“Іноді атестація – це знущання над педагогами” – Володимир Онацький
Атестація, або канібалізм в освіті.
Інколи здається, що деякі педагогічні колективи – це зграя найстрашніших тварин, в якій окремі особини-ватажки так і намагаються зжерти тих, хто слабший, спокійніший, молодший, яскравіший. Вони вміло маніпулюють і згуртовують навколо себе лише з однією метою, щоб потім, обравши жертву, яка трохи виділяється з-поміж інших, накинутись на неї і розшматувати… Усі це розуміють і радіють, що цього разу жертвою обрано не їх. Комусь може здатися, що порівняння невдале, однак саме воно спадає на думку, коли доводиться чути розповіді колег про те, як їх атестовували.
Часто незнайомі люди присилають повідомлення у Вайбері. Ось одне з них: «Доброго дня, пане Володимире. Ми з вами особисто незнайомі та мені порадили звернутися до вас. Моя ситуація наступна: я вчитель іноземної мови, вчора відбулося засідання шкільної атестаційної комісії з приводу моєї чергової атестації. Я маю 2 категорію і претендувала на присвоєння 1-ої. Рішенням більшості голосів членів комісії мені було відмовлено, я маю підозри, що рішення було замовлено головою комісії (наш директор школи – жінка, яка має до мене упереджене ставлення через особисту неприязнь та рахунки. Ця ситуація повторюється вдруге: майже те ж саме відбувалося і під час попередньої атестації. Упродовж атестаційного періоду адміністрація (завучі та директор особисто) відвідувала мої робочі уроки та особливих зауважень не було; також завітали і на 2 відкритих уроки та виховний захід, які пройшли відмінно, про що вони мені особисто повідомляли під час обговорення. Причому під час атестації ці факти враховані не були (про них лише мимохідь було згадано у характеристиці без уточнення деталей). Однак в характеристиці дуже детально було розписані незначні недоліки, допущені мною при заповнені класних журналів. Це трактувалось як некомпетентність та недоброчесність…»
Довга розповідь і в кожному слові відчувається біль та розпач. Вчитель з п’ятнадцятирічним стажем не знає, що робити. Ми довго обговорювали цю ситуацію. Я пригадав директорку, з якою доля звела на кілька років. Вона так описувала атестаційний процес: «От ви прийшли працювати до школи і вам одразу присвоюють категорію “спеціаліст”. Ви працюєте п’ять років і на черговій атестації підтверджуєте цю категорію. Потім через п’ять років вам присвоять другу категорію. Через п’ять років атестаційна комісія має переконатися, що правильно вам присвоїла категорію, і підтвердить її. Ну і так далі. Аж поки вам не присвоять вищу категорію і за особливі заслуги, можливо десь ближче до пенсії, звання».
Різні міста, різні роки, а ситуації однакові. Я навіть перепитав у колеги, як звати її директорку. Імена різні, по-батькові співпало – мабуть, сестри…
Ну що тут порадиш? Є два виходи: або промовчати в черговий раз, або боротися. Можна подати апеляцію, можна боротися за свої права іншими засобами, однак чи готова вчителька до боротьби? На це й розрахунок директорки, яка зробила все, щоб людина десять років ішла до чергової категорії та не отримала її. Ми розробили кілька варіантів виходу з цієї ситуації, однак далі – вибір за педагогом.
Інша типова ситуація, пов’язана з атестацією педагогів. Як проатестувати соціального педагога, якщо він за фахом учитель біології, або вчителя інформатики, який має диплом інженера, або вчителя початкових класів з дипломом вихователя дошкільного навчального закладу. Здавалося б, Положення про атестацію педагогічних працівників дає можливість проатестувати цих педагогів з присвоєнням другої, першої та навіть вищої категорії та педагогічних знань. Однак, яким же було моє здивування, коли на форумі, де обговорювалось це питання довелось прочитати: «У нас працює така вчителька. І ми вже двічі атестували її на відповідність займаній посаді та встановлювали категорію спеціаліст, бо спеціалісти з РУО нам так сказали». А я собі думаю, що це за правова така норма «сказали», яка дозволяє принижувати вчителя впродовж десяти років?
То як же проатестувати педагога, чий диплом про вищу освіту не відповідає фаху? Відповідь на це питання дає Типове положення про атестацію педагогічних працівників, де у п. 3.26 зазначено: «Особи з повною вищою педагогічною освітою або іншою повною вищою освітою, прийняті на посади педагогічних працівників за спеціальностями, фахівці з яких не готувалися вищими навчальними закладами або підготовлені у недостатній кількості, за умови проходження ними підвищення кваліфікації, атестуються як такі, що мають відповідну освіту».
Хтось із керівників може зауважити, що у нас в достатній кількості випускається вищими навчальними закладами педагогів. Однак, якби ми мали у достатній кількості педагогів з відповідними дипломами, то ми б не приймали на роботу спеціалістів не за фахом. У кожному місті постійно є вакансії, а це означає, що кількість педагогів певних спеціальностей недостатня. Головна вимога для цих працівників – займатися підвищенням кваліфікації. А категорії та звання цим педагогам присвоюються на загальних підставах.
Запроваджуючи атестацію, МОН ставив за мету стимулювання творчої активності педагогів, підвищення їхнього фахового рівня, оплати праці. Однак, у деяких навчальних закладах атестація – це просто правовий нігілізм та знущання над педагогами.
