, але людина вже не готова до спілкування.
Для того, аби такого не трапилось, можна розпочати з того, як ми себе почуваємо та, як бачимо, ситуацію. Наприклад: «Я занепокоєна поведінкою вашої дитини. Він постійно проявляє агресію до своїх друзів». У цей момент людина, що слухає нас, не відчуває потреби захищатись, бо ми лише висловлюємо свої почуття і показуємо, що хочемо допомогти. Відповідно реакція батьків буде зовсім іншою.
Щоб дізнатись більше про «погану» поведінку дитини та складні розмови з батьками переходьте за посиланням та дивіться вебінар Інни Строгової.
