Гра має бути головною діяльністю дітей дошкільного віку. У ній діти можуть висловлювати свої думки, приміряти рольові моделі, зростати психологічно та розвивати емоційний інтелект.
Хоча багато дорослих усвідомлюють цінність дошкільного дитинства та значення гри в ньому, вони часто замінюють вільну гру іншою діяльністю, що має її ознаки: наприклад, заняттям у формі гри. Деякі діти мають замало часу на гру, інші – недостатньо матеріалів, а хтось – забагато втручань із боку дорослих.
Що таке “вільна гра”, яке її значення для розвитку дошкільнят та як забезпечити право дитини на гру, “Нова українська школа” розібралася за допомогою робіт психологів та педагогів.
ПРАВО НА ГРУ
Право на гру зафіксовано в статті 31 Конвенції ООН “Про права дитини“, яка ратифікована Україною в 1997 році. У 2013 році Комітет ООН із прав дитини, щоби розтлумачити та надати державам орієнтири для впровадження деяких статей Конвенції на практиці, затвердив Генеральний коментар №17 до статті 31 про право дитини на відпочинок, дозвілля, гру, розважальні заходи, культурне життя та мистецтво.
Визначенні гри в ньому:
“Гра – це будь-яка поведінка, діяльність чи процес, ініційовані, контрольовані та структуровані самими дітьми. Вона відбувається, коли й де би не виникла така можливість”.
Основні характеристики гри, про які йдеться в документі ООН:
позитивні емоції, радість;
непередбачуваність та виклик;
гнучкість та відсутність результату.
Важливі в цьому визначенні такі слова: “…контрольована та структурована самими дітьми…”. Ігрові технології навчання та, ба більше, “заняття у формі гри” нічого спільного з ними не мають, оскільки їхня мета – досягти певних дидактичних цілей. Такі заняття позбавлені головного – ініціативи, власного вибору та самостійності дитини.
РОЛЬ ВІЛЬНОЇ ГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНЯТ
Дебора Макнамара, клінічна психологиня та учениця психолога, автора теорії розвитку особистості на основі прив’язаності Гордона Ньюфелда в книжці “Гра, спокій, розвиток” розкриває роль вільної гри для розвитку дитини.
У грі дитина знаходить і вчиться висловлювати власне “Я”. Під час вільної гри вона керується власними бажаннями, намірами, проявами та задумами. Коли дорослі дають інструкції чи правила гри – місця для розвитку особистості вже не залишається.
Під час гри відбуваються ріст та розвиток мозку:
під час гри перцептивні, моторні, когнітивні та соціальні частини мозку інтегруються та взаємодіють одна з одною. Унаслідок цього утворюються більш сильні нейронні зв’язки, які стають основою для формування вміння розв’язувати проблеми в дорослому житті.
під час гри діти використовують метод спроб та помилок, формуючи нові зв’язки між об’єктами. Так розвиваються критичне мислення, комунікаційні навички, мовлення та пізнавальний інтерес.
можливість вибору та діяльності за власними задумом дають поштовх розвитку творчого потенціалу дитини.
Гра підтримує психічне здоров’я та благополуччя. Вільна гра є своєрідною терапією для дитини, оскільки дає можливість безпечно висловлювати та переживати глибокі емоції, що позитивно впливає на розвиток емоційного інтелекту.
На думку психолога, автора концепції “зони найближчого розвитку” Льва Виготського, одна з головних функцій гри – розвиток саморегуляції. Відповідно до свого бажання грати, дитина вчиться керувати своїми імпульсами та поривами, дотримуючись правил гри. Навички саморегуляції – одна з ключових передумов успішного навчання в школі.
ЩО НЕ ТАК ІЗ ВІЛЬНОЮ ГРОЮ ЗАРАЗ
У сучасних дітей є величезне різноманіття ігор та іграшок, а освітній процес у садках побудований на принципах ігрового підходу. Проте психологи та соціологи всього світу стверджують про стрімке зниження часу, відведеного на вільну гру. Одночасно збільшується кількість часу, проведеного дітьми за використанням цифрових технологій, відвідуванням гурткових занять та секцій, супроводом батьків у дорослих справах.
