У кого перевага? Як директори мають розподіляти робочі години учителів/вихователів у спірних випадках
“Випускаємо 4 четверті класи, а набираємо перших лише 2. Як визначити, хто з класоводів отримає класи?”, “Кому з предметників, які претендують на роботу з тим чи тим класом, надається перевага при розподілі годин?”, “Які є механізми впливу на керівника, якщо я вважаю, що розподіл годин відбувся несправедливо?”.
Ці та інші питання, які стосуються розподілу педагогічного навантаження, часто надсилають на пошту “Нової української школи” наші читачі. У новому юридичному розʼясненні допомагаємо розібратися, у який спосіб закон урегульовує такі спірні ситуації.
Розподіл педагогічного навантаження – це частина процесу тарифікації, який відбувається щорічно. В основі цього “традиційного” процесу знаходиться Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти (далі – Інструкція № 102). Згідно з пунктом 4 цієї Інструкції тарифікаційний список вчителів та інших працівників закладу освіти затверджується за погодженням із профспілковим комітетом не пізніше 5 вересня і подається вищому органу управління – тобто відповідному органу управління освіти.
У тарифікаційному списку вказується тарифний розряд, розмір ставки на місяць та її підвищення, кількість годин на тиждень, види та розмір доплат. Згідно з пунктом 63 Інструкції № 102, навчальне навантаження між педагогічними працівниками розподіляє керівник закладу освіти, погоджуючи його з профспілковим комітетом, залежно від
- кількості годин, передбачених навчальними планами;
- наявності відповідних педагогічних кадрів
- та інших конкретних умов, які склалися в закладі.
Зауважимо, що первинна профспілкова організація закладу погоджує тарифікаційний список (відповідно, навчальне навантаження в ньому) (додатки № 1–3 до Інструкції № 102). І це не передбачає погодження освітньої програми закладу чи її складників (навчальний план, навчальні програми тощо). Порядок затвердження освітньої програми, визначений статтею 11 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, передбачає, що освітня програма закладу освіти схвалюється педагогічною радою закладу та затверджується його керівником.
Частина п’ята статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту” підтверджує норму про розподіл педагогічного навантаження в закладі освіти, що затверджується його керівником, відповідно до вимог законодавства (під законодавством тут мається на увазі законодавство про працю, цей Закон та Інструкція № 102).
Педагогічне навантаження педагогічного працівника закладу освіти обсягом менше норми
- (вчителя – 18 годин/тиждень,
- вихователя закладу загальної середньої освіти – 30 годин/тиждень,
- вихователя спеціального закладу загальної середньої освіти та асистента вчителя в закладі загальної середньої освіти – 25 годин/тиждень)
встановлюється за його письмовою згодою.
Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у випадку зміни кількості годин з окремих навчальних предметів (інтегрованих курсів), що передбачено навчальним планом закладу освіти, або за письмовою згодою педагогічного працівника з дотриманням законодавства про працю.
Наразі не будемо докладно зупинятися на процедурах скорочення чисельності чи штату працівників через зміни в організації виробництва і праці, звільнень через незгоду на продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці, що застосовуються у випадку зменшення педагогічного навантаження в закладі, зокрема через скорочення мережі класів/кількості учнів. Цих процедур можна уникнути, отримавши письмові згоди педагогічних працівників про роботу з неповним/підвищеним педагогічним навантаженням у відповідному навчальному році (перед його початком).
Наприкінці кожного навчального року (у березні – квітні) проводиться так звана попередня тарифікація педагогічних працівників на новий навчальний рік. Тому педагогічні працівники вже знають про те, яке орієнтовне навантаження їм буде встановлене, але в серпні-вересні картина дійсно може бути інша.
Однак конфлікти в закладах освіти виникають як у березні – квітні, так і в серпні – вересні, про що свідчить низка питань (нижче) від вчителів про розподіл годин педагогічного навантаження.
- Чи може класовод (початкова школа) викладати фізичну культуру / англійську мову / мистецтво тощо, якщо в школі є профільний вчитель цього предмета, недовантажений годинами? Що потрібно класоводу для цього? За яких умов у вчителя музики можуть забрати години викладання предмета в початковій школі й віддати їх вчителю-класоводу?
- Кому з двох педагогів, які претендують на посаду, надається перевага при розподілі годин?
- Які процедури або механізми контролю і звітності передбачені для забезпечення транспарентності [вірогідність, ясність і можливість легкої перевірки відомостей про що-небудь; відсутність таємності – ред.] й об’єктивності процесу ухвалення рішень щодо призначення на посаду та розподілу годин викладання?
Як бачимо із цих питань, конфлікти виникають через розподіл навчальних годин між вчителями початкових класів та “предметниками”, а також просто між вчителями “предметниками”.
