Чому діти зараз почуваються самотніми: пояснення психологів із чим це пов’язано й до чого може призвести
Якщо тобі 12 чи 15 років, коли все життя попереду, є купа можливостей для знайомств, навчання та хобі, здавалося б, про яку самотність може йти мова? Та насправді діти зараз, зокрема підліткового віку, часто нарікають, що почуваються покинутими й одинокими.
Фахівці “The British Psychological society” дослідили, що через пандемію COVID-19 і зменшення соціальних контактів у Великобританії, Іспанії, Бельгії та Італії зросло відчуття самотності в дітей та молоді. Орієнтовно 80 % опитаних почуваються самотніми іноді, а від 3 % до 22 % вказують на постійну самотність.
Діти в Україні – не виняток. Майже водночас із пандемією вони опинилися в країні, де розпочалася повномасштабна війна. Це ще більше загострило відчуття самотності. Чимало шкіл і далі працює онлайн, деякі діти не бачилися наживо місяцями, а то й роками. Соціальна ізоляція між ними зростає, і, відповідно, почуття самотності та втрати зв’язків із друзями посилюється.
Для того, щоб зарадити дитячій і підлітковій самотності, “Нова українська школа” шукала дієві поради разом з Аліною Касіловою, дитячою та сімейною психологинею проєкту “Навчай для України”, та Інною Князєвою, психологинею БФ “Голоси дітей”.
У новому матеріалі читайте:
- що таке самотність;
- як її переживають підлітки;
- як війна загострила відчуття самотності;
- чи є самотність проявом ПТСР;
- до яких наслідків може призвести дитяча одинокість.
ЯК І ЧОМУ ДІТИ ВІДЧУВАЮТЬ САМОТНІСТЬ
Самотність – це відчуття, яке так чи так переживає кожна людина. У дітей та підлітків самотність найчастіше проявляється як відчуття емоційної ізольованості та дефіциту уваги, пояснює Інна Князєва.
Комусь може бути одиноко в певний момент, комусь, можливо, бракує друзів. Або ж дитина ніби присутня в класі, але насправді відчуває себе на самоті, бо не має емоційного зв’язку з іншими учнями та вчителем.
- Якщо самотність відчувають школярі, які відвідують школу та мають друзів, це може бути пов’язано з тим, що вдома батьки приділяють їм мало часу. Як каже Інна Князєва, часто дорослі через рутину, багато справ, заклопотаність і війну цікавляться дитиною формально та мало з нею розмовляють. Тоді їй ні з ким розділити свої емоції, дитина залишається сама зі своїми переживаннями.
Також діти можуть відчувати обезцінення власних труднощів через те, що є інша велика проблема – війна в Україні. На її тлі власні хвилювання видаються не такими важливими, адже є діти, які залишилися без житла, без друзів чи навіть без рідних. Порівнюючи себе з іншими, діти не хочуть розповідати батькам чи вчителям про свої проблеми.
“Війна посилила багато процесів у суспільстві – невпевненість у завтрашньому дні, відчуття загальної небезпеки, постійне відчуття тривоги, яке може виникнути з різних причин. Дитина теж відчуває це, і якщо їй нема з ким розділити свої хвилювання, може почуватися самотньою”, – додає Інна Князєва.
- За спостереженнями Аліни Касілової, підлітки переживають самотність ще і як розірвання соціальних зв’язків і неможливість побудувати нові стосунки.
“Вони не розуміють, як же генерувати ці нові знайомства й шукати інших друзів, а дорослі їх цього не вчать, бо часто зайняті своїми справами. Якщо підлітки постійно вдома самі, особливо якщо ще і вчаться онлайн, це теж позбавляє можливості будувати звичні стосунки. Тобто йдеться про одинокість та фізичну самотність, коли з підлітками нікого немає поруч”, – додає психологиня проєкту “Навчай для України”.
- Самотніми можуть почуватися не лише підлітки, а й дошкільнята та учні початкової школи. Але з досвіду Аліни Касілової на це звертають увагу здебільшого батьки й часто перебільшують проблему. Бо діти цієї вікової категорії легко знаходять нових друзів. Вони можуть підійти на майданчику до незнайомих дітей і відразу запропонувати дружбу.
Натомість підлітки обмежують себе в таких знайомствах. Для них неприйнятно знайомитися на вулиці й підходити до незнайомої компанії. Підлітки частіше спілкуються в інтернеті, у чатах соцмереж, бо так простіше налагодити стосунки й легше знайти людей, схожих за інтересами.
