“Я не хочу до школи” – Світлана Ройз
Коли дитина каже: “я не хочу до школи” (садка, гуртка, на вулицю). Ці слова звучать глобально, і дійсно, часто лякають. Але все це – дуже загальні формулювання.
Як правило, дитина намагається уникнути тільки частини цієї “глобальності”. І нам важливо постаратися привчити себе загальне – “не хочу” – розділяти на конкретні частини, ступені.
Як правило, виявляється, що дитина – таки хоче ходити в школу (садок та ін), але, якщо її допомогти розібратися, вона уточнить: АЛЕ
– я втомилась
– мені складно прокинутися сьогодні або взагалі прокидатися вранці
– я зранку не можу зібратися і згадати, що потрібно робити, а батьки сварять
– мені не подобається, не зручна форма (є школи, в яких шкільна форма обов’язкова)
– мене заколисує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сама, я соромлюся, що мене водить мама)
– мені самотньо в школі (посварився чи немає друзів)
– мене ображають, з мене сміються, я стала свідком або жертвою буллінгу
– я загубив підручник (рюкзак…..)
– я не виконала домашнє завдання
– я не можу ходити в туалет в школі
– мені складно дається певний предмет
– у мене складні стосунки з конкретним викладачем
– я напартачила і не розумію, як виправити ситуацію
– мені страшно не впоратися, отримати погану оцінку
– я закоханий / а (в дівчину-хлопця, у якого інший режим навчання)
– я погано себе почуваю (захворіла, відчуваю тривогу, боюся захворіти)
– мені нудно (я швидше справляюся з задачами, відчуваю, що витрачаю час) або – я не розумію того, що пояснюють вчителі
– я багато пропустила, не можу швидко наздогнати
– я погано бачу, погано чую
– я соромлюся (брекетів і ін)
– я хочу їсти (не можу їсти того, що є в школі)
– я стала свідком обману, правду сказати не можу – боюсь зрадити однокласників, обдурити вчителів теж не можу
– коли я в школі, з батьками може статися щось непередбачуване
– мені не вистачає часу на хобі
Уявіть, КОЖЕН із цих пунктів в моїй практиці був причиною слів “я не хочу до школи” у різних дітей. І всі ці пункти для них серйозні.
Я прошу дитину переформулювати так: Я хочу в школу, АЛЕ
Мені буде спокійніше, легше, коли…
І вирішити питання з одним-двома пунктами набагато легше, ніж з глобальним “я не хочу до школи”.
Але для того, щоб дитина будь-якого віку змогла разом з нами міркувати про все це і довірити те, що їй складно, важливо, щоб ми привчили себе слухати, не перебиваючи, не оцінюючи, всерйоз ставлячись до її слів і щиро бажаючи розібратися і допомогти. Ну і у нас точно вийде.
(Сьогодні ввечері кілька разів розбиралися з такими “не хочу до школи”, вирішила вже написати загальне)
Всього доброго.
Світлана Ройз
