Платити чи не платити: що робити, якщо в школі вимагають гроші на ремонт
Протягом навчального року батьки часто отримують “листи щастя” від школи та батьківських комітетів із вимогою сплатити певну суму на ремонт чи інші шкільні потреби. Окрім того, досі лишилася практика просити сплатити вступний “благодійний внесок” чи встановлену вартість навчання при тому, що заклад юридично є комунальною чи державною власністю й зобов’язаний приймати всіх учнів на своїй території обслуговування.
“Нова українська школа” поговорила з представниками ГО “Батьки SOS” і зібрала відповіді на запитання:
- чи можуть батьки робити ремонт у школі?
- чи треба сплачувати кошти, що вимагає школа або батьківський комітет?
- що робити, якщо в батьків вимагають здати кошти?
- як робити офіційні благодійні внески?
- де знайти інформацію про потреби школи?
Відповідно до статті 53 Конституції України, повна загальна середня освіта є обов’язковою й безоплатною. Ще 2018 року всім керівникам загальноосвітніх закладів та місцевих управлінь і департаментів освіти МОН розіслало лист-роз’яснення, у якому зазначено, що будь-які форми тиску на батьків щодо сплати коштів чи придбання будь-чого – незаконні.
Ще один лист-роз’яснення від МОН, що надійшов освітянам у квітні 2020 року, підкреслює безоплатність здобуття шкільної освіти та те, що жоден учасник освітнього процесу не має зазнавати дискримінації через відмову від участі в благодійній підтримці закладу.
“Здебільшого школи в Україні перебувають у комунальній власності, лише 1,5–2% є приватними, і тільки десяток – державними, – коментує юрист ГО “БАТЬКИ SOS”, адвокат Роман Бондаренко. – Комунальна власність означає, що навчальні заклади належать до відання місцевої громади, яка має місцеву раду та, відповідно, управління освіти, до компетенції яких і належить утворювати та утримувати мережі навчальних закладів.
Коли дитина йде в такий заклад освіти, батьки вже заплатили за її навчання, перерахувавши податки до державного та місцевого бюджетів”.
ЧИ МОЖУТЬ БАТЬКИ РОБИТИ РЕМОНТ У ШКОЛІ
Ремонт у закладі освіти – компетенція місцевої влади, яка є його власником та, відповідно, утримувачем. Директор школи зобов’язаний щорічно подавати запити до управління освіти, якому підпорядкований заклад, із переліком потреб, у тому числі й щодо ремонтних робіт. Власник школи далі складає кошторис потреб навчальних закладів, які йому підпорядковуються.
“Ремонт у закладі освіти має право робити тільки спеціально ліцензована для цього компанія, – наголошує Роман Бондаренко. – Є вимоги до будівельних матеріалів, застосовуються спеціальні нешкідливі фарби, матеріали, які мають допуск до використання в закладах освіти. За недотримання цих вимог відповідає директор школи”.
“Згадаймо приклад одного закладу з Василькова, де батьки роками “замащували тріщини”, у результаті чого сталася аварія, коли ця тріщина дійшла аж до фундаменту й будівля завалилася, – додає співголова ГО “Батьки-SOS” Олена Парфьонова. – А нині маємо ще один кричущий приклад: мама учениці допомагала робити ремонт у класі й упала з драбини. Має подвійний перелом хребта й потребує складних операцій”.
Тож, коли постає питання про ремонт, робити його повинен власник, який має запросити фахівців, зробити оцінку стану приміщення, розрахувати вартість робіт, провести тендер та обрати виконавця.
“Батьки не мають права хазяйнувати в комунальній власності, – каже Олена. – Це приблизно так само, як зібратися гуртом фарбувати стіни Верховної Ради чи піти робити ремонт додому до вчительки. Робити ремонт батькам самостійно – це таке саме порушення, як і збирати кошти на нього. Часто адміністрація закладу буває не в курсі таких планів батьків чи вчителя. І якщо звернутися до директора, то найімовірніше історія закінчиться поданням відповідного запиту та виділення необхідних коштів із бюджету”.
Роман Бондаренко радить до того, як здавати кошти, запитати керівника школи, чи були бюджетні запити щодо ремонту.
“За один навчальний рік шкільна будівля не втрачає свою придатність, зношення відбувається поступово, з року в рік. І якщо робити ці ремонти планово та щорічно відправляти відповідні запити, не доведеться в серпні ставити батьків перед фактом, що класна кімната не готова до початку навчального року. Коли трапляється саме так, можна зробити висновок, що ситуація навмисне доводиться до цейтноту”.
ЯК БАТЬКАМ МІНІМІЗУВАТИ ПОБОРИ В ШКОЛІ
Роман Бондаренко переконаний, що основним завданням батьківського самоврядування (батьківського комітету) має стати допомога адміністрації закладу освіти в проведенні інвентаризації, виявленні потреб для формування адекватних бюджетних запитів.
