Шокова терапія для української освіти. Про кроки, які вбивають сферу освіти в Україні, і кроки, які її врятують
Інформує Всеосвіта.
Щоб через 10 років мати по-справжньому нову освітню систему, потрібно вдатись до дій, приречених на непопулярність.
Якщо вам пояснили ситуацію з реформуванням української освіти і ви все зрозуміли – вам неправильно пояснили. Тут усе складно та вкрай непослідовно. Як у школі бальних танців Соломона Пляра робиться: «Два кроки наліво, два кроки направо, крок вперед і два назад».
На жаль, упродовж 30 років становлення національної системи шкільної освіти були зроблені і кроки до розвалу, і псевдореформаторські кроки, які лише погіршили й так непросту ситуацію.
Проте досі ніхто не наважився зробити приречені на непопулярність, але вкрай необхідні кроки на шляху до нової шкільної освіти України. Як наслідок, орієнтація лише на «удосконалення поганого» зробила стан справ у шкільній освіті ще гіршим, створила ілюзію потреби тільки у косметичному ремонті.
Подаємо короткий покроковий аналіз освітньої політики.
10 КРОКІВ ДО РОЗВАЛУ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ:
1. Почати видавати документи про загальну середню освіту всім підряд, незалежно від того, здобув її випускник школи чи просто відсидів певний час за шкільною партою. Позбавити вчителя будь-яких важелів впливу на тих, хто вчитись не хоче: наприклад, скасувати другорічництво, оголосити всі оцінки позитивними тощо.
2. Фінансувати шкільну освіту за залишковим принципом, щоб її матеріально-технічне забезпечення аж ніяк не могло вийти на сучасний рівень.
3. Взяти курс на імітацію і профанацію навчання, зокрема змиритись з масовим використанням ГДЗ. Прикривати «культуру списування і плагіату» розмовами про академічну доброчесність.
4. Навантажити школу працею Сізіфа: конкурсоманією, ювілейоманією, звітоманією, заходоманією тощо.
5. Запустити процес зворотної селекції керівників шкіл, спрямований на видавлювання справжніх лідерів освіти (їх замінили на удаваних штатних «агентів бла-бла-бла-змін») та зрощування гіперслухняного, але недієздатного менеджера освіти.
6. Опустити оплату роботи вчителя-початківця за межу фізичного виживання, щоб талановита молодь не йшла до школи та до педуніверситетів.
7. Культивувати навчену безпорадність та усіляко підтримувати професійну деградацію вчительства шляхом збереження начальникоценрованої системи управління, удаваної методичної роботи та професійного розвитку, появи сертифікатоманії тощо.
8. Створити агресивне середовище навколо школи та вчителя шляхом перенаправлення агресії хворого соціуму у їхній бік.
9. Зберігати вкрай перевантажені й відірвані від реального життя навчальні програми, які демотивують більшість учнів і позбавляють їх реальних можливостей для зростання. Чинити перепони нетиповим освітнім програмам.
10. Підтримувати вкрай неефективну корумповану систему навчального книговидання.
10 ПСЕВДОРЕФОРМАТОРСЬКИХ КРОКІВ НАЗУСТРІЧ ОСВІТНІЙ КАТАСТРОФІ:
1. Намагатися реформувати вітчизняну освіту у відриві від реформування усього суспільства за методом барона Мюнхгаузена, без утвердження у соціумі нових цінностей та появи потужного запиту на якісну освіту.
Робити лише те, що приречене на популярність, замість того, аби калатати у всі суспільні дзвони: «Нація у небезпеці!». Залишати сучасну українську школу територією суцільної брехні, замість того, щоб вибудовувати освіту, яка базується на цінностях.
2. Реформувати вітчизняну освіту винятково зверху, залишивши нереформовану пострадянську начальникоцентровану вертикаль управління, не ліквідувавши МОНоцетризм як явище, не провівши радикальні зміни у всіх ланках системи управління.
