facebook

О. Паламарчук: не варто створювати культ оцінок

О. Паламарчук: не варто створювати культ оцінок

Оцінки – це в першу чергу інструментарій для вчителів, що допомагає зрозуміти рівень знань учнів

Автор: Ольга Паламарчук, підприємець.

Тут нещодавно розгорілася суперечка між учасниками спільноти про те, як хто ставиться до відсутності оцінювання в початкових класах НУШ. Прогнозовано думки поділилися. Особисто мені і моїй дитині відсутність балів не заважає: безпосередньо мені знати реальний рівень його знань, сину – навчатися і бути активним учасником навчального процесу. Та зараз не про це.

Чи можуть оцінки бути об’єктивними і за яких умов? Що таке об’єктивність? А головне, хто такий об’єктивний вчитель? Чи можна стовідсотково довіряти виставленим дитині оцінкам і сприймати їх, як істинні?

Об’єкти́вність – філософське поняття, що означає характеристику предмета, зміст знання чи спосіб існування (дійсності), яка полягає в їхній незалежності від людської свідомості (суб’єкта пізнання).

Розрізняють такі форми об’єктивності:

  • онтологічну;
  • гносеологічну;
  • методологічну;
  • професійну.

Об’єктивність як риса характеру – здатність розглянути питання, що є предметом дискусії, відсторонено, незважаючи на особисті уподобання чи вигоду.

Об’єктивна істина – уявлення і думки, зміст яких відповідає об’єктам, відображуваним свідомістю, адекватний цим об’єктам і тому не залежний ні від людини, ні від людства.

Нам потрібна лише професійна об’єктивність у даному випадку.

Отже, для того, щоб учень отримав об’єктивну оцінку, яка дійсно відображає його реальний рівень знань, має бути кілька чинників.

З одного боку – учитель, якому притаманна професійна об’єктивність. Іншими словами, учитель, який може абстрагуватися від усіх внутрішніх та зовнішніх факторів, таких як симпатія чи антипатія до конкретного учня чи його батьків, почуття жалю та провини, колективної думки про даного учня серед інших вчителів, можливого тиску з боку адміністрації навчального закладу чи батьків під час оцінювання.

Чтайте також:  Атестація вчителів: яких змін чекати та як це впливає на зарплату педагогів

З іншого боку – учень, здатний концентрувати свою увагу на конкретному завданні, зі стійкою психікою, у якого на момент його тестування в усній чи письмовій формі і за день до того нічого не болить, він не відчуває втоми і добре виспався та спроможний абстрагуватися від зовнішніх факторів впливу з боку інших учасників навчального процесу та навколишнього світу, який не перебуває у стресовому стані і не відчуває тривожності. І усе має відбуватися в максимально спокійній атмосфері, за звичних для учня та вчителя умов, у яких вони почувають себе комфортно. Теоретично саме за таких умов учитель може поставити, а учень може отримати об’єктивну оцінку, яка відображатиме його реальний рівень знань і якій можна довіряти ну хоча б на 98%.

Що ж відбувається в реальному житті? Оцінки у дітей радше суб’єктивні, аніж об’єктивні. Не забуваємо, що вчитель – теж людина, якій притаманні емоції, різного роду почуття, як позитивні, так і негативні, яким інколи важко протистояти. Знову-таки не виключаємо можливий тиск з боку адміністрації школи та батьків того чи іншого учня (так, подарунки на День народження вчителям – це також свого роду тиск, який одночасно може бути і хабарем). Тобто вчитель може свідомо знизити оцінку учневі через власну антипатію до нього або через конфлікт з його батьками. Так само може і поставити значно вищий бал, якщо відчуває симпатію чи на знак подяки батькам за подарунок.

Чтайте також:  У Житомирі жителі будинку хочуть виселити дитсадок: скаржаться на крики і вважають небезпечним

Що стосується учня. Учень – це людина, що не досягла повноліття і перебуває на стадії фізичного та психологічного розвитку в період дорослішання. Він більш вразливий до подразників і лише набуває навичок, у тому числі і з концентрації уваги згідно свого віку. Марно очікувати однакової уважності та поведінки від дитини, якій 6 чи 7 років, і якій 15 чи 16.

Те ж стосується і стресостійкості. У кожний період життя вона різна. Банально, якщо учень недоспав, відчуває втому, перебуває в стресовому стані (з різних причин), або ж у нього боліла голова, живіт чи нога напередодні чи під час тестування, відчуває тривогу чи страх (у тому числі і страх отримати низький бал і бути покараним за це), навряд чи він не допустить жодної помилки, а то й взагалі зможе відповісти, навіть якщо знав матеріал на відмінно. Інколи страх паралізує настільки, що, як-то кажуть, з голови вилітає усе. Звісно, ці фактори впливають на результат тестування, відповідно, і на саму оцінку. Але чи відповідатиме вона дійсності за таких умов? Навряд.

Зі свого роду суб’єктивністю при оцінюванні намагалися боротися, замінивши п’ятибальну систему оцінювання на дванадцятибальну. І до неї певний час, що батьки, що вчителі ставилися досить скептично та насторожено. Хоча вона вирішила декілька проблем в оцінюванні. Себто, як оцінити знання учня, якщо він знає більше, ніж на чотири бали, але до п’ятірки не дотягує? Адже ні одна, ні інша оцінка не буде об’єктивною за таких умов. Учителям дали можливість ставити 4+ або 5- (9 або 10 відповідно).

Чтайте також:  Як виховувати у дітей гуманне ставлення до тварин і чому це важливо

Ситуація з суб’єктивністю дещо покращилася, але суттєво не змінилася, позаяк дана система оцінювання була розрахована на те, що нею користуватимуться вчителі, яким притаманна професійна об’єктивність (на превеликий жаль, нею хворіють не усі), та й не враховувала (і не могла врахувати) тих чинників, під дією яких знаходиться учень на даний момент.

Отже. Я не кажу, що оцінки – то є всесвітнє зло, якого потрібно позбутися. Але веду до того, що не варто ставити їх на перше місце. На першому місці завжди мають бути знання дитини, її бажання вчитися та вміння застосовувати їх на практиці. Не варто створювати культ оцінок. З вищенаведених причин.

Так, оцінювання в школі потрібне, принаймні поки що, але точно не в початкових класах, коли діти у зв’язку з особливостями розвитку, в силу свого віку, ще не в змозі сконцентруватися на завданні, не відволікаючись від нього на зовнішні подразники і не здатні протистояти стресовим ситуаціям. Тут стовідсотковою об’єктивністю навіть і не пахне. А от знищити інтерес до навчання, виростити у дитини страх відповідати, страх помилятися і отримати низький бал можна на раз-два. Аж бігом.

Оцінки, або як нині вони називаються, бали – це в першу чергу інструментарій для вчителів, що допомагає зрозуміти рівень знань учнів, а вже потім заохочення учнів навчатися краще. Хоча дитина насамперед має бути спраглою до знань, а не до оцінок. І потрібно дитину заохочувати вчитися і розвиватися, а не отримувати високі бали.

Джерело.


Повернутись вверх