Вочевидь такі питання педагоги ставлять з огляду на думку, що існує затверджений перелік обов’язкових умов, правил, за якими керівник закладу освіти має діяти, розподіляючи години між вчителями. І що цей “перелік” спирається на кваліфікаційні категорії, педагогічні звання, спеціальності та рівні освіти, досвід роботи, кількість годин підвищення кваліфікації чи інші досягненнях педагогічного працівника.
Але новина в тому, що такого переліку немає. Керівник закладу освіти діє так, як вважає за потрібне, оцінюючи кожного працівника саме як керівник – можливо, враховуючи (або ні) усі вищеперелічені обставини.
Професійний стандарт за професіями “Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти”, “Вчитель закладу загальної середньої освіти”, “Вчитель із початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)” може додати аргументів на користь того чи того педагога, але формалізовано він використовується для комплексного оцінювання професійних компетентностей при атестації чи сертифікації, а не при розподілі педагогічного навантаження.
Звісно, є ще тарифікаційна комісія, яка готує тарифікаційні списки на затвердження керівнику закладу освіти. Але їх подальше затвердження – це його [керівника – ред.] повноваження і відповідальність. Так само як і майбутня комунікація з органом управління освіти щодо їхнього погодження чи можливого непогодження, наприклад, через суперечки щодо кількості ставок вихователів груп подовженого дня чи керівників гуртків.
Вищевказаний механізм розподілу робочого навантаження, що впливає на рівень заробітної плати педагогічного працівника, з практичного погляду дійсно не є прозорим та об’єктивним, але побудований як на пострадянських традиціях управління, так і на чинних нормах законодавства.
- Що робити, якщо випустилися з початкової школи 4 перші класи, а набрався лише 1? Кому із 4 педагогів віддати роботу з класом?
Ця ситуація є доволі показовою в частині змін так званої “мережі класів”, оскільки можна з впевненістю говорити лише про педагогічне навантаження 2, 3, 4 класів і одного 1 класу. Але треба памʼятати, що ситуація з мережею класів доволі нестабільна і фіналізується лише у вересні.
Менше з тим, припускаючи, що у вересні ситуація залишиться незмінною і попередня тарифікація стане остаточною, рівень конфліктності цієї ситуації залежатиме від можливості “довантажити” вчителів початкових класів уроками з інших навчальних предметів, годинами гурткової роботи тощо.
Встановлення чергування “класного керівництва” вчителів початкових класів [мається на увазі запропонований читачкою варіант, коли перший і третій рік навчання з класом працює один вчитель, а другий і четвертий – інший вчитель – ред.](як сукупності завдань і повноважень у розумінні все ще чинного Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти) є необґрунтованим, оскільки на класного керівника покладається керівництво лише одним класом, а також це навряд чи виправдано з погляду організації навчання в цих класах.
- Чи існують у законодавстві або внутрішніх правилах школи заходи або механізми для розвʼязання конфліктних ситуацій, які можуть виникнути в результаті ухвалення рішень директором щодо надання переваги одному вчителю над іншим?
Підсумовуючи сказане вище, нагадаємо, що вчителі “класоводи” і “предметники” є рівними у своїх правах – для встановлення їм неповного педагогічного навантаження потрібна їхня письмова згода.
І якщо цієї згоди немає, а надати всім вчителям “не менше 18 годин” об’єктивно неможливо, саме тоді будуть застосовуватися механізми трудового законодавства (скорочення, зміна істотних умов праці), у тому числі стаття 42 КЗпП “Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці”.
Але варто наголосити, що трудове законодавство не надто помічне в однозначному розв’язанні цих трудових спорів, бо:
- по-перше, вказана стаття 42 КЗпП не застосовується при звільненні за пунктом 6 статті 36 КЗпП – “відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці”;
- по-друге, стаття 42 КЗпП вказує, що “переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці”.
Однозначно встановити й довести згодом у суді (якщо справа там опиниться), що той чи той педагогічний працівник більш/менш кваліфікований або “продуктивний”, доволі складно з огляду на специфіку професії вчителя в цілому.
Чому мова дійшла аж до судового розгляду? Бо питання індивідуальних трудових спорів може розглядатися судом або комісією з трудових спорів відповідно до статті 221 КЗпП. Зважаючи на не надто поширену практику створення комісій із трудових спорів у закладах освіти – як своєрідного третейського органу або проведення медіації (стаття 222–1 КЗпП) – то залишається суд.
Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, суд не має права відмовити особі в прийняті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Отже, педагогічний працівник має право вибору – звернутися спершу до комісії з трудових спорів (звісно, якщо вона створена) чи безпосередньо до суду.
Володимир Божинський, науковий співробітник Аналітичного центру “ОсвітАналітика” Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, спеціально для “Нової української школи”