Чому дітям не варто гнатися за високими оцінками та як батькам реагувати на низькі бали
В Україні діти та їх батьки значно більше переймаються оцінками у школі, ніж в європецських країнах. Окрім того, дорослі зациклені на академічних успіхах дітей. Проте психологи стверджують, що дітям не варто гнатися за високими оцінками.
Джерело:
“Освіторія”
Експерти з виховання, психологи Юлія Борисова та Людмила Петрановська розповіли, як батьки мають реагувати на оцінки учнів та чому це насправді не так важливо.
Оцінки виховують нарциса
Психологиня Юлія Борисова наголошує, що часто сучасність називають “епохою нарцисизму”. Такі люди страждають на низьку самооцінку, їм дошкуляє страх, що люди побачать їх непривабливими чи невдахами. А іноді людина навіть вважає, що не гідна успіху, а її досягнення – випадковість.
За словами експертів, українці дуже зациклені на успіхах дитини та дивляться на навчання комплексно: враховують спортивні перемоги, перспективи у професії, яку чадо планує обрати, комунікативні здібності тощо.
Наприклад: Старшокласник, який має високі бали в навчанні, але більше нічим більше не цікавиться, ймовірно, стане гордістю родини. Натомість у США такий підліток викликатиме занепокоєння батьків.
Чому дітям не варто гнатися за високими оцінками
Дорослі часто заохочують гарні оцінки та сварять за погані. Або демонструють дитині, що люблять її, лише якщо у щоденнику високі бали.
Через це хлопчик чи дівчинка починають підсвідомо вважати, що оцінка – це не наслідок перевірки їхніх знань та вмінь, не свідчення зусиль та здібностей, а така собі вартість,– каже Юлія Борисова.
Чому так? Бо оцінки не завжди вказують на старання. Наприклад, деякі вчителі можуть поставити погану оцінку лише за забутий вдома зошит.
Так, школяр зростає і думає, що слід “продати себе дорожче”, створити образ, який можна оцінити, а не кимось стати. І виправити таке самовідчуття, підвищити самооцінку в дорослому віці дуже важко.
Окрім того, батьки мріють, щоб дитина вступила до вишу, бо це означатиме, що вони – “гарні батьки”. Українцям чомусь важливо дати дитині вищу освіту.
Слово “змушую” краще замінили на “мотивую”
Сімейна психологиня Людмила Петрановська додає, що дуже популярне нині слово “мотивувати” в уяві батьків – це лише заміна слову “змушувати”.
“Раніше мами й тати питали: як примусити дитину вчитися та отримувати гарні оцінки? Нині вони питають: чим мотивувати? У цьому слові вже закладено відповідь: робити це з якоюсь метою”, – каже психологиня.
За її словами, щоб мотивувати дитину вивчати математику, слід зробити цей предмет і сам процес навчання привабливим. Адже якщо учневі цікаво, він почувається успішним.
Проте зробити однаково привабливими та потрібними всі шкільні дисципліни – нереально. Тож батьки такими “мотиваціями” будуть силоміць напихати дитину знаннями, які вона вивчить на час до контрольної, а потім забуде,
– заявила вона.
Психологиня стверджує, що на карантині діти, які гарно вчаться, “ожили”. Бо вони перестали тягати по гуртках, репетиторах, є час займатися тим, чим хочеться.
Тож, за словами експертки, якщо батьки прагнуть, щоб дитина отримала золоту медаль, їхні очікування нереальні, а відповідь “навіщо” лише одна: це особисті бажання тата й мами, а не дитини.
Психологиня додає, що погана оцінка – це не провина, а симптом, що матеріал не засвоєно. Чому? Бо:
- незрозуміло,
- раніше були прогалини,
- погане самопочуття,
- не цікаво,
- конфлікт з учителем,
- важкі переживання, які відволікають, тощо.
І з цим треба розбиратися.
У нас відбувається зміщення мотивації з мети на спосіб: цікавлять оцінки, а не навчання. Формальна ознака, а не реальні компетенції. Часом дорослих ще цікавить акуратно записане домашнє завдання,– наголошує Людмила Петрановська.
І така “гонитва” за оцінками погано позначається на учнях. Сучасні діти вже в початковій школі нічого не хочуть робити в класі заради задоволення, не на оцінку. Або ж страждають, якщо їм нічого не поставили за урок.
Як це змінити
- Психологиня вважає, що треба відпустити контроль за оцінками і давати дитині свободу.
- Найперше – треба ходити до школи.
- Якщо дитині у школі нестерпно – треба тоді розібратися, що не так з колективом чи учителями.
- Якщо є конфлікт – допоможіть дитині або змініть школу.
- Якщо є бажання вчитися, але прогалини – найміть репетитора.
- Якщо дитині взагалі не підходить колективне навчання – переводимо на домашню форму навчання.
Окрім того, психологиня радить батькам допомагати з домашнім завданням лише тоді, коли їх просять про це діти, а не вчителі.
Що робити, якщо дитина не хоче вчитися? В такому випадку завдання батьків – донести до малечі, що освіта – це можливість і шанс. Навчіть дитину організовувати себе, час, розставляти пріоритети, перевіряти інформацію.
Батьки мають зробити все, щоб дитина, яка хоче вчитися, мала таку змогу: не вважала, що щось їй недоступне, що вона не здібна чи предмет надто складний. Якщо перепон немає, тоді скажіть твоя освіта – твій вибір. Не хочеш – не вчися, але ходи на заняття,– підсумовує Людмила Петрановська.
Для чого просто ходити на уроки? За словами психологині, комусь почнуть дошкуляти погані оцінки, і він візьметься за розум, а хтось спокійно ставитиметься та звикне.
Але є й інші способи показати себе. Наприклад, позашкільні заняття, але і вони мають бути в радість.
І обов’язково розкажіть дитині, що чимало людей, які отримували низькі бали у школі, стають видатними особистостями, митцями, дослідниками, чудовими керівниками. Таких прикладів — безліч. І вірте в своїх дітей.
