Батьки, ваші діти повинні падати! Зробіть їм послугу, не нависайте!
Дитині поставили зробити науковий проєкт. Дитина терпіти не може науку і проєкти. Ви, власне, теж. Що ви зробите?
Встановите дедлайн дитині, купите матеріали та покладете їх на стіл разом з тарілкою домашнього печива.
Попросите сусідку-хіміка заглянути на хвилинку і розповісти про будову та композицію таблиці Менделєєва.
Сховаєтеся і будете молитися, щоб пронесло.
Якщо любов, відповідальність і бажання підтримати дитину штовхають вас до першого або другого варіанта, вітаємо, ви неправі. Так вважає Джессіка Лахей, вчитель і автор книги «Дар помилки».
Чого я хочу: щоб мої діти були безмежно щасливі зараз або щоб вони поставали перед труднощами, похвилювались, проте стали розумнішими та здібнішими?
Цьому питанню присвячений бестселер Джессіки. Вона працює вчителем у середній школі й недавно зрозуміла, що батьки учнів і вона сама виховує дітей неправильно. Учні губляться, коли натрапляють на труднощі, перестають любити навчання. Батьки сприймають погані оцінки близько до серця. Загалом, все погано.
Джессіка не могла знайти корінь проблеми, поки не зрозуміла: ми прагнемо виростити щасливих дітей, замість того щоб навчити їх будувати щастя.
Лахей цитує роботу Венді Гролнік, психолога, яка проводила експеримент: знімала на камеру, як матері грають з дітьми. Потім Гролнік розділила матерів на «контролюючих», які все робили разом з дітьми, і «підтримуючих», які дозволяли малюкам грати самостійно. Потім дітям-учасникам експерименту потрібно було виконати завдання своїми силами, без мам.
Результати вийшли наочними. Діти, чиї мами любили контролювати, здалися при перших труднощах. А діти матерів, які заохочували самостійність, – ні.
Так що ж повинні робити батьки, які хочуть виховати дитину на помилках?
1. Не поспішайте на допомогу.
Одного ранку Джессіка виявила, що син забув на столі зошит з домашнім завданням. Вона вирішила не мчати з ним в школу, хоча все одно збиралася в ту сторону. Тому що одна помилка навчить сина бути більш уважним і організованим.
Своє рішення Джессіка винесла на обговорення в Фейсбук. Не всі погодилися з нею: «Якби чоловік забув мобільник, ти б відвезла йому телефон?» – запитав один друг.
«Так, – відповіла Джессіка. – Але я ж не виховую чоловіка».
Якби вона допомогла дитині, то стала б хорошою мамою (на свою думку). Але син не виніс би жодного уроку. Виховання – залишити зошит на столі й дати дитині відчути неприємні наслідки неорганізованості.
В результаті вчитель дав синові Джессіки додаткове завдання і кілька порад, як не забувати вдома зошити. І це йому надзвичайно допомогло.
2. Дайте дитині відчути відповідальність.
Ви хоч раз відбирали ганчірку для підлоги у дитини, тому що від її спроб помити підлогу ставало тільки брудніше?
Діти можуть прибирати та мити посуд без особливих заохочень і умовлянь. Ось тільки по дорозі до чистоти й порядку нам доведеться миритися з заляпаною кухнею, не розсортованою перед пранням білизною та іншими радощами дитячої праці.
Діти можуть більше, ніж ми від них очікуємо.
3. Нагороджуйте за зусилля, а не за результат.
Ми любимо заохочувати дітей і розповідати, які вони чудові. Але нагороджувати дітей треба не за гарні оцінки, а за наполегливу працю. Інакше у них розвинеться фіксоване мислення, при якому будь-який виклик збиває з пантелику.
Цей тип мислення описала Керол Двек, дослідник зі Стенфорда. Вона провела експеримент.
Дослідники дали двом групам п’ятикласників прості тести. Першій групі сказали, що вони все зробили правильно, тому що вони розумники. Другій групі сказали, що вони впоралися із завданням, тому що добре постаралися.
Потім дітям дали складні тести, з якими вони ще впоратися не могли. Виявилося, що «розумникам» тести не сподобалися, вони не хотіли їх вирішувати. А «старанні» діти вирішили, що їм потрібно подумати ще і спробувати в інший раз.
Тоді дослідники знову дали дітям легке завдання. «Розумникам» було важко, результати були гірше, ніж першого разу (хоча за складністю перше і третє завдання були однаковими). Результати «старанних» були кращими, ніж першого разу.
Потім дослідники сказали дітям, що такий же тест проведуть в іншій школі, і попросили учнів скласти речення, в якому вони вкажуть свої оцінки. «Розумники» завищили оцінки в 40% випадків, «старанні» – в 10%.
Якщо ви покажете дітям, що можна впасти та піднятися, вони зрозуміють: помилка в завданні говорить тільки про конкретний випадок, а не про людину в цілому.
4. Хваліть дітей як онуків.
Багато хто розуміє, що дітям корисно займатися спортом на вулиці та грати з друзями. Ми хочемо, щоб діти бігали на свіжому повітрі, спілкувалися з однолітками, розважалися.
Але як тільки дитина починає вигравати, багато батьків перетворюються в маніяків: уявляють себе суворими тренерами, роздають вказівки й кричать через весь майданчик, що дитина повинна «дати пас, кому говорять».
Брюс Браун і Роб Міллер, два тренери, провели опитування серед шкільних спортсменів. Тренери попросили їх назвати найгірший спогад про спортивне змагання.
Виявилося, що немає нічого гіршого, ніж їхати в одній машині з батьками після змагання. Суцільні поради, як треба було зробити, і ніякої підтримки.
Джессіка Лахей пропонує перед спортивним змаганням уявити, що ви не мама і тато, а бабуся і дідусь. Тому що їх підтримка не залежить від досягнень.
Бабусі й дідусі не критикують тренера або суддю. Навіть в разі програшу вони просто підбадьорюють онуків без задньої думки про золоті медалі та чемпіонство.
5. Учитель – друг, а не ворог.
Багатьох проблем вдасться запобігти, якщо розмовляти з учителями. Але це легше сказати, ніж зробити.
Учитель метається між двох вогнів: батьки хочуть, щоб дітей всьому навчили й навчили як слід, але думають, що вчитися – занадто важко і діти не витримують навантажень.
Джессіка Лахей пропонує поліпшити відносини батьків та учнів. Деякі пропозиції банальні: бути ввічливими та доброзичливими, шанобливо ставитися до школи та освіти. Сумно, що навіть цього не завжди дотримуються.
Ось і інші пропозиції:
Ідіть розбиратися з учителем не відразу після поганої оцінки, а через день.
Повідомляйте вчителю про серйозні події в житті дитини.
Дайте дитині право голосу в розмові з учителем. Розігруйте вдома діалоги з викладачами.
І найголовніше – дозвольте дітям помилятися. Це приведе їх до успіху!
