“Думки про сертифікацію вчителів молодших класів” – Ігор Лікарчук
З’явилося кілька думок про сертифікацію вчителів початкових класів, котра цього року проводилася третій раз.
Як свідчать опубліковані дані, 63% учасників сертифікацію успішно пройшли.
Але це означає, що 37% – сертифікацію завалили? Тобто, більше як кожен третій, не підтвердили свій високий фаховий рівень, і не зможуть отримати 20% надбавки до зарплати?
Так випливає з опублікованих даних. Це – страшна цифра. Тим більше, якщо знати, що на сертифікацію зголошувалися за власним бажанням.
А якби вона була обов’язковою? Якими були б показники тих, хто її пройшов.
Такі ганебні цифри свідчать, що або у нас вчителі не професійні, або «лінійка» (сертифікація), якою цю професійність, образно кажучи «міряють», не дуже правильна.
Я, відверто кажучи, у байки про непрофесійність загальної маси вчителів не вірю. Різні є педагоги, але кращих – переважна більшість.
То про що йде мова? Це – перше питання. Відомо, що сертифікація вчителю зараховується, як позачергова атестація. Отже, якщо не пройшов сертифікацію – то фактично завалив і позачергову атестацію.
Чи може не атестований вчитель продовжувати працювати? Думаю, що ні.
Але чому вчителі, які не пройшли сертифікацію (позачергову атестацію) продовжують працювати вчителями? Це друге питання.
І поряд виникає третє. Якщо вони продовжують працювати, незважаючи на те, що не пройшли сертифікацію (позачергову атестацію), то для чого вона потрібна? Тим більше, якщо така сертифікація коштує чималеньких бюджетних коштів. Якийсь театр абсурду.
P.S. А якщо серйозно, то я не віддав би своїх онуків до вчителів, які НЕ ЗМОГЛИ пройти сертифікацію. Це однаково, що лягти на стіл до хірурга, котрий також не зміг пройти сертифікацію.
Ігор Лікарчук