3. Фактично відмовитись від використання головного ресурсу розвитку освіти – свободи педагогічної думки та дії. Залишатись у полоні абсолютно примарної надії на те, що прорив до нової якості освіти зможе зробити невільний вчитель із дбайливо зрощеною «навченою безпорадністю», запрограмований лише на сухе виконання будь-яких вказівок.
4. Акцентувати на шоу-реформах та традиційній імітації бурхливої діяльності. Як наслідок, усю енергію освітянського потягу спустити у свисток, зосередитись на зовнішньому, суто поверховому декорі і відвертому самопіарі й навіть не підступитись до зміни базисно-смислових підвалин сучасної школи.
Головна ознака псевдореформування: обмежитись зміною вивіски без докорінної зміни змісту і сенсу.
5. Проводити винятково удавано-потішну «дебюрократизацію» з імітацією галасливого полювання на бюрократизавра, грантовими проєктами псевдодебюрократизації тощо.
6. Ігнорувати базовий принцип здійснення будь-яких змін: працює – не чіпай. Зокрема, зруйнувати мережу закладів освіти нового старого типу, які виникли на початку 90-х років минулого століття. Тоді вони створювались з метою забезпечення передумови для розвитку вітчизняного шкільництва – необхідної різноманітності, яка є фундаментальним принципом розвитку будь-якої системи.
Гімназії перетворити на проміжну ланку між початковою і старшою школою й цим по суті знищити справжню гімназійну освіту в Україні, яка так важко відроджувалась у далекі 90-ті.
7. Замість вивільнення сил змін знизу та згуртування прибічників справжніх реформ звузити коло революціонерів до гіперлояльних штатних «агентів змін», які страшенно далекі від народу, чий дикий непрофесіоналізм і відверте дилетантство справляє винятково руйнівний вплив.
Усіх, хто має альтернативне бачення реформ, вважати огульними критиканами та деструктивними особистостями, ігнорувати їхні пропозиції, не включати їх до складу груп розробників, вилучати їх з кола учасників проєктів тощо.
8. Обирати винятково прості рішення для розв’язання складних проблем, які, як правило, призводять до протилежних наслідків. Наприклад, для покращення стану математичної освіти ввести обов’язкове ЗНО з математики чи оголосити рік математики.
Ще один приклад уже реалізованого на практиці простого рішення: замість того, щоб роз’єднати школу І-ІІІ ступенів і створити мережу наближених до місця проживання початкових шкіл, закріпити дітей за школами на районі. Така прив’язка шкіл має винятково згубні наслідки, бо, як і варто було очікувати, люди тепер масово купують липові довідки про реєстрацію.
9. Намагатись будувати нову українську школу у відриві від проривних ідей авангардної педагогіки. Нові ідеї сприймати лише як яскраву обгортку, а замість осмислення глибинної сутності та напрацювання адекватних вітчизняних практик реалізації вимагати імітації їх втілення у зовнішньому декорі. Сприяти профанації цих ідей: наприклад, вимагати запровадження технологій індивідуалізації навчання у класах з 32-37 учнів, використання ІТ-технологій без відповідного матеріально-технічного забезпечення тощо.
Декларувати зміни, але не створювати адекватні механізми реалізації задекларованого на практиці.
10. Започаткувати безпрецедентний за своїми масштабами каргокульт: і чужому не навчились й свого відцурались. Сліпе мавпування закордонних практик робити за нашим сценарієм: хочемо, як краще – виходить, як завжди. Запроваджувати псевдоінновації на кшталт зонування освітнього простору класів початкової школи.
Що ж робити?
20 ПРИРЕЧЕНИХ НА НЕПОПУЛЯРНІСТЬ, АЛЕ ВКРАЙ НЕОБХІДНИХ КРОКІВ НА ШЛЯХУ ДО НОВОЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ:
1. Зупинити лівацький псевдодемократизм і псевдогуманізм. Необхідне відновлення реальних важелів впливу на операційному рівні закладу освіти щодо забезпечення належної якості освіти.
