Сповідь педагога: 6 претензій до сучасних батьків
Часи змінилися. Змінилися і відносини між дітьми, батьками та педагогами. В який бік? Питання з категорії риторичних, бо у кожної сторони буде своя відповідь. Ми пропонуємо дізнатися думку педагога – Марини Бельфер.
Батьки краще знають, як вчити
Сьогодні батьки змінилися, вони стали частіше і більше ходити в школу. Вони можуть дзвонити вчителю в будь-який час і постійно листуватися з ним в електронному журналі. Та й журнал передбачає можливість такого листування. Але з урахуванням того, чим і як учитель зайнятий протягом дня, таке листування, звичайно, повинне відбуватися у виняткових випадках. У вчителя, крім його уроків, серйозної, продуманої позакласної роботи з дітьми, самоосвіти й свого особистого життя, – безліч обов’язків: він перевіряє роботи дітей, готується до уроків, факультативів, гуртків, їздить на екскурсії, готує семінари та виїзні табори, і він не може займатися листуванням з батьками. Якщо у мене є проблема, то я повинна побачити маму, познайомитися з нею, подивитися їй в очі, поговорити. Для спілкування з мамами й татами є батьківські збори або індивідуальні зустрічі.
Батьки вважають, що школа їм винна
Багато батьків вважають, що школа їм повинна, а що повинні вони – не знають. Вони знають, що повинен учитель, як він повинен, чому він повинен, навіщо. Звичайно, це не про всіх батьків, але приблизно третина тепер меншою мірою, ніж раніше, готова до доброзичливої взаємодії зі школою, особливо в середній ланці, тому що у старших класах вони заспокоюються, починають багато розуміти, прислухаються і дивляться в одну сторону з нами. Сучасні батьки, як платники податків, вважають, що школа їм повинна надати набір освітніх послуг, і держава їх у цьому підтримує. А що повинні вони? Віддають вони собі звіт у тому, наскільки дитина їх стараннями підготовлена до життя в середній школі? Чи вміє вона дотримуватися правил загального розпорядку, чути голос старшого, самостійно працювати? Чи може вона взагалі робити щось самостійно, чи її сім’я схильна до гіперопіки? А головне – це проблема мотивації, з якою вчителі зараз насилу справляються, якщо немає підготовленого в родині грунту.
Батьки хочуть керувати школою
Багато з них прагнуть вникнути в усі шкільні справи й неодмінно взяти в них участь – це ще одна особливість сучасних батьків, особливо непрацюючих мам. Я переконана в тому, що допомога батьків потрібна тоді, коли школа чи вчитель за нею звертаються. Робота батьків у керуючій та опікунській радах може і повинна бути плідною, але зараз поширене наполегливе бажання батьків керувати школою, вказувати їй, що вона повинна робити – у тому числі і поза діяльністю керуючої ради.
Батьки транслюють дитині своє ставлення до школи
Нерідкі випадки, коли батько чимось незадоволений і може сказати при дитині про її вчительку «ну і дурна». Не можу собі уявити, щоб так могли сказати мої батьки й батьки моїх друзів. Не треба абсолютизувати місце і роль учителя в житті дитини – хоча воно нерідко дуже важливе, але якщо ти вибрав школу, хотів до неї потрапити, то, напевно, неможливо йти в неї без поваги до тих, хто її створив і хто в ній працює.
Батьки скаржаться
У сучасних батьків раптом відкрився канал зв’язку з високими інстанціями. Тепер як тільки хтось із батьків не задоволений школою, відразу звучать грізні слова. І доносительство стає нормою, ми прийшли до цього. Це остання точка в історії контролю над школою.
Батьки виховують споживачів
Ще один аспект сучасного батьківства: багато досить часто намагаються забезпечити дітям максимальний рівень комфорту, найкращі умови у всьому. Батьки виховують примхливих споживачів, абсолютно не пристосованих до реального життя, які не вміють подбати не тільки про інших, а й про себе. Але це не тема взаємин батьків і школи – мені здається, це загальна проблема.
Але є батьки, які стають друзями
Але є у нас і приголомшливі батьки, які стають друзями на все життя. Люди, які з півслова розуміють нас, беруть сердечну участь у всьому, що ми робимо, з ними можна порадитися, обговорити щось, вони можуть подивитися на це дружнім поглядом, можуть сказати правду, вказати на помилку, але при цьому намагаються зрозуміти, не стають у позу звинувачувача, уміють стати на наше місце.