“Батьки зобов’язані дбати про життя, здоров’я та освіту своїх дітей. Тому вони мають право робити запити щодо будь-яких питань, пов’язаних з освітою своєї дитини, у тому числі і про формування бюджетних запитів навчального закладу до свого засновника. Ба більше, така інформація повинна бути відкритою та загальнодоступною – бути розміщена на сайті школи, спеціальних інформаційних дошках тощо, це прописано в законі “Про освіту” (стаття 30, – ред.). Тож адміністрація не має права відмовити батькам у наданні цієї інформації.
Якщо директор відмовляє надати таку інформацію, батьки мають право звернутися до місцевого органу управління освітою з цим запитом. І біда якраз у тому, що органи батьківського самоврядування замість того, щоби стимулювати адміністрацію школи та органи управління освітою забезпечувати школи необхідними матеріально-технічними засобами, займаються закриванням бездіяльності посадових осіб та недостачу фінансування компенсують власним коштом чи коштом інших батьків”.
“Ви також можете подати інформаційний запит до адміністрації школи, – доповнює Олена Парфьонова. – Тоді вам зобов’язані надати письмову відповідь у 5-денний термін. Хоча в деяких випадках він може бути подовжений. Адміністрація закладу має також право відправити вас за інформацією до балансоутримувача, тобто місцевого управління або департаменту освіти. Такий запит можна відправити навіть електронною поштою”.
Питання також у тому, підкреслює адвокат, чи потрібні для навчання дітей усі ті речі, які обговорюють на батьківських зборах.
“Якщо батьки зі свого дитинства пам’ятають, що штори повинні бути, то й наголошуватимуть на цьому. Та чи зміниться якість освітніх послуг від їхньої наявності чи відсутності?
Коли батьки здають гроші на потреби школи, тому що треба тут і зараз, а коштів немає, вони роблять ведмежу послугу й собі, і своїм дітям. Так вони стимулюють безвідповідальність та бездіяльність адміністрації школи й місцевих органів влади. Кошти виділяються, але за умови відсутності запитів від навчальних закладів, використовуються на будь-які інші потреби – ямковий ремонт доріг, асфальтове покриття, вазони з квітами для прикрашання доріг, і виявляється, що на ремонт шкільного туалету вже не вистачає”.
ЯК ДІЯТИ, ЯКЩО ВИМАГАЮТЬ КОШТИ
Обидва фахівці переконані, що в такій ситуації батькам варто спілкуватися в школі виключно з адміністрацією та вчителем. Адже інші батьки, навіть обрані до батьківського комітету, не можуть впливати на спільний освітній процес.
“Рішення органів батьківського самоврядування не мають жодної юридичної сили, не є обов’язковим для виконання й мають виключно рекомендаційний характер, – наголошує Роман Бондаренко. – Їх має розглядати директор школи, і саме він / вона ухвалює рішення, чи враховувати думку батьків. Це означає, що у випадку, коли батьківський комітет вирішив, наприклад, закупити в класну кімнату штори, а батьки однієї дитини відмовилися здавати гроші, це їхнє право, і ніхто не може від них вимагати цих грошей”.
Роман Бондаренко та Олена Парфьонова радять у випадку вимагання вийти з усіх вайбер-груп та батьківських шкільних спільнот і не підтримувати розмови щодо збирання коштів на потреби школи. А якщо ви отримуєте інформацію про рішення щодо такого збирання, маєте уточнити ім’я та прізвище ініціатора.
“Якщо у вас починають вимагати кошти на ремонт чи будь-які інші шкільні потреби, – радить Роман Бондаренко, – ви можете подати індивідуальну заяву на ім’я директора школи. У заяві варто прописати, що ви повідомляєте про те, що в закладі освіти здійснюється примусове збирання коштів особами, які належно не уповноважені на ремонт, і це може нести ризик для життя та здоров’я дітей. Така заява складається у двох примірниках. Один залишається в шкільній канцелярії, а на другому, який ви лишаєте собі, робиться відмітка зі вхідним номером. На запит вам повинні надати письмову відповідь. Згідно із законодавством щодо звернення громадян, термін отримання відповіді складає до 30 днів“.
Але якщо ви не отримуєте жодної реакції в адміністрації, а потім – в управлінні або департаменті освіти, варто звертатися до поліції із заявою про вимагання.
ДЕ ЗНАЙТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ПОТРЕБИ ШКОЛИ
Згідно із законом “Про освіту” (стаття 30), усі заклади освіти мають формувати відкриті та загальнодоступні ресурси з інформацією про свою діяльність та оприлюднювати таку інформацію.