- Водночас підлітки можуть відчувати самотність через те, що їхні друзі виїхали в інші країни, де знайшли нових товаришів. За словами Аліни, це дещо інший прояв самотності. Ідеться про покинутість через те, що дружба розірвана, а підліток чи підлітка залишилися сам на сам.
- Відчуття самотності може виникати й тоді, коли дитина виїхала за кордон, через що теж втрачаються контакти з друзями, які залишилися в Україні чи опинилися за її межами.
“Може бути так, що одна з подруг виїхала за кордон, а інша залишилася в Україні, – наводить приклад Аліна Касілова. – Дівчина за кордоном знайшла нових друзів, і це зрозуміло, бо дитина теж хоче адаптуватися та завести нові знайомства. А її подруга в Україні чекає, коли ж вони зможуть поспілкуватися хоча б телефоном. А коли домовляються зідзвонитися, то подруга за кордоном забуває про це, бо йде гуляти з новою компанією. У такий момент дівчина в Україні відчуває себе покинутою”.
ЯК ДОРОСЛИМ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ДИТИНІ ОДИНОКО
Тобто нинішня самотність підлітків так чи так пов’язана з війною, переїздами й розривами зв’язків, які були до війни. Однак говорити про це відверто батькам наважуються не всі.
Як тоді помітити, що дитина почувається одинокою?
“Це справді непросто, бо коли я працюю з підлітками, вони самі кажуть, що все частіше одягають певну маску, через яку дорослі навколо не бачать, що з ними щось не так”, – розповідає Аліна Касілова.
Іноді підлітки не розповідають про свою самотність, бо бояться реакції дорослих, які теж на фоні війни можуть бути більш агресивними та нетерплячими. За словами Аліни, діти не готові накликати на себе сварку з батьками. Через це замикаються в собі й не розповідають про свої хвилювання взагалі.
Про те, що дитина почувається самотньою, може свідчити її відстороненість або постійний поганий настрій. Якщо це трапляється в школі, вчитель/ка має бути тією людиною, наголошує Інна Князєва, до якої діти можуть і не бояться звертатися по допомогу.
Якщо діти вчаться онлайн, то помітити якісь зміни у її настрої, тим паче зрозуміти, чи не самотньо їй, дуже складно. Тоді важливо моніторити це саме батькам, наголошує Інна Князєва. Якщо батьки відчувають, що в них немає достатньо сил, аби бути емоційно включеними в життя дитини, тоді краще звернутися по допомогу до психолога.
Так само вчителі можуть співпрацювати із психологами чи благодійними фондами, де є фахівці, з якими діти можуть проговорити проблеми та отримати необхідну психологічну допомогу.
ЯК БАТЬКИ ТА ВЧИТЕЛІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ПОЗБУТИСЯ САМОТНОСТІ
Як би складно не було батькам емоційно чи фізично, треба шукати в собі ресурси та спілкуватися з дітьми. Довірливі стосунки – це основа основ для вирішення будь-яких труднощів, чи то дитяча самотність, чи вікова криза.
За порадами Інни Князєвої, такі бесіди мають стосуватися не поведінки дитини, а її самопочуття. Батькам варто зрозуміти, чи вміє дитина розпізнавати, що взагалі з нею відбувається.
- У дружніх розмовах батьки можуть згадувати про свій досвід у такому ж віці, наприклад, що в певний момент теж переставали спілкуватися з друзями, але однаково знаходили нових.
- Але не варто порівнювати поведінку та переживання своєї дитини з іншими дітьми.
- Можна запитувати в дітей, а чим би вони хотіли зайнятися, можливо, разом піти в парк і спільно провести час.
- Треба виділяти певний день чи час для спільних справ. Наприклад, проводити спільні вечори, за якими своїми думками діляться і діти, і дорослі – як минув їхній день, що відчували, з ким спілкувалися тощо.
- Якщо тато/мама чи інші родичі на війні, дорослим варто поділитися своїми хвилюваннями із цього приводу з дітьми – обережно і виважено.
“Розумію, що дорослим може бракувати ресурсів або бажання включатися в такий процес, але це надзвичайно важливо. Буває, що дітям чи дорослим, аби зняти стрес і не почуватися самотніми, просто бракує спілкування, бо поруч немає людини, яка готова вислухати. Тому я раджу батькам підтримувати емоційний зв’язок із дітьми, запитати себе, чи знаю я про що мріє моя дитина, які стосунки в неї з іншими тощо”, – каже Інна Князєва.
