Діти часто соромляться або бояться розповідати батькам про проблеми в школі.
Проте шкільні конфлікти – це нормальний етап дорослішання та формування особистості.
Батьки зі свого боку повинні не лише знати про негаразди, а допомогти впоратися з цим випробуванням.
Як говорити з дітьми про відносини у школі, щоб не перетинати межі особистого простору, “Українській правді. Життя” розповіли:
сімейний та дитячий психолог Світлана Шумська,
дитячий та підлітковий психолог Анна Покровська.
Чому діти не розповідають про проблеми в школі
Головна причина, чому дитина не ділиться своїми переживаннями з рідними – це відсутність довірливих відносин.
Вона боїться розсердити, засмутити або розчарувати батьків. Також може бути соромно за щось, що трапилося з її вини.
“Дитина мовчить, бо боїться, не довіряє, чи не хоче засмутити батьків.
У неї немає розуміння, що вона завжди може отримати підтримку чи пораду.
У якийсь момент дитина емоційно не витримує, і тоді дійсно починається проблема, з якою впоратися складніше без довірливих відносин”, – розповідає дитячий психолог Світлана Шумська.
Інколи діти не хочуть обговорювати свої переживання через тотальний контроль чи суворі вимоги до виховання.
Важливо, щоб батьківська турбота не переросла у надто пильне спостереження.
“Зрозуміло, що батьки переживають, але якщо вони весь час запитують: “Тебе ніхто не ображає?”, “Ніхто не б’є?”, “А ти добре себе ведеш?”, то дитина постійно відчуває тиск.
Їй може здатися, ніби з нею щось не так, ніби вона неповноцінна, що від неї чекають чогось більшого.
Відчуття пильного контролю і якихось підозр триматиме дитину в напрузі”, – розповідає психологиня.
Якщо школяр не може поділитися переживаннями з батьками, то проблема затягується, розвивається і зрештою приводить до перенапруження.
Психологи назвали кілька ознак, які можуть вказувати на те, що дитина відчуває емоційний дискомфорт:
відсутність апетиту;
втрата ваги;
часті головні болі;
поганий настрій;
усамітнення в кімнаті;
безсонні ночі;
важке пробудження;
психосоматичні гострі болі в животі, головні болі, ГРВІ;
підвищена плаксивість;
агресивна поведінка;
розсіяність при виконанні домашніх завдань;
нав’язливі рухи або сіпання;
небажання йти в школу.
“Поганий настрій чи самопочуття – це симптом, а не корінь проблеми. Так тіло сигналізує про те, що щось не так.
Для дитини це несвідомий спосіб повідомити, що є негаразди”, – пояснює Світлана Шумська.
Як налагодити з дитиною довірливі відносини
Довірливі відносини варто вибудовувати ще до початку навчання у школі.
Щоб дитина змогла відверто розповідати про своє шкільне життя, батьки повинні створити правильну атмосферу і першими робити кроки на зустріч.
“Почнемо з того, щоб розповісти дітям про свій день. Якщо ми хочемо почути від дитини інформацію, то повинні давати фундамент і ділитися чимось про себе.
Це зворотний зв’язок, не можна чекати відвертості лише від дитини”, – пояснює Анна Покровська.
Анна Покровська, дитячий та сімейний психолог
Світлана Шумська називає 6 правил, які допоможуть батькам сформувати довірливі стосунки з дитиною:
Аналізувати почуття дитини
Коли дитині погано, буває такий набір змішаних почуттів, що вона не може розібратися в них.
Тоді потрібно акуратно відокремити одне від іншого, зрозуміти, коли дитина ображена чи засмучена.
Важливо також вислухати малечу, дати їй зворотний зв’язок та допомогти розібратися.
Проявляти інтерес
Інтерес до життя дитини в батьків повинен бути присутнім завжди, не лише коли виникли проблеми.
Потрібно цікавитися її особистістю поза навчальним процесом, наприклад, запитати з ким вона дружить, чим захоплюється.
Розуміти та знати потреби дитини
Діти дуже різні – одні люблять галасливі компанії, інші – хочуть спокійно почитати книжку.
Батьки мають розуміти, що важливо для дитини та який в неї емоційний стан.
Інтерес до життя дитини в батьків повинен бути присутнім завжди.
Фото bonninturina/Depositphotos
Виявляти таланти та здібності
Це потрібно робити змалку, щоб в майбутньому уникнути напруги.
Наприклад, якщо в дитини є здібності до математичних наук, то не потрібно насильно водити її в музичну школу, чи навпаки.
Батьки повинні направити дитину в ту галузь, де їй буде цікаво.
Піклуватися і приносити користь
Дитина повинна відчувати близькість, турботу, щирість і знати, що в будь-який момент мама і тато допоможуть їй.
Допомагати при необхідності
Це варто робити тільки тоді, коли дитина попросила. Не потрібно ходити по п’ятах і вистежувати, що там не так.
Як говорити з дітьми про проблеми у школі в різному віці
Молодша школа (6-10 років)
Діти в цей період можуть бути дуже емоційними, бо вони лише вчаться пізнавати себе.