Йдеться про можливість залишати на другий рік «двієчників» та прогульників, про надання права виключати зі школи явних неадекватів, вказувати в атестаті кількість пропущених уроків, введення градації атестатів тощо.
2. Забезпечити більш рівномірне навантаження на учнів упродовж навчального року, зокрема шляхом скорочення літніх канікул. У Німеччині, наприклад, вони тривають лише півтора місяця.
3. Ліквідувати централізоване державне замовлення та ввести плату за підручники та навчальні посібники (за малозабезпеченими гроші на ці потреби йдуть на рівень школи).
4. Реорганізувати гібридні школи І-ІІІ ступенів в окремі початкові, неповні середні та старші школи.
5. Реалізувати на практиці принцип «гроші йдуть за дитиною» шляхом введення освітніх ваучерів чи інших форм супроводу руху грошей за дитиною на рівень закладу освіти.
6. Ввести процедури академічного банкрутства щодо «слабких» шкіл, які неспроможні набрати учнів в умовах вільної конкуренції між закладами освіти. Так, якщо неможливо провести санацію, закривати ці школи та передавати їхню матеріальну базу сусіднім чи новоствореним школам.
7. Ліквідувати департаменти (відділи, управління) освіти й створити на їхньому місці центри сервісного обслуговування закладів освіти.
8. Провести реальну децентралізацію управління шкільною освітою шляхом позбавлення МОН права видавати будь-які накази, методичні рекомендації, інформаційні листи, які стосуються загальної середньої освіти.
9. Ліквідувати безплатну вищу освіту, ввести безвідсоткові кредити на навчання та гранти для обдарованих учнів.
10. Відмовитись від централізованого визначення змісту освіти, перейти на програми, які самостійно складають вчителі.
11. Реалізувати на практиці принцип «гроші на професійний розвиток йдуть за вчителем» шляхом впровадження ваучерів на підвищення кваліфікації.
12. Поступово відмовитись від ЗНО, перейти на вступ до ЗВО за рекомендаціями зі школи шляхом здобуття гранту на навчання тощо.
13. Припинити фінансування з державного бюджету НАПН та інших академічних установ педагогічного спрямування.
14. Відмовитись від класно-урочної системи в старшій школі, перейти на індивідуальні освітні програми шляхом запровадження тьюторингу, проєктних методик, онлайн-навчання тощо.
15. Встановити потужну стимулювальну дистанцію між зарплатами вчителів та заступників і директорів шкіл (різниця в оплаті у 2-3 рази).
16. Встановити жорстку відповідальність батьків щодо виконання функцій повноправних учасників освітнього процесу.
17. Рішучо подолати клерикально-консервативні тенденції, неухильно забезпечувати світський характер освіти.
18. Запровадити посаду шкільного офіцера поліції з широкими можливостями та повноваженнями щодо підтримки дисципліни та порядку, захисту прав учасників освітнього процесу.
19. Проводити політику спрямованої на надання системі шкільної освіти необхідної різноманітності як передумови для її розвитку. Наприклад, поширювати альтернативні програми, відмовитись від уніфікації типів закладів освіти, залучати до здійснення освітнього процесу в школі не лише не педагогів тощо.
20. Відмовитись від примітивізації ролі Школи та Вчителя і не зводити місію освіти у суспільному розвитку до надання освітніх послуг. Адже абсолютно некоректним є теперішнє співставлення послуг перукарні, хімчистки чи похоронного бюро з тим, що має пропонувати школа як особливе інтелектуальне середовище.
Звісно, у разі якщо це реалізувати:
- буде шокова терапія по-освітянськи замість постійного шоку без терапії;
- будуть мітинги і голодування, прокльони і благання;
- буде боляче, адже саме біль сигналізуватиме про те, що зачіпаються дуже чутливі ділянки Системи.
Але через рік безнадійно хворий пацієнт почне потроху оклигувати. А через 10 років ми матимемо справді нову освіту в Україні.
