Бо не можна чи бо не чесно? Як у закордонних школах борються зі списуванням та недоброчесністю
Підглянути, списати, видати чужу роботу за свою. Як ці проблеми вирішують у різних шкільних культурах? Чи діють суворі покарання, чи вчителі заплющують очі на недоброчесну поведінку школярів?
США
Під час дистанційного навчання спокуса списувати зростає – учитель не бачить, а отже – можна підглянути в зошит, перевірити в Google або перепитати в друзів.
“Я знаю багатьох дітей, які спілкувалися через FaceTime або відкривали вкладки Google під час тестів, – розповідає старшокласниця зі школи Вексфорда (штат Пенсільванія) Люсі Флегг. – Так не правильно, але це простий вихід. Багато дітей просто закінчили дистанційне навчання й не мають мотивації працювати цього року”.
Чимало вчителів усвідомлюють, що обман є, але вони почуваються безсилими зупинити це. Списуванню на тестах, за словами вчителів, сприяє висока конкуренція під час вступу до коледжів та тиск, який чинять батьки на дітей.
“Деякі вчителі встановлюють часові обмеження на тести, щоби на списування не було часу”, – розповідає Люсі й додає, що в її школі вчителі не вимагають увімкнених камер під час тестів.
Учителька англійської мови Колін Морріс змінила спосіб оцінювання учнів цієї осені. Каже, що списування було у її школі й до пандемії, але присутність вчителя на тесті зменшувала ймовірність обману. Тож іспити з кількома варіантами до письмових та усних тестів вона замінила на опитування через відеододаток Flipgrid. У ньому вчителька надсилає учням запитання та завдання. У школярів є 15 хвилин, щоби записати відеовідповіді.
“Минуло тижня я спіймала двох студентів на плагіаті під час письмового тестування. Вони списали текст прямо зі SparkNotes, навчального онлайн-посібника, який на своєму сайті говорить: “Ми тут, щоби допомогти вам навчитися, а не допомогти вам обдурити”.
У школі, де працює Колін Морріс, діє кодекс правил, у якому прописані покарання за обман – нуль балів за іспит у разі виявлення списування й відсторонення від тесту.
Деякі батьки розповідають, що їхнім дітям доводилося “співпрацювати” з друзями під час виконання завдань та тестів, оскільки вони вважають, що це єдиний спосіб, яким вони ефективно навчалися цього навчального року.
Мама учнів (Захар – 9 клас, 15 років, Макар – 12 років, 7 клас) зі штату Огайо Інна Капиця в коментарі “Новій українській школі” розповіла, що школа, у якій навчаються її діти, інформує на своєму сайті про правила поведінки й навчання. Зокрема, у розділі опро бман, плагіат і політику честі є роз’яснення (33-тя сторінка).
Порушникам правил загрожує відпрацювання в школі наприкінці тижня після уроків – прибирання в бібліотеці, допомога в розставлянні стільців після семінарів тощо.
“Проте важку роботу дитині ніхто не дасть”, – каже Інна. А тим, кого зловили на списуванні, суттєво знижують бали.
Обман означає також:
- крадіжку чужого проєкту чи роботи;
- пошук відповідей в інтернеті без дозволу вчителя;
- копіювання робіт інших учнів;
- використання шпаргалок, підручників, зошитів під час тестів і завдань;
- поширення відповідей (це стосується того, хто ділиться своїми відповідями, і того, хто списує їх);
- плагіат (використання тексту без вказування джерел);
- фальсифікація даних або спостережень;
- передавання індивідуальної інформації групі.
Практика списування в школі, де навчаються сини Інни, не поширена. Старший син розповів, що інколи в класі лунають голоси “а я використав гугл-транслейт” чи “я взяв речення з такого-то журналу”.
Google translator учні використовують подекуди, оскільки в школі вивчають китайську мову як іноземну. Однак, учителька постійно робить таким учням зауваження.
“Навіть Захар отримав зауваження за те, що переклав три слова для домашнього завдання. Принцип такий – не знаєш, не пиши. Або шукай синонім, або перебудовуй речення зі знайомих слів”.
Загалом, за словами Інни, ставлення в школі до списування дуже негативне.
“Плагіат чи цитування без джерела – узагалі наче кримінал. Вони ж тут усі дуже виховані – якщо сказали по траві не йти, то й не йдуть. Як сказали ще в початковій школі, що списувати не можна, то й не роблять цього. І тут не поширена в шкільній культурі бравада вихвалятися тим, що ти не вчив, але списав. От справді, тут це не привід для гордощів”.
ІТАЛІЯ
11-річна Софія Марія Джорджа Чепіччі, яка навчається в 6 класі школи в Мілані, у коментарі “Новій українській школі” розповіла, що у її класі не поширене списування.
“До прикладу, можу сказати, що з 16-ти учнів списують лише 4. Здебільшого, учні в нашому класі – відмінники, добре навчаються й у них не виникає потреби списувати”.
Тим, хто порушують правила й навчаються недоброчесно, можуть знижувати оцінки.
“Якщо вчитель бачить, що ти списуєш, він робить тобі помітку в зошиті. І тоді ти більше не можеш продовжити свою роботу – відповідно, отримаєш низьку оцінку”.
Ще один різновид покарання – заборона учневі відвідувати урок. Це стається, якщо учень отримав від учителя чотири зауваження поспіль за списування.
“Тобто один урок ти повинен пропустити як покарання за списування”.
Проте таке відбувається вкрай рідко і слугує більше страшилкою для учнів. Якщо ж це сталося й учень відстав, то пізніше вчитель може відповісти на запитання за темою.
Під час дистанційного навчання, за словами Софії, з’явилися нові можливості для списування, якими користуються учні.
