Моя позиція щодо призначення Сергія Шкарлета т. в. о міністра освіти і науки України.
По-перше, відбулось, повне нівелювання думки Верховної Ради. Всупереч позиції профільного Комітету Ради плагіатора протисли в міністерське крісло.
По-друге, відсьогодні можем розпочинати відлік повноцінного наступу на постмайданні зміни у сфері освіти і науки, повернення до риторики та дій Табачника і Ко. Чому? Та тому що легітимними стають фанати Януковича, плагіатори та просто недоброчесні пристосуванці.
По-третє, колеги та друзі, варто розпочинати ретельний моніторинг дій та бездіяльності пана Шкарлета. В умовах, коли Програми дій уряду нема, розуміння стратегії нового очільника МОН нема, залишається виключно тиск громадськості, освітньої та наукової спільноти.
Я особисто ретельно слідкуватиму за кількома речами:
Що буде зі ЗНО? Чи дійсно пан Шкарлет зреалізує своє бажання а-ля табачник і збільшить вагу шкільного атестату, як те він казав під час засідання Комітету, і зменшить вагу ЗНО? Чи збережеться ЗНО при вступі з коледжів до університетів та єдиний вступний іспит на магістратуру?
Що буде з Новою Українською Школою? Чи буде продовжена реформа, затверджено новий Державний стандарт базової освіти, закладено відповідні кошти на НУШ у бюджеті на наступні роки? Чи буде продовжено системний професійний розвиток учителів?
Чи продовжиться реформа інституційного догляду дітей та припиниться ганебна практика запроторення дітей у інтернати? До речі, пан Шкарлет вже сказав на Комітеті, що нормальна собі практика. Хай буде.
Що буде з реформою професійної освіти? Чи стане пану Шкарлету сміливості реформувати систему професійного навчання, об’єднати коледжі та професійно-технічні навчальні заклади, пролобіювавши такий необхідний новий закон «Про професійну освіту»?
Що буде зі змінами у вищій освіті? Чи продовжиться втілення нової формули фінансування університетів за результатами їхньої діяльності, чи буде розширено фінансову автономію університетів? Чи не буде скасовано індикативну собівартість навчання? Чи все ж таки пан Шкарлет розверне зроблені нами зміни у звичне русло ручняків?
Чи стане сміливості провести реформу галузевих академій наук, а також відстояти гідне фінансування нового Національного Фонду Досліджень?
Як виглядатиме склад Атестаційної Колегії МОН часів пана Шкарлета та якими будуть її дії? Чи відновиться практика продажу/дарування сплагіачених наукових ступенів?
Вочевидь, список можна продовжувати. Зазначені зміни були розпочаті нашою командою та командами попередніх урядів після Майдану. В освіті і науці важлива тяглість та послідовність політики. Але не менш важливо, на яких цінностях ця політика будується. Чи дозволимо повернутись до цінностей Табачника – великою мірою залежатиме також від нас з вами.