Їм важко описати власні емоції чи переживання, бо інколи вони їх просто не розуміють.
“Діти тільки вчаться рефлексувати. Тому таке просте питання “як пройшов твій день?” – для дітей вкрай важке.
Вони ще не можуть описувати свої почуття та відношення до чогось.
Може виникнути ситуація, коли дитині потрібна підтримка, але вона не знає, як сформувати запит до дорослого”, – пояснює особливості такого віку Анна Покровська.
При цьому діти дуже орієнтовані на дорослих.
Якщо дитина бачить, що дорослі тривожаться з приводу школи, то у неї спрацьовує захист. Вона починає приховувати щось від батьків, щоб зберегти спокій.
“Тобто підтримка потрібна, але дитина її не просить, а на питання про справи відповідає, що все нормально”, – розповідає психологиня.
Дитині легше ділитися негативним досвідом, коли вона бачить, що батьки стійкі, некритично сприймають інформацію та готові її підтримати.
У такому віці до дитини потрібно знайти особливий підхід і вести розмову в зрозумілій формі.
Не варто напосідати на дитину, проте можна допомогти їй відкритися, поділившись власним досвідом.
“Дітям дуже важко вербально описувати свої почуття, тому тут потрібно спочатку розслабити дитину.
Можна розповісти власну історію, навести приклад, почати говорити, щоб відключилися захисні механізми у мозку”, – радить Анна Покровська.
Світлана Шумська додає що в такому віці для дітей важлива ігрова діяльність.
Крім того, їм потрібно бути у колективі та спілкуватися у групі.
“Можна пояснювати все через ігрові форми, наприклад, настільні або рольові ігри, в яких діти беруть участь.
Важливо давати їм можливість спробувати всі ролі, тобто дитина повинна розуміти, як перемагати і програвати”, – ділиться Світлана Шумська.
Середня школа (11-14 років)
В 11-14 років – це молодший підлітковий вік, коли дитина починає все аналізувати.
Відбуваються глобальні зміни у всіх сферах життя.
Дитина взаємодіє з батьками, вчителями, іншими людьми, які вимагають від неї певної поведінки.
“Багато тривоги виникає тому, що це адаптація до нового життя – як знову до першого класу.
Змінюється класний керівник, додаються нові фігури, нові правила, кордони, вимоги.
Буває, накопичується дуже багато проблем, тому що діти емоційно ще незрілі.
Це нормально, що у дитини виникають питання, які потрібно вирішувати у 5-7 класі”, – розповідає Анна Покровська.
Крім того, у цьому віці діти проходять пубертатний період. Він може супроводжуватися перепадами поведінки, зміною настрою, емоційністю.
У цей час на перший план виходить спілкування з однолітками. Тому конфлікти часто можуть бути пов’язані з несприйняттям в колективі.
“Дитині соромно зізнатися, що з нею щось не так, коли її не сприймають однолітки.
Тоді вона замикається і до останнього не розповідає про негаразди”, – пояснює Світлана Шумська.
Психологиня рекомендує батькам підійти до ситуації з позиції співробітництва та допомоги.
Не можна використовувати якісь докори чи висміювання, від яких дитина може ще більше ніяковіти. Навпаки, потрібно створити безпечне та довірливе середовище.
“У спілкуванні батьки потрібні дитині як співрозмовники та партнери, які підтримують – а не критикують, здатні допомогти в скрутну хвилину.
Тоді дитина зможе з ними взаємодіяти”, – зауважує експертка.
У цей період у дітей вже немає такого контролю дорослих, як був у молодшій школі.
“У батьків ілюзорно складається уявлення, що дитина виросла з молодшої школи, тому підтримка їй не потрібна”, – застерігає Анна Покровська.
Натомість діти орієнтуються на однолітків і намагаються розв’язувати проблеми один одного.
Це той вік, коли вони вербально діляться своїми емоціями та відчуттями.
Але коли батьки запитують про справи у школі, то діти здебільшого вважають, що їх цікавлять саме успіхи та оцінки.
“На жаль, це дійсно іноді так. Коли батьки запитують тільки, що зробив, як здав.
Це функція контролю, але вона не про контакт, щирість та підтримку”, – зауважує Анна Покровська.
Експертка радить батькам наголошувати на тому, що вони бачать у дитині більше особистих граней.
“Якщо ми дитині даємо стійку самооцінку, завдяки нашим відносинам, то вона буде ділитися своїми переживаннями, бо так виліковується психіка, коли є якесь напруження.
Навіть якщо дитина в підлітковому віці вередлива, то не потрібно відштовхувати її.
Варто продовжувати турбуватися і бути на її боці, не забуваючи про кордони, правила і вимоги”, – пояснює підлітковий психолог.
Доросла школа (15-18 років)
У підлітковому періоді діти починають шукати себе у майбутньому.
“Це викликає багато напруги та страху. Тому дуже важливі сімейні цінності, традиції, спілкування в сім’ї, позиція старшої чи молодшої дитини”, – розповідає Світлана Шумська.
Важливо, щоб за попередні два періоди у батьків та дитини сформувалися довірливі відносини, тоді у підлітковому віці з цим не виникатиме проблем.
