“ДПА – як форма перевірки знань та результатів навчання безглузда та абсурдна” – Ігор Лікарчук
Міністерство освіти і науки прийняло рішення про відміну цьогорічної ДПА у 4 і 9 класах…
Нарешті звершилося те, про що я казав і писав останні пять років. ДПА – як форма перевірки знань та результатів навчання безглузда та абсурдна. Це своєрідне освітнє шоу, від якого немає будь-якої користі. Як, між іншим, й особливого зла. Тобто, мова йде про абсолютно не потрібне дійство. Але…
Блукаючи сторінками соцмереж, я звернув увагу на те, що багато вчителів не підтримують рішення про відміну ДПА. Мотивація у них орієнтовно така: «Чи хотіли б ви лікуватися в лікаря, який під час навчання в медуніверситеті не склав жодного екзамена?» Мені така думка імпонує. Бо успішне та результативне навчання, справжня якість освіти (а не та, як її сьогодні тлумачать ті, хто начебто цю якість забезпечує), неможливі без підведення підсумків певного етапу навчання, без оцінювання його результатів. А таким оцінюванням завжди були спеціальні контрольні заходи, які можна влучно об’єднати одним поняттям – «екзамени».
У дорадянській та радянській школі екзамени були обов’язковою складовою навчального процесу. Вони проводилися після закінчення навчального року в обов’язковому порядку і були своєрідним методичним і психологічним рубежем для переходу на новий (більш високий) рівень навчання. У радянській школі екзамени до середини 60-х років минулого століття проводилися для всіх учнів, починаючи з п’ятого класу.
Пізніше від екзаменів для всіх учнів неповної і повної середньої школи відмовилися і залишили іх лише для учнів випускних класів. А потім і іх замінили ДПА, повністю нівелювавши значення та важливість підсумкового ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО контролю.
У чому були переваги радянських шкільних екзаменів? Насамперед те, що екзамени кожен учень складав особисто членам екзаменаційної комісії. До її складу входили три педагоги. У випускних класах екзаменаційну комісію очолював або директор школи, або його заступник. Кожен учень мав «витягнути» білет, підготуватися й доповісти членам комісії. Не написати диктант укупі з однокласниками, а доповісти особисто. Більше того, члени комісії задавали додаткові запитання, щоб отримати достатню чітке уявлення про рівень знань того, хто складав екзамен.
Екзаменів боялися, до них готувалися, вони не були формальною процедурою. Працюючи в освітніх архівах, я бачив достатньо велику кількість документів про чималу кількість тих, хто екзамени успішно не складав; їм призначали перескладання екзаменів наприкінці серпня і т.д. Хочу нагадати і те, що зміст екзаменаційних білетів розроблявся тодішнім Міністерством народної (!!!! ) освіти; білети були однаковими для всіх шкіл. Вони публікувалися задовго до екзаменів, щоб учні мали змогу готуватися до них.
Між іншим, у наказах тодішнього Міністерства зустрічав такі, котрі категорично забороняли вчителям підготовку до екзаменів під час уроків… Таким чином, тодішні екзамени були достатньо ефективним і дієвим засобом контролю за результативністю роботи системи загальної середньої освіти. На засіданнях колегії Міністерства обговорювалися результати екзаменів з окремих предметів; визначалися проблемні місця та теми тощо…
Й досі згадую, якими були моторошно-тривожні відчуття перед кожним шкільним екзаменом, і піднесена радість від кожного успішного складання іспитів…
Запровадження ДПА повністю нівелювало особистісний підхід до перевірки знань, умінь і навичок та забезпечило нечуване поширення безвідповідальності, як здобувачів, так і надавачів освітніх послуг за результати своєї освітньої діяльності. Тому укотре повторю, що відміна ДПА – прогрес.
Однак, відміна ДПА не врятує систему загальної середньої освіти від деградації. Бо кожен етап навчання має завершуватися підсумковими контрольними заходами, метою яких має бути, насамперед, оцінка досягнутого, виявлення проблем та прорахунків, мотивація до їхнього усунення.
Чи є щось подібне в нашій системі загальної середньої освіти? Немає. І в цьому біда. Якість освіти не можна виміряти нічим іншим, як її конкретними результатами. А такі результати потрібно отримати (виміряти), уміти іх проаналізувати та зробити висновки.
На жаль, в нашій системі загальної середньої освіти немає ні першого, ні другого, ні третього. Хоч і є тьма державних інституцій, які могли б цим займатися: ДСЗЯО, Інститут освітньої аналітики, Інститут розвитку освіти, УЦОЯО… Немає вимірювань, немає аналізу, але є ерзац усього цього – ДПА. Бо вона поки-що відмінена лише на цей рік.
Пишучи це, добре уявляю собі тьму коментарів типу: «Лікарчук тягне в совок до екзаменів». Відповім відразу, що не потрібно у сучасній школі відроджувати совкові екзамени. Із сьогоднішніми комунікаційними можливостями, цифровими технологіями від совкових методів проведення екзаменів і ДПА відмовитися потрібно давно. Але проведення екзаменів, як організаційно-педагогічної форми завершення певного етапу навчання та переходу до іншого має ВІДНОВИТИСЯ.
Проведення контрольно-вимірювальних заходів під час інституційного аудиту чи сертифікації вчителів також має стати ОБОВЯЗКОВИМ. А для цього при ДСЗЯО повинен бути створений Інститут освітніх вимірювань. Замість деяких, існуючих в системі освіти, безплідних інституцій…Котрим вже, образно кажучи, ніяка віагра не допоможе…
P.S. Як відомо, навіть якість курячого яйця визначається не за процесом та умовами його знесення. А ми й до сьогодні якість загальної середньої освіти визначаємо, оцінюючи лише процеси та умови… Чи гарний у курки курятник…. Не оцінюючи результат. Цього навіть в радянській освіті не було. Дореформувалися. Крок уперед чи два назад?
