Д. Ламза: учитель має залишати негаразди за парканом школи
Потрібно залишати негатив за порогом школи, а дітям нести і сіяти добре, розумне, вічне
Автор: Дмитро Ламза, директор спеціалізованої школи № 210, м. Київ.
Учитель – свічка, яка світить іншим, згасаючи сама…
Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку згасали… Було так тихо, що вчувалося, як вони розмовляють. Перша сказала:
– Я – спокій. На жаль, люди не вміють мене берегти. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! І вогник цієї свічки згас.
Друга сказала:
– Я – віра, на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі. Дмухнув легенький вітерець і загасив свічку. Засмутившись, третя свічка вимовила:
– Я – любов, у мене немає більше сил горіти. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони не помічають тих, хто їх любить найбільше – своїх близьких. І ця свічка згасла.
Раптом… до кімнати зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, закричала:
– Що ви робите?! Ви повинні горіти – я боюся темряви! – Вимовивши це, дитина заплакала.
Тоді четверта свічка сказала: «Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити й інші три свічки: я – надія…»
Коли читаєш ці рядки, відразу уявляєш себе на місці четвертої свічки. Учитель – це надія. Хіба не він є наставником для учня? Хіба не він запалює серця прагненням до нового та цікавого? Чому дошкільня пристрасно бажає піти в школу, подружитися зі своїм першим учителем? Прийшовши до школи, дитина повна бажання дізнатися, як влаштований світ, справедливо сподіваючись на підтримку учителя.
Ще зовсім недавно я сам був маленькою дитиною, у своїх фантазіях малював портрет ідеального учителя. Яким він був? Перед собою я бачив добру людину, ніби фею з чарівної казки. Мені хотілося, щоб учитель мене любив, поважав, цінував мій щонайменший успіх. Це лише частина того, про що я мріяв, ідучи до школи. Любов, доброта, щирість – ось що треба сучасному учневі.
Саме цих людських якостей так бракує дітям, оскільки багато батьків вимушені день і ніч працювати, щоб прогодувати сім’ю. Матеріальні цінності, на жаль, у сучасному світі мають велике значення, і батьки часто не замислюються, де ж їхній дитині отримати тепло, турботу, увагу.
Якщо учитель цього не дає, що стане з людьми в майбутньому? Чи не перетворимося ми у бездушних роботів, машинально виконуючи доручену справу? Холодність, користь, обачність, заздрість підстерігатимуть нас навкруги.
Перший учитель – як це звучить гордо і ласкаво! Нерідко першого вчителя називають другою мамою. Доводилося на своїх уроках помічати, як однокласники називали вчителя мамою, але тут же, посміхаючись, ніяковіли. Як приємно, коли діти довіряють учителю свої душі чисті, непорочні, як білий аркуш паперу. Вони допитливо вдивляються в очі вчителя, намагаючись прочитати в них більше. Дивлячись в ці очі, вони шукають любові та розуміння.
Чому часто трапляється так, що бажання вчитися пропадає? Адже всього місяць або два-три роки тому дитина підстрибом бігла в школу. Звісно, найпростіше сказати, що дитина відбилася від рук, списати на втрату батьківського контролю та виховання.
А, можливо, учителям не завадило б проаналізувати свою власну поведінку? Яким же все-таки має бути сучасний учитель?
Потрібно залишати негатив за порогом школи, а дітям нести і сіяти добре, розумне, вічне, як би важко не було на серці. І, мабуть, це найважче, і не кожному властиво мати таку силу духу та широту душі. Від вчителів залежить, кого ми отримаємо вже в недалекому майбутньому.
Важко вчителеві працювати, особливо небайдужому, талановитому. І набагато важче, коли учитель вимушений брати понаднормове навантаження для того, щоб вижити. Я щиро сподіваюся, що педагог 21 століття стане, нарешті, фахівцем високооплачуваної професії. Та міра самовіддачі, яка властива людям цієї спеціальності, рано чи пізно буде заслужено оцінена суспільством майбутнього. Сподіваюсь, що Україна, нарешті, скористається досвідом Європи і впровадить соціальні програми, які піднімуть престиж цієї поважної професії.
Учитель – від слова учити. І, на перший погляд, може здатися, що це не так вже і складно. Але, якщо подумати, учитель – це тонкий психолог, актор, що з’являється в різноманітних образах, цікавий оповідач, професіонал своєї справи. Він дає нам перший, найважливіший життєвий урок, урок добра, порядності, чесності, мужності, любові до своєї землі, своєї Батьківщині. Тому учителі – мої батьки. Але головне, що я отримав від них – це бажання вчитися далі, оскільки самі знання (у широкому значенні цього слова) будуть моєю опорою в житті, основою мого професійного успіху, особистого щастя.
Тепер я вчитель і зроблю все можливе, щоб мої учні були впевнені, що я живу, працюю для них. Мені важлива їхня доля і сьогодення.
Колеги-педагоги! Звертаюсь до всіх з проханням залишати всі негаразди за парканом школи!
У наших руках – майбутнє!