“Якщо у молодшій та середній школі дитина ділилася з батьками своїми справами та шкільним життям, то їм не потрібно буде працювати над відносинами – вони вже сформувалися.
Авторитет і попередні зусилля працюватимуть на них”, – розповідає Анна Покровська.
У підлітковому віці конфлікти можуть посилитися, якщо ці відносини з дитиною не були збудовані.
При цьому батьки повинні дотримуватися курсу довіри та підтримки.
“Запитати про справи у школі потрібно так, щоб показати дитині, що батьки готові до будь-якої інформації, та підкріплювати це своєю поведінкою”, – додає експертка.
Як підтримати дитину в проблемній ситуації
Найперше потрібно пояснити дитині, що будь-яку ситуацію можна вирішити.
Вона має відчути, що не сам на сам із проблемою, а школа – це не все її життя.
“Завжди є, як мінімум, два варіанти розв’язання конфлікту: або ми вирішуємо це у школі, або можемо змінити школу, щоб знайти більш безпечне середовище” – пояснює Анна Покровська.
Далі психолог рекомендує намагатися повернути до себе прихильність дитини.
Наприклад, запитати, чи готова вона зараз поділитися переживаннями, чи не буде заперечувати, щоб батьки поспілкувалися з вчителем.
Часто діти не розповідають про шкільні негаразди, які трапилися з їхньої вини.
Якщо дитина сама поділилася з батьками провиною – це свідчить про її особистісний ріст.
У такому випадку батьки повинні контролювати власні емоції, щоб підтримати дитину – а не налякати.
“Найперше потрібно стримати свою реакцію, щоб не зробити таку гримасу, від якої дитина хотіла б втекти.
Згодом спокійним тоном звернутися до дитини з подякою, що вона вам це довірила”, – радить Анна Покровська.
У такому випадку важливо наголосити на тому, що довіра на першому місці.
“Мотив дитини – поділитися своїм поганим вчинком.
Таке вербальне усвідомлення своєї провини – дорого коштує.
Це називається емоційна зрілість, через такі якості особистість підлітка зростає і розвивається”, – додає експертка.
Батьки можуть допомогти дитині виправити помилку, встановити нові кордони та домовленості.
В жодному разі таку проблему не можна виносити на загал, чи соромити дитину в присутності інших.
“Якщо дитина щось зробила не так, з нею потрібно розмовляти наодинці, не робити зауваження при вчителях, інших дітях чи батьках”, – зауважує Світлана Шумська.
Тут також важливо визнати саму ситуацію. Пояснити, що розумієте, що таке трапляється і як це неприємно.
Варто також розібратися, що спонукало дитину до такого рішення, чи не було якихось зовнішніх провокацій.
Згодом проговорити та підібрати всі варіанти, як дитина може налагодити цю ситуацію.
Щодо втручання батьків у розв’язання проблеми, тут потрібно розуміти наскільки такі дії є доцільними.
Наприклад, якщо у дитини спостерігаються різноманітні психосоматичні симптоми, вона несвідомо просить про допомогу, то батьки можуть поспілкуватися з вчителем або сімейним психологом.
Проте іноді батьки самі гіперболізують конфлікт і загострюють його.
“Буває так, що дитина відкрилася, а батьки від своєї тривоги починають “робити добро”.
При цьому дитина не просила втручатися, чи давати публічного розголосу цій ситуації.
А батьки вже і в школі, і в батьківському чаті всіх на щось налаштували.
Вони це роблять від тривоги – а діти соромляться такої гіперопіки, бо іноді це висміюється”, – пояснює Анна Покровська.
Проте, за словами психолога, є випадки, коли батьки обов’язково повинні втручатися у ситуацію – це шкільний булінг.
“Якщо ми бачимо, що дитина живе у пригніченому стані через шкільне цькування, то не треба себе годувати ілюзіями, що діти розберуться самі.
Жертва не може змінити та впливати на процес, бо влада завжди у агресора і кривдників.
Тут потрібна тільки доросла участь і негайна допомога”, – розповідає експертка.
Говорити з дітьми про проблеми булінгу, небезпеки у мережі та сексуального насильства можна з 6-8 років, коли дитина почала активно користуватися мережею.
“Якщо у вашої дитини в руках гаджет, потрібно починати говорити про конкретні проблеми.
Протистояти булінгу допомагає найперше повага у сім’ї, коли дитина знає, що у неї є свої особисті кордони, кордони між батьками, нема приниження, психологічного насильства.
Але якщо вдома дитину пригнічують і критикують, то вона не розпізнає в школі булінг, бо уже звикла жити в таких умовах”, – застерігає Анна Покровська.
Щодо використання інтернету та соціальних мереж, то батьки повинні доступно пояснити дитині базові правила користування.
“Ми ж розповідаємо дітям як поводитися на вулиці, жити серед людей, дотримуватися правил безпеки.
З інтернетом потрібно покроково робити аналогічно.
Якщо у дитини вже відкрита соціальна мережа, варто пояснити, що під аватаркою привабливої дівчини чи хлопця може написати хтось, кого вона зовсім не знає”, – радить експертка.
