«Покоління Альфа»: діти, які з народження живуть з гаджетами й у війні
«Покоління Альфа» відкрите до всього нового і не має страху перед дорослими, тому педагогам потрібно прийняти зміни.
Моє вчительське життя спонукає до викликів і потреби постійно випробовувати свою «педагогічну форму». Чи, бува, від спокійного життя я не «жирію серцем і втрачаю талію».
Так от, у 2023/24 навчальному році я стала класною керівницею 5-Б класу. Одним із пунктів мотивації було вказане вище.
І ми почали разом зростати.
А я ще й спостерігати за тим зростанням.
Веселий, шумний клас 10–11-річних дітей, де пульсує енергія, яку складно вгамувати. Це група дітей, яким із 1 класу випали перші жорсткі локдауни, навчання «через вайбер», згодом почали опановувати онлайн, потім у 3 класі – війна…
Та «очі бояться, а руки / ноги / голова роблять», тому до кінця першого семестру ми вже навіть чули одне одного.
Поділюся з вами деякими спостереженнями й власними думками.
Цих дітей називають «поколінням Альфа», вони народилися в епоху домінування електронних технологій. Це діти, які не уявляють життя без гаджетів, бо ті поруч з ними з перших днів.
На час дитинства людей цього покоління випала пандемія СOvid, і це призвело до того, що вони проводили обмежено час у дитячих колективах, що не дуже добре вплинуло на їхню соціалізацію.
На початку 5-го класу виявилося, що деякі діти не знають своїх однокласників на прізвище, спілкуються в обмеженому колі й не мають потреби виходити за його рамки. Щоб це зрушити, потрібно докладати максимум зусиль.
Проблема комунікувати проявляється в невмінні слухати інших однолітків і концентричності на власних потребах, ігноруванні інших потреб тощо.
Попри ідею НУШ з розвитку soft skills, якраз соціально-комунікативні навички виявилися недостатньо розвинутими. Нам потрібно було працювати над тайм-менеджментом, прокачувати організаційні навички тощо.
Однак діти, у переважній кількості, виявили високий рівень «позапрограмових» знань із загального розвитку. Як виявилося, вони більше обізнані в політичному, громадському, культурному житті, аніж навіть 9-класники. Вони вміють шукати інформацію, і – що особливо порадувало – фільтрувати її.
Діти сидять… ні, не так! Телефони сидять із дітьми й замінюють живе спілкування та задовольняють потреби в комунікації.
Про те, що вчитель не зможе конкурувати з інформаційними ресурсами інтернету, не казав хіба лінивий. І це правда. Шкільне навчання, на противагу іграм, нудне й не таке насичене спецефектами, тому й програє.
Діти звикли до миттєвого задоволення базових потреб, адже зараз в необмеженому доступі за невеликі кошти можна придбати воду, їжу, розважальні послуги. Ні, це дуже класно. Та все призводить до того, що діти не навчені відкладати свої «термінові» потреби в розвагах на противагу навчанню.
Але це не проблема «Покоління Альфа». Ще й Тому Соєру було на уроках нудно, і він розважався…
Переважна кількість дітей націлена на результат: вони планують бізнес-проєкти, шукають способи розбагатіти чи стати відомими. Вони знають, що треба займатися спортом і вести здоровий спосіб життя. Обирають це свідомо й засуджують тих, хто «збиткується» над власним організмом.
У дітей немає потреби робити багато зусиль над самообслуговуванням, адже зараз це доступно в різній формі: робот прибирає, пралка пере.
Як добре розвинуті навички самоорганізації, то залежить від кожної родини. Є такі, хто через пів міста на тренування самостійно добираються, а є ті, хто без бабусі вулицю не перейде.
Діти «покоління Альфа» відкриті до всього нового. Вони легко навчаються і так само легко втрачають інтерес до навчання, змінюють власну думку, проте тверді в переконаннях.
Діти не мають страху перед дорослими, вони довіряють їм і можуть вголос сказати те, що їх бентежить у поведінці чи висловлюваннях дорослого.
Діти, які з народження живуть в період війни, сприймають її, як велику трагедію. Це надзвичайно патріотичні люди, іноді більш свідомі, як дорослі.
І традиційні декілька порад:
- Ми навчаємо людей майбутнього, тому потрібно прийняти зміни.
- Виховання – це один із найскладніших викликів. Ми повинні бути креативними, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча це може бути абсолютною противагою тому, чого їм хочеться.
- Варто памʼятати, що нудьга – це шлях до творчості, тому не тільки розважати, але й давати можливість знайти розваги самостійно.
- Навчити дітей скрупульозної і монотонної роботи, це розвиватиме посидючість.
- Соціальні навички існування: знати, скільки коштує сир і гречка, які доходи в родині, як планувати бюджет тощо.
І моє головне правило – не робити за дитину те, що вона може зробити самостійно.
А також запамʼятати: вони інші! Ми маємо змінитися, аби навчати їх так, як вимагає сучасний світ.
А мій особистий педагогічний експеримент триває.
P.S. Цей допис – власні враження й спостереження авторки.
Для більш глибокого й системного аналізу є спеціально навчені фахівці.
Автор: Наталія Рудніцька, учитель, м. Кам’янець-Подільський.