Чим старшою ставатиме дитина, тим менше вона буде ділитися з батьками тим, що для неї важливо. Якщо ж батьки не спілкуються з дітьми, зводять усе до формальності й відкуповуються подарунками, коли дитина дійде до підліткового віку й не матиме на цьому етапі міцного емоційного зв’язку з батьками, відновити його буде непросто.
“Тобто дитина має відчувати підтримку дорослих. Також треба говорити з дітьми про те, що саме важливо в стосунках з іншими людьми, яка в цьому цінність. Бо батьки часто кажуть, що діти досить жорсткі в стосунках з однолітками. Можливо, через це й не вдається втримати біля себе друзів, адже вони ображають одне одного, навіть не розуміючи цього”, – додає Аліна Касілова.
Учителі теж можуть допомагати учням долати їхню самотність.
Для цього можна проводити спільні формальні й неформальні заходи. Наприклад, сходити всім класом на природу, переглянути фільм, відвідати майстер-клас або поплести маскувальні сітки.
“Така неформальні обставини можуть показати, як насправді почуваються діти, – вважає Аліна Касілова, – вони й самі можуть поділитися своїми хвилюваннями. Також це дасть змогу провести час разом і більше пізнати одне одного, адже є діти, які вчилися в онлайн-форматі й не бачилися наживо жодного разу”.
Інна Князєва додає, що між учителями та учнями має бути емоційний зв’язок.
Вчителі початкових класів можуть зробити це завдяки простим питанням, які дають змогу включитися в життя дитини й налагодити з нею теплі контакти:
- привіт, ти сьогодні прийшов/ла з гарним/поганим настроєм;
- я на тебе чекаю;
- чи залишаєшся на групу продовженого дня тощо.
У старших класах учителі можуть:
- давати дітям спільні завдання, поділивши їх на невеликі групи;
- проводити незвичайні уроки, під час яких діти можуть більше поспілкуватися, пожартувати, обговорити якісь речі, які їм цікаві;
- практикувати хвилинки вдячності, коли діти працюють у групах і дякують одне одному за спільну роботу;
- вигадати ритуал для класу, наприклад, ранкове коло, яке проводять у початковій школі й під час якого всі розповідають про свій настрій чи плани на день.
ДО ЯКИХ НАСЛІДКІВ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДИТЯЧА САМОТНІСТЬ
Якщо ніяк не реагувати на дитячу й підліткову самотність, це може мати негативні наслідки для здоров’я в майбутньому.
- Зокрема, можуть виникати проблеми зі сном;
- а також може зростати рівень ризикованої поведінки – підлітки можуть палити чи вживати алкоголь;
- Аліна Касілова помітила у своїй практиці ще одну тривожну тенденцію – через відчуття самотності збільшується кількість випадків, коли діти ріжуть собі руки чи ноги, кусають себе чи б’ють. Тобто чинять самопокарання.
Як пояснює Аліна, для підлітків це легкий та доступний спосіб проконтролювати себе й повернутися до певних емоцій. Коли вони переживають довготривалий емоційний біль чи сум, то перекрити це допомагає фізичний біль.
Завдати собі болю – це єдине, що, на думку підлітків, перебуває в межах їхньої влади, адже контролювати свої емоції – неможливо.
- Самотність може бути проявом посттравматичного синдрому в підлітків, особливо, якщо вони мають певний травматичний досвід через війну.
Унаслідок цього діти ізолюють себе від інших та уникають нових стосунків. Навіть можуть завершувати спілкування зі своїми старими знайомими через відчуття сильної провини й сорому.
“Але все дуже індивідуально, – веде далі Аліна Касілова, – бо хтось у стані посттравматичного синдрому навпаки більше спілкується, ніж зазвичай, у такий спосіб виговорює свій біль. А хтось ще більше закривається в собі й починає дуже ретельно обдумувати кожну свою дію та вчинок”.
З підлітків, які почувалися самотніми, зазвичай виростають замкнуті люди, які самі вирішують, чи потрібні їм стосунки, чи їм добре на самоті. А ще вони не просять нікого про допомогу й усе вирішують самостійно. Це начебто гарна риса, втім, ми можемо навіть не здогадуватися, що насправді людина пережила чи переживає.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