Тобто школа, яка має свій сайт, зобов’язана викладати у відкритий доступ звіти щодо фінансування та витрат закладу. Якщо свого сайту в неї немає, ця інформація повинна бути на ресурсах балансоутримувача, тобто місцевого органу управління освітою. Інформація щодо фінансування також може розміщуватися в приміщенні школи на спеціальних інформаційних дошках.
“У Києві працює відкрита Освітня карта, що містить інформацію про фінансування закладів освіти столиці. Якщо йдеться про інші міста, можна спробувати зробити [інформаційні] запити через сайти Доступ до правди або Дозорро. На Дозорро є мапи міст, якими можна користуватися для пошуку інформації про навчальний заклад”, – ділиться Роман Бондаренко.
“Скоро буде оприлюднено ще один ресурс під робочою назвою “Карта потреб”, але це проєкт поки лише Києва, – доповнює Олена Парфьонова. – Його пілот уже запущено і протестовано. Сюди школи будуть відправляти списки своїх потреб, й автоматизована програма розподілятиме їх за пріоритетами. Це дасть змогу мінімізувати людський чинник, коли, наприклад, директор школи “дружить” із головою департаменту освіти і, відповідно, ця школа отримує більше, ніж насправді потрібно, за рахунок інших підпорядкованих департаменту шкіл”.
“Гроші в системі освіти є, – резюмує адвокат. – Щороку цифра невикористаної [державної] освітньої субвенції коливається в межах 2–3 млрд грн”.
Ці гроші місцева влада має право використати на матеріально-технічне забезпечення шклі (п. 3 порядку надання освітньої субвенції).
ЯК БАТЬКАМ, ЗРОБИТИ ОФІЦІЙНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ВНЕСОК
“Фінансові питання на сьогодні в топі конфліктів у закладах освіти, – зазначає Олена Парфьонова. – Благодійність не заборонена законом. Але перед тим, як робити благодійні внески, треба подивитися всю інформацію в публічному доступі щодо фінансування закладу освіти.
Варто також пам’ятати, що директор, адміністрація школи, вчитель чи батьківський комітет не можуть визначати суму благодійності й “рекомендувати” внесок. Якщо ви отримали запит на конкретну суму, маєте знати, що це – вимагання.
Усе, що може бути надано, – це інформація про спеціальний рахунок, який має кожна школа України. А платити 1 гривню, 300 чи кілька тисяч – це виключно питання батьків, яке в жодному разі не може стати перешкодою до зарахування дитини до закладу освіти чи переведення в інший клас”.
Одні зі способів, як школи офіційно збирають кошти, – краудфандінгова платформа, громадське об’єднання чи благодійний фонд.
Проте з громадськими організаціями і благодійними фондами все не так однозначно. Якщо кошти перераховуються на громадську організацію або благодійний фонд, ви зможете отримати від них звіт лише на ту суму, яку самі перерахували. До того ж частина коштів (до 20%) йде на утримання самої організації та її господарську діяльність.
“Насправді я категорично проти благодійних організацій, через які школи збирають гроші на якісь потреби. Адже такі організації – це окремі юридичні особи приватного права. І, на жаль, я знаю чимало прикладів, як подібні фонди зникали разом із грошима, а іноді навіть із самим директором школи, коли той лишав посаду.
Ще частіше гроші фонду використовують зовсім не на ті витрати, на які планують батьки, перераховуючи суму”, – каже Роман Бондаренко.
Тож єдиний захищений спосіб допомоги школі – через казначейський рахунок. Деякі школи мають свої поточні рахунки, відкриті через казначейство, на які можна перерахувати кошти. Такі ж рахунки мають і місцеві управління чи департамент освіти.
Роблячи переказ на ці рахунки, обов’язково треба вказувати цільове призначення платежу: наприклад, “на ремонт даху школи номер такої-то” чи “на ремонт 4Б класу школи номер такої-то”. У такому випадку управління освіти та школа можуть використати кошти виключно на потреби, вказані в призначенні, і зловживання мінімізуються.
“Ідея в тому, що в межах допорогових закупівель школа може розпоряджатися коштами без проведення тендерних процедур через подання рахунків фактур до розпорядника коштів (управління освіти або власну бухгалтерію, якщо школа має фінансову автономію), – зазначає Олена Парфьонова. – Тобто з цих коштів можна перекривати нагальні термінові потреби на кшталт заправки картриджів, закупівлі паперу для принтерів, ремонту зламаного крану тощо.
Є ще таке поняття як “Власні надходження бюджетних установ”, які визначаються частиною 4 статті 13 Бюджетного кодексу України. З кінця 2008 року школа може мати фінансову автономію, що змінило б ситуацію з фінансуванням конкретного закладу. Адже тоді саме школа вирішує, як їй розподіляти кошти“.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