Наприклад, під час контрольної роботи в кожного учня на гаджеті відкритий модуль із завданнями і вчитель бачить у режимі реального часу – що і як пише учень. Деякі учні закривають модуль, який бачить учитель, відкривають новий і заповнюють відповіді, коли вже підглянули рішення.
Вчителі здогадуються про нечесну поведінку дітей під час тестів, коли учні скаржаться на нестачу часу для виконання завдань, або нарікання на те, що часто “вибиває” модуль. Проте спіймати на гарячому під час дистанційки майже неможливо, тому вчителі намагаються варіювати завдання, аби ускладнити можливість списати.
ЯПОНІЯ
Учителька англійської мови в місті Мацумото Тетяна Соловйова на прохання “Нової української школи” опитала вчителів і школярів своєї школи. Каже, що її запитання – чи списують японські школярі – спричинило неабияке здивування обох сторін. Мовляв, так не можна й це нечесно.
Заступниця директора школи показала Тетяні правила навчального закладу, у яких докладно описано – що буде в разі недоброчесності. З ними ознайомлюються всі учні й батьки перед початком навчання або в перший тиждень навчального року у квітні (навчальний рік у Японії починається в другій половині квітня).
У початковій школі списування немає сенсу, пояснює Тетяна, оскільки немає оцінок. Є тести, але їхні результати більше потрібні учням для розуміння своїх досягнень.
Наприкінці навчального року батьки отримують зведені схеми спостережень, які ведуть учителі впродовж року. Академічні успіхи школяра в цій схемі – не на першому місці. Більше описується стан здоров’я, поведінка, посидючість на уроці, уміння комунікувати з іншими дітьми, здібності до малювання, співу, спорту. Багато часу приділяють позакласній роботі – походам, екскурсіям, спільним заходам.
9-річний Платон Ільїн, який навчається в 4 класі початкової школи Когай у Токіо, у коментарі “Новій українській школі” розповів, що в його навчальному закладі немає практики списування, тому що це не гарно.
“Списувати в нашій школі не прийнято. Крім того, інші учні не дадуть списати в себе. Покарань немає”.
11-річна Софія Ільїна, учениця 6 класу тієї ж школи, розповідає, що їй важко сказати, чи списують однокласники, оскільки всі сидять за окремими партами.
“Я не бачу інших дітей. Ми сидимо окремо одне від одного. А під час тестів парти розставляють ще далі – так, щоби діти не могли списати”.
Тих, дітей, які не демонструють високих академічних успіхів у навчанні в середній школі, спонукають до розвитку їхніх здібностей у малюванні, спорті, музиці, розповідає Тетяна Соловйова. У дітей не виникає відчуття – якщо вони погано вчиться, то вони нездібні. Японська середня школа дає можливість кожному проявити свої здібності.
Був учень, розповідає Тетяна, який просто спав на уроках. Учителі не робили йому зауважень. Хлопець гарно малює і співає, добре грає в бейсбол.
“Єдина вимога в японських школах – роби, що можеш, старайся. У школах тут створюють такі умови, щоби кожен учень міг проявити себе”.
У середній школі тестів стає вже більше. Перехід до старшої школи в Японії вимагає від учнів серйозної підготовки. Для вступу школярі складають серйозний тест. У школі, де працює Тетяна, учні теж сидять по одному. Під час тесту вчитель ходить між рядами.
“Дітей тут натаскують на складання іспитів. Вони дуже нервують і стресують”.
На тестах школярі не списують, тому що бояться покарань, до того ж це гаяння часу. Якщо когось спіймали на недоброчесній поведінці під час тесту, то, за правилами школи, учень / учениця отримує 0 балів.
“Тому це дуже ризиковано. Якщо засікли, то всі попередні заслуги не враховують і дитина не може претендувати на вступ у старшу школу. Страх покарання спрацьовує”.
Ще одна причина, яку японські школярі вказали Тетяні на запитання “Чому не списуєте?”, – немає сенсу. Адже списування в майбутньому не допоможе. Діти розуміють, що це погано й нечесно.
“Коли я запитала, чи списуєте ви одне в одного домашні завдання, діти спочатку не зрозуміли, про що йдеться. Після мого пояснення вони знову відповіли – це нечесно. У цьому немає сенсу – а навіщо, кого ти обманюєш, себе? Ти ж домашнє завдання робиш для себе. Щоправда, один учень, який погано вчиться, визнав, що інколи знаходить у мережі чи посібниках готові відповіді й переписує їх”.
У Японії школа більше виховує, а не навчає, каже Тетяна. Навіть на батьківських зборах нічого про успішність не розповідають. Вчителі, здебільшого, дають базові знання.
“Вони своє відчитали, а далі – це проблеми школярів. Якщо хтось не встигає або, навпаки, хоче навчатися за посиленою програмою, тоді сам займайся, або ходи до репетиторів. Є додаткові курси, де діти можуть підтягнути предмети. Вони досить дорогі – 200–300 доларів на місяць за один предмет”.
Японці – практичні, вони виховують громадянина суспільства, який вмітиме працювати в команді, дотримуватися ієрархії, бути ввічливим з іншими, допомагати у своїй громаді, розповідає Тетяна. Цим просякнуте все суспільство.
“У Японії розвинене поняття чесно-нечесно, справедливо-несправедливо. Тому тут у вчителів немає “любимчиків”. Це йде від суспільства. На паркуванні звичайний водій не займе місце для людини з інвалідністю, ніхто в магазині не обважить, не підкладе браковані продукти, на дорогах усі їздять за правилами, якщо є черга, ніхто не піде поза нею.
Суспільство тут не підштовхує до обману, а засуджує його. Діти бачать, як усе влаштоване навкруги змалечку”.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