У статті “Занепад гри та зростання психопатології в дітей та підлітків” (The Decline of Play and the Rise of Psychopathology in Children and Adolescents) професор психології Бостонського коледжу Пітер Грей наводить невтішну статистику та стверджує, що депривація вільної гри має негативний довготривалий ефект. Це може спричиняти депресію, почуття безпорадності, брак ініціативності та навіть бути пов’язано зі зростаннями суїцидів серед підлітків.
Професорка Стокгольмського університету Ілва Андерссон, дослідниця психології гри й дитинства, керівниця проєкту “Діти, які не грають” наводить пять причин, що заважають дітям грати:
Дорослі не підтримують дитячі ігри.
У дитячих садках недостатньо предметів, які можна по-різному використовувати в грі, натомість здебільшого іграшки – монофункціональні.
У дітей немає можливості організувати простір так, щоби меблі можна було використовувати в грі (габаритні, статичні ігрові модулі: перукарні, лікарні тощо).
У розкладі немає місця іграм: часу, відведеного для вільної гри, – замало.
Педагоги не розуміють “шумних ігор” через страх “хаосу” чи травматизму в групі та бажання контролювати діяльність дітей.
Оновлений Базовий компонент дошкільної освіти, який на початку 2021 року затвердило МОН, одним з освітніх напрямів має “Гру дитини” та визначає її ключову роль у житті дитини дошкільного віку.
Проте на практиці часто все інакше. У дитсадках та в родинах відбувається надмірна інтенсифікація інтелектуального розвитку дитини та збільшення кількості занять, є брак гнучкості в плануванні та жорстка регламентація режиму дня дітей.
ЩО ДОРОСЛІ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ, ЩОБИ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРАВО ДИТИНИ НА ГРУ
Виділити час. Дослідження свідчать, що якісна вільна гра розпочинається через 20–25 хвилин після її початку. Тож час, відведений для гри, має бути не меншим 60 хвилин поспіль.
Організувати простір. У дитини має бути доступ до матеріалів та простору. Переобтяженість групових і дитячих кімнат габаритними меблями, які мають лише одне призначення, не стимулюють дитину до пошуку. Адже з ігровим модулем “Лікарня” нічого, окрім як грати в лікаря, не залишається. Натомість, картонні коробки різних розмірів, шматки тканини, палиці, дошки можуть сьогодні стати потягом, а завтра – кінотеатром чи магазином.
Не заважати грі власними втручаннями. Коментар дорослого під час захопливого конструювання з камінців: “Порахуй, скільки камінців!” чи “Сонечко має бути жовтого кольору” під час малювання – зводить нанівець ініціативу та бажання розвивати гру далі.
Зайняти позицію того, хто спостерігає, або помічника, якщо в цьому є потреба. Творчість, уява та ініціативність активізуються в грі, коли немає інструкцій до дії, оцінок діяльності, спроб спрямувати гру “в потрібний напрям” чи нав’язування результатів.
Марина Столяр, Тамара Береговська, експертки Команди підтримки реформ МОН, спеціально для “Нової української школи”
Про Команду підтримки реформ
Команда підтримки реформ (Reform Support Team – RST) Міністерства освіти й науки, що працює з червня 2019 року, – це група українських фахівців, які не є державними службовцями. Команда підтримки реформ надає цільову підтримку Міністерству в розробці та реалізації пріоритетних реформ професійної (професійно-технічної) освіти, Нової Української Школи та Реформи Державного Управління. Робота Команди підтримки реформ на тимчасовій основі фінансується донорами в рамках проєкту “Українська Архітектура Реформ” (URA). Проєкт “Українська Архітектура Реформ” (URA) – це комплексна програма технічної допомоги, розроблена ЄБРР у партнерстві з Європейським Союзом для підтримки ключових реформ в Україні. Проєкт впроваджується за підтримки Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) та Багатостороннього Донорського Фонду Стабілізації та Сталого Розвитку України (Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Швеція, Швейцарія, Велика Британія, США та Європейський Союз, найбільший донор).